9 клас. «Щоб з правдою гіркою буть на “ти”». «чи навзнак упаду, чи горілиць…»

Цикл громадянської лірики «Щоб з правдою гіркою буть на ти…» Об’єднує поезії, які засвідчують громадянську зрілість автора, його житейську мудрість, вірність моральним принципам.

Пристрасне слово Василя Буденного залишається щирим, відвертим, позбавленим фальші. Як у справжнього майстра його слово набуває різних смислових відтінків, символічних значень, але завжди залишається правдивим. Правдолюбом бути нелегко, а часом небезпечно, бо правда часто буває гіркою, і реагують на неї люди по-різному. Говорити Правду всупереч офіційній думці, політичній моді, обстоювати власні переконання, залишатися в наш непростий час незаангажованим, незалежним, позапартійним означає бути неабияким сміливцем, а жити за законами Совісті — диваком-Дон Кіхотом. Але щоб із нами було, аби серед нас не було таких людей!

На сторожі своєї моральності Василь Буденний ставить власну совість, перед якою час від часу звітується:

Хай в житті мене ще покрутить, Бо життя — не весна з теплиць. Не біда — на біді спіткнутись, Аби тільки не впасти ниць. Не біда, що земні напасті Танцюватимуть по мені, Аби тільки в багно не впасти Перед чоботом у багні.

Моральна людина завжди говорить правду іншим, але вища моральність проявляється тоді, коли людина правдива ще й перед собою. Правда такої людини непоступлива, непідкупна. Саме така правда кричить, стукає в наші серця з творів поета-патріота, намагаючись пробудити нашу приспану совість, наші збайдужілі душі. «Власний нескорений дух» Василя Буденного в прагненні «за всіх переболіти» б’є «на сполох», не дає нам зачерствіти, змушує думати, аналізувати, діяти, поки не пізно, поки ще можна врятувати все чисте, цнотливе, порядне, благородне, безкорисливе. Поетове слово закликає до відродження духовної величі людини.


За роки перебудови, становлення української державності маємо великі втрати в духовній сфері. Під жорстокою навалою низькопробної продукції закордонної та вітчизняної маскультури, під гіпнозом нових брехливих політичних гасел, під пресом невизначеності, незахищеності, матеріального зубожіння легко впали бастіони моралі. Про те, як на це реагувала правдива поетова душа, свідчать вже самі назви поезій: «Я так втомився від печалі…», «Чомусь так боляче мені…», «Гіркополинне», «Наче схимник на прощі», «Плакала сопілка в переході…», «Моя нещасна Україно…», «На сполох чи в похід трубить Трубіж…» тощо. Серед цих віршів виділяється своєю пронизливою гіркотою, болем за долю України, українського народу поезія «чи навзнак упаду, чи горілиць…».

Це вірш-роздум (медитація) про Україну й українців, за долю яких щиро вболіває поет, про те, що завжди на зламі часів як окрема людина, так і цілий народ встає перед доленосним вибором, бо «є ж паралельно торені дороги». І так важливо не помилитися, не схибити, не піддатися облудним проповідям новояв-лених месій, не допустити того, щоб «зневажать своє коріння й слово», стати посміховиськом для всіх. Поет закликає попри все зберігати національну гідність «Лиш би не впасти перед кимось ниць Й не повзать перед будь-ким на колінах»«, лікуватися від «бездуховного сказу», від небезпечної пропаганди національної вищості («Тому себе, свій рід і свій народ Не ставив і не ставлю вище інших»), позбавитися «менталітету холуйства», запопадливості перед сильними й багатими, бо не вони володіють духовним скарбом — найбільшою цінністю всіх часів і народів. Повагу і Любов — ось що варто здобувати, ось мета, гідна великого народу.

Вірш астрофічний (немає поділу на строфи), і невипадково. Від рядка до рядка переливається біль ліричного героя за Вітчизну, кожна наступна думка є логічним продовженням попередньої. Від рядка до рядка зростає психологічна напруга. П’ятистопний ямб як панівний віршовий розмір сприяє підсиленню емоційного переживання. Поетична лексика містить слова дошкульні, образливі («плюєм», «менталітет холуйства», «дурість», «шкуру»), передає стани гіркоти, обурення, гніву, коли не до сентиментів, а мета виправдовує засоби. Маємо й тут неточну риму («падіння-колінах»; «інших-більше»), перехресне римування, що допомагає передати ритміку сильного емоційного збудження. Риторичні запитання, анафора, синтаксичні конструкції, ускладнені вставними словами для уточнення думки або показу свого ставлення


До сказаного — синтаксичні засоби, які поет традиційно використовує для увиразнення мовлення.

Ліричний герой у цьому вірші — не сторонній спостерігач. Він серед тих, за кого гірко, соромно, боляче. Неприпустимим як для себе, так і для свого народу вважає як приниження національної гідності, так і культивування національної зверхності. Тому його «Я» у перших рядках вірша далі трансформується в «Ми», і цей перехід засвідчує розуміння особистої причетності до того, що відбувається з його народом, його країною. Ліричний герой усвідомлює те, що не має права судити й засуджувати, але будити совість людську — його прямий громадянський обо’язок. Тут виразно проявляється авторська позиція щодо ролі поета в суспільстві.

Чи навзнак упаду, чи горілиць, Яким би не було оте падіння, Лиш би не впасти

Перед кимось ниць Й не повзать перед будь-ким

На колінах. Це не моя гординя, їй же бо, Це гідність, що дарована

Нам Богом, Немає проміжного тут «або», Є ж паралельно торені дороги. Тому себе, свій рід і свій народ Не ставив і не ставлю

Вище інших, Хоча за терпеливість в час негод Ми, певне,

Заслуговуєм на більше. Одначе не мені судить про це, На все, що є, як кажуть,

Божа воля, Та гірко бачить, як собі в лице Плюєм самі ж,

Як в комедійній ролі. Ніяк не доберу, так що ж це в нас — Менталітет холуйства,

А чи дурість, Чи впали, справді,

В бездуховний сказ, Що зневажаєм дух свій

(краще б шкуру)… Чи навчено нас так,

Немов на гріх,


Щоб зневажать своє

Коріння й слово І в інших викликать ядучий сміх, А не повагу з крихтою любові.

Запитання і завдання

1. Прочитайте вірш. Визначте його тему й головну думку.

2. Доберіть та обґрунтуйте власну назву поезії.

3. Які почуття ліричного героя передає цей вірш?

4. На що спрямований його гнів?

5. Що надає поезії характеру публічного виступу?

6. Зверніть увагу на початок вірша. Чого стережеться тут ліричний герой?

7. Яку лексику використовує автор для увиразнення мовлення?

8. Які синтаксичні засоби сприяють передачі емоційного стану ліричного героя?

9. На прикладі цієї поезії поясніть, як автор розуміє роль поета в суспільстві.

10. Яке смислове навантаження в поезії несуть займенники «Я» і «Ми»?

11. Визначте настрій поезії. Чого в ній, на вашу думку, більше: песимізму чи оптимізму?

12. Визначте жанр твору. Відповідь аргументуйте.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » 9 клас. «Щоб з правдою гіркою буть на “ти”». «чи навзнак упаду, чи горілиць…». И в закладках появилось готовое сочинение.

9 клас. «Щоб з правдою гіркою буть на “ти”». «чи навзнак упаду, чи горілиць…».