Анісімова Т. В. Передумови диккенсовского романного стилю

Анісімова Т. В.: Передумови диккенсовского романного стилю

"лондонські романтики" Чарльз Лем ( 1775-1834), Вільям Хезлитт ( 1778-1830), Чи Хант ( 1784-1859). Їхній вплив на ранню творчість Диккенса освітлено в дослідженнях Е. И. Клименко й Н. Я. Дьяконовой. 1

"Лондонські романтики" були переважно есеїстами, що розробляли традиційну форму нарису — міркування, медитації, хоча й не цуралися окремих замальовок і конкретних спостережень. "Essays of Elia" Ч. Лема (1829 р., друге видання 1833 р.) і "Sketches by Boz" (1836 р.) мають загальні точки дотику, але в цілому це — різні варіації нарисового жанру. Ч. Лем більше належить "старій добрій Англії". Його світовідчування пов'язане з поетизацією минулого як цілісного, загального поняття: "Стародавність! Об чудове зачарування! Що ти таке? Адже ти всі, будучи нічим! Поки ти існувала, ти не була стародавністю, ти була нічим, і в тебе була своя, ще більш вилучена в минуле стародавність, як ти неї називала, і ти озиралася на неї зі сліпим благоговінням".2 У самому ритмі цього уривка начебто відбивається повільний, але невідворотний хід часу. Стиль Ч. Лема по-своєму багатий відтінками, але це, по перевазі, елегійний стиль. У ньому немає динамізму, зовнішньої експресії, контрастних переходів. Споглядальність, статика — його основні мотиви. В "Нарисах елии" чимало іронічних замальовок ("Судження миссис Беттл про віст", "День всіх дурнів", "Слово про смажене порося" і ін.), але навіть іронія зберігає елегійний відтінок: "Я люблю дурня так щиро й природно, як якби був з ним у спорідненні й властивості".3 У нарисі "Переддень Нового року" переважає не святковий, а медитативний тон. Емоційний акцент зроблений на тім, що рік іде: "Такий тихий смуток відчуває кожний з нас при настільки врочистому розставанні". 4 У Диккенса Новий рік — завжди свято, і його емоційні акценти будуть розставлятися інакше.

Есе Лема й Хезлитта нерідко звернені до позачасових ідеалів на противагу "сучасному" холоду. Вони передбачили один з важливих мотивів соціального роману, але самі ще не могли розвивати його. Для Диккенса ця форма есе-медитації була вже недостатня. Достатком, різноманіттям живих вражень, їхньою динамікою й контрастами була обумовлена жанрова неоднорідність і стильове багатство "Нарисів Боза".

У. екстон розглядає "Нариси", як і вся творчість Диккенса, у системі theatrum mu"спектакль" умовностей, удавання й блазенства, що утворять "пантоміму життя". У співвіднесеності з нею дослідник ділить нариси на три категорії. До першого віднесені ті, у яких "викривається й висміюється порожня витівка зобразити на сцені правдоподібність реальності";5 друга група об'єднана "визнанням гротескного фіглярства, що лежить в основі буржуазної моралі";6 третя — "детально досліджує те, що в "пантомімі життя" було показано загалом".7 Класифікація У. екстона має внутрішню логіку й акцентує сатиричний, викривальний початок "Нарисів Боза". Але при цьому вона не враховує ту структуру збірника, що створив Диккенс, випускаючи "Нариси" окремим виданням. Вони являють собою не механічні збори раніше написаних оповідань і замальовок, а якісно новий сплав. Змінено хронологічну послідовність, створені цикли, об'єднані наскрізним мотивом ("Our Parish", "Sce", "Characters", "Stories). Кожний окремий нарис став главою (chapter) циклу, що, таким чином, розглядається як завершений етюд. Цикли складаються у своєрідну панораму, у якої є свої тимчасові й просторові границі. "Оповідання й нариси зображують мир таким, яким його бачив Диккенс, і що найбільше важливо, — вони показують, що письменник дивиться на цей мир допитливими, всі очами, що зауважують, — очами Девида Копперфильда".8 Цей допитливий погляд проникає в саму суть явищ, оголюючи їх соціальну й моральну природу. "Диккенс у своїй першій книзі — не просто гарний спостерігач,... у ній він дав повну оцінку того, що бачив і чув у Лондоні".9 Повна оцінка неминуче ставала критичною; демократичні симпатії письменника загострювали його погляд, звернений ксовременности.

