Анісімова Т. В. Стилістичне вираження ідеї дитинства як особливого миру в романі Ч. Диккенса «Домби й Син»

Анісімова Т. В.: Стилістичне вираження ідеї дитинства як особливого миру в романі Ч. Диккенса «Домби й Син»

"Домби й Син"

У повній назві роману "Deali" схована думка про могутню й процвітаючу фірму з дуже широким полем діяльності. Ім'я її власника — не тільки його власне ім'я, але й сімейна емблема декількох поколінь, де син — необхідна умова безперервності: "This you"(3). Сам містер Домби "піднявся, як піднявся до нього його батько... від Сина до Домби..." ("Не had rise"v. l, p. 2). Ім'я Поль — традиційно для її власників. Так кликали діда, так кличуть батька, так названий син

Але образ маленького Поля — це не тільки емблема ділової величі. У ньому сконцентрована поетична ідея дитинства як особливого внутрішнього миру. Поля — дивна дитина, незвичайний у колі дітей, але він наділений особливим артистизмом натури, "магією серця", крихкістю не тільки фізичної, але й внутрішньої. Тим гостріше він почуває будь-який твердий дотик, але тим живее, глибше сприймає ніжність і красу. Він немов залучений до якоїсь таємниці, недоступної ні його одноліткам, ні дорослим. Він — не спадкоємець фірми, навіть якби фірма збереглася, а сам він залишився живий. Не спадкоємець по внутрішній своїй природі

Поль занадто "не від миру цього" (" old-fashio), щоб стати щирим Домби. Його неординарність поетичної властивості. Він навіть не просто вмирає, а "спливає", його "несе ріка", і є момент, коли він ще бачить обнявшую його Флоренс і вже бачить ожидающую його "на березі" маму й устигає зрозуміти, "про що увесь час говорили хвилі" ("what the waves were always sayi)(4).

Маленький Поль — одне із самих ліричних і самих складних проявів диккенсовского стилю. Це — образ дитинства, що залишається живим, чарівним, поетичним всупереч сковуючим зовнішнім впливам

Ведучий мотив Поля в романі — мотив любові. Навіть "зла стара леді" ("a bitter old lady" миссис Пипчин, чий пансіон названий "замком людожерки" ("the Castle of this ogress), переймається до нього "якимось дивним потягом" ("somethi", — v. I, p. 106); навіть у манірному закладі містера Блимбера Поль виявляється на положенні загального улюбленця. Якщо щось його може тривожити, так це думка про те, що хтось його не любить або любить недостатньо. І сам він почував поступово, що підсилюється прихильність, чи не до всьому й усім у цьому будинку (будинку Блимбера — Т. А.). Готовність і бажання любити всіх має лише одне застереження: "... " (v. I, p. 187).

Мотив любові як природний мотив дитинства протипоставлений системі виховання й самих вихователів: "Well, Sir," said Mrs. Pipchi"how do you thi" "I do", replied Paul (v. I, p. 102).

Цим "любити" і " не-любити" визначається дуже багато чого. Диккенс надає безліч відтінків самому поняттю слова "любити": у діалозі між миссис Пипчин і Полем він уживає дієслово "like", що позначає не занадто сильне почуття, але Поль відмовляє їй навіть у цьому. Любов до Флоренс припускає набагато більшу глибину прихильності, тому для неї Диккенс уживає дієслова "love" і "be fo", зображуючи це почуття як постійний стан душі. По частоті вживання слово "любов" — провідне й саме головне. Все життя маленького Поля звернені до Флоренс саме тому, що вона втілює в собі абсолютну любов, і любити кого-небудь так само, як Флой, рішуче неможливо — це зовсім особливе почуття, свого роду "релігія серця", що не знає ні батько, ні наставники-вихователі Поля. Він обгороджений від крайніх проявів дорослої холодності й жорстокості положенням спадкоємця, і все-таки ця жорстокість зачіпає його як система загальних принципів і правил, що вважаються нормою виховання. Вона спрямована на те, щоб перетворити дитини в маленьку копію дорослого, і чим скоріше — тим краще. Тоді він стає більше зрозумілий самим дорослим, уписується в їхні подання. Вони примушують дитину говорити їхньою мовою, замість того щоб осягати його мова

Це протиставлення "мов", рельєфно виявлене в романі, говорить про несумісність прийнятої у світі Домби системи виховання дітей з дитячою природою. При цьому мова йде не про нещастя голодного маленького бідняка (як у романі "Оливер Твіст), не про негідників, що мучать дітей ("Миколі Никльби), не про злісні переслідування беззахисної дитини ("Крамниця стародавностей). Це драматизм іншого роду. У Поля Домби немає недоліку в турботі й піклуванні: якби батько міг "викупити" його з будь-якого лиха, він зробив би це "з радістю". Але неможливо "викупити" посмішку Поля — вона може виникнути лише у відповідь на іншу посмішку, так само, як щиросердечний лад дитини відгукнеться на свою подобу в навколишньому світі

В. П. Боткін, що слухав публічні читання Диккенса в Парижу, писав про свої враження: "На другому читанні Диккенс розповів у п'яти главах історію маленького Домби й сцену суду Пиквика. Патетичний характер переважав у першому оповіданні, де особа маленького Домби, слабкого, ніжного, меланхолійного, було передано з винятковою досконалістю... слухачі були помітно розчулені, і багато хто отирали сльози. Диккенс вийшов із зали відпочити й, імовірно, для того, щоб зробити паузу при переході із глибокої зворушеності до самої щирої веселості"(5).

Це свідчення одного із чуйних і тонких російських критиків цікаво не тільки як висока оцінка диккенсовского майстерності. У ній відбита провідна тональність двох дійсно протилежних, але дорівнює властивих йому властивостей, що одержали завершене вираження в стилі й літературному оповіданні, і усного оповідання. Перевага патетики в оповіданні про маленький Домби, "глибока зворушеність" говорять про те, що сам письменник виділяв і підкреслював саме цей початок. Воно було глибоко особистим, пронизаним почуттям живої причетності до створеного имтворению.

"Домби й Син" // Філологічні науки. — 1978. — № 5. — С. 95.

3. Dicke"little". Виникаюча в такий спосіб алітерація — потрійний повтор звуку "l" — теж не випадкова: вона пов'язана з образом ріки, плескотом річкових хвиль

5. Боткін В. П. Літературна критика. Публіцистика. Листа. — М., 1984. — С. 239.

© 2011 Філологічні сторінки. Усі права захищені.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Анісімова Т. В. Стилістичне вираження ідеї дитинства як особливого миру в романі Ч. Диккенса «Домби й Син». И в закладках появилось готовое сочинение.

Анісімова Т. В. Стилістичне вираження ідеї дитинства як особливого миру в романі Ч. Диккенса «Домби й Син».