И одночасно "Нариси Боза" пронизані просвітительською вірою в людську природу. Панорама Лондона відкривається поступово. Початком її служить відправна крапка — прихід, тобто "міський район, що є самостійною адміністративною одиницею".10 Так само називається й церковна організація, що цим районом керує. У заголовку першого циклу нарисів — "Our Parish" — присутні обоє значення. Крім того, "our" має властиво особистісний відтінок ("наш", тобто "мій" у тому числі) і узагальнений ("наш" — загальний, стосовний до кожного). Образ оповідача, від імені якого Диккенс веде оповідання, близькийі життя приходу. Оповідач бачить її зсередини, але при цьому зберігає відому дистанцію, що дозволяє йому бути суддею, коментатором. Він "є присутнім" при виборах наглядачів, знає дамські суспільства, знаком з найближчим сусідом. Він навіть є свідком шлюбу, що приголомшив всіх, сестер Уиллис і, здається, з усіма разом дивується: яка ж із цих чотирьох мисс стала миссис Робинсон? Оповідачеві відкриті людські слабості парафіян, але він залишає за ними певну правоту. Вони живуть, як жили завжди, і це "завжди" означає, що час у їхньому світі виміряється рухом побутових ритуалів і потреб. Це — мікросвіт, у звичаях і вдачах якого переломлюються загальні закони. Однак обмежений простір приходу — не тільки частина великого миру, але одна з його прикмет і характеристик. Парафіяльна рада — якась подоба "парламенту", що у певних границях представляє владу, і відношення до неї виявляє соціальну позицію оповідача

Перший розділ циклу ("Наш прихід) починається хвалою приходу й закінчується тим, що він може зробити в дійсності: Time a".11 Хвала доведена до того крайнього вираження, коли значення окремого слова вступає в протиріччя із загальним змістом оцінки — це й створює іронічний ефект. Прихід, "роздроблений" на керування, лікарню, чиновників і т.д., сприймається як відчужений від людини механізм, і в заключній авторській оцінці ("excelle", "ki) виявляється прямо протилежний зміст. Він підсилюється в ході оповідання, коли окремі частини механізму починають рухатися, але не знаходять ніяких ознак людяності. Так, парафіяльний надзиратеель з'являється перед читачем у момент, коли пускає тростина (a small ca"... a" (V. 22, p. 4-5). Розбіжність оцінки й фразеології знову підсилює іронію автора: "Observe the ge" (V. 22, p. 4.).

Вся діяльність і самий прихід, і його наглядача символічно охарактеризована в епізоді з пожежною машиною — безглуздим, громіздким і нещадним спорудженням, що з більшим шумом викативается на вулицю юрбою хлопчиськ. Добродійність приходу те саме що цей курйоз, але її реальний зміст викликає вже не глузування, а гіркота. "Жінка вбогого виду" ("a miserable-looki) не одержить ніякої реальної допомоги, але буде приголомшена зовнішнім ритуалом засідання. Істотно, що "повага" (respect) викликають не самі люди, а їхні зовнішні атрибути ("... all sit behi", "lace — trimmed co). Цим підкреслена псевдодеятельность, псевдожизнь "важливої ради". Стильова єдність нарису активізує ассоциативность сприйняття. Безглуздість "пожежної машини", марної на пожежі, підсилює негативну оцінку приходу в цілому й поширюється за законом асоціацій на загальний лад миру

Диккенс першим характеризує явище, якому пізніше Теккерей дасть узагальнено нищівна назва — снобізм.12 Він не вживає терміна, уведеного Теккереем, але створює образ "дрібного тирана". "He is a" (V. 22, p. 6) — так представлений доглядач работного будинку

Точність і гострота диккенсовской формули повідомляють її напружений ритм, що виразно контрастує з ритмом загального опису приходу. Іронічні інтонації на початку оповідання начебто ховаються за ритмом повсякденності й сменяющих друг друга "благодіянь приходу". Дії відбуваються як би самі собою по заведеному звичаї. Але цей розміряний, устояний ритм вибухає прямою авторською оцінкою

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Анісімова Т. В. Передумови диккенсовского романного стилю. И в закладках появилось готовое сочинение.

Анісімова Т. В. Передумови диккенсовского романного стилю.





|