Архієрейські об’їзди

Микола Семенович Лєсков

Зібрання творів в 11 томах. Т. 6, Москва, Державне видавництво художньої літератури, - 1957

Не можна, не бачачи океану,

Собі представити океан

Надруковані в 1878 році нариси «Дріб'язку архієрейського життя» викликали кілька заміток, написаних духовними особами, між якими були й два архієреї

Між листами кореспондентів, що ушанували мене, є трохи виражають мені докір за «погоню за простотою». У цьому що писали вбачають «вплив протестантського духу».

Я хотів би зупинитися на цьому дивному й недоречному зауваженні; я хотів би сказати принаймні, скільки несправедлив і сумного полягає в тій необережності, з которою наші мисливці до важливості й пишності уступають протестантам така прекрасна властивість, як простота; але пройду це мовчанням і торкнуся тільки однієї частковості в питаннях про спрощення відносин архієреїв до подначальному имдуховенству.

Мені пишуть: « чидобре, якщо наші архієреї, об'їжджаючи приходи, будуть трястися в тарантасиках так кибиточках, у яких їхніх інших прикмет, мабуть, за мандрівних купців, тоді як католицькі єпископи будуть качатися шестірнями» і т. п.

Там заважав протестантизм, тут - католицтво...

Я нічого не можу відповідати на таке важке церковне запитання, але я ніяк не думав, щоб нам був дуже важливий приклад католицьких єпископів! Як би вони не качалися, - їм свій шлях, а нашим - своя дорога, а притім ніхто й не домагається, щоб російські єпископи «тряслися» у тарантасах і кибитках. Про це відомо якусь анекдотичну розмову митрополита Платона (Левшина) і більше нічого. Справа зовсім не в екіпажі, а в тім, хто в ньому їде. Можна й у кареті їхати з мирною простотою й у кибитці наближатися з большою й обременительною требовательностию. Об цієї-те вимогливості й мова йде в добромисних людей, що бажають установлення кращих, більше щирих і більше корисних для церкви відносин єпархіальних начальників до сільського духівництва

Хтось, що був простим священиком і потім досяг «ступенів», пише: «Очікування єпископа дуже сприятливо діяло на духівництво саме тим, що це була подія важливе, котрого чекали й до якого підготовлялися. Отут, бувало, усе добереться й підтягнеться в струнку. Інша, слабка людина, роки храмлющий на обоє колін, зачувши про архієрейський приїзд, позадумается й исцелеет. Інший, неспокійний і сварник, - сходить до мирян і примириться й взагалі поочистится у своєму поводженні, а інший, давно отупілий і всі що забув, візьметься за розум і повчиться, як відповідати на питання владики, а від того зробиться досвідченіше. Нарешті, саме це очікування буває полдо прекрасних мінут для духівництва, що зібралося, що, совокупясь разом до зустрічі, ближче ознакомливается один з одним і притім навчається корисної солідності, як тримати себе, згідно достоїнству свого духовного сану, серйозність якого порию, у дріб'язках життєвих, позабуває. Взагалі це нагадувало щось начебто зішестя ангела, що прилітає обурити й зробити знову цілющими застояні води сільської купелі».

Воістину - прекрасна картина, до якої, головним чином, і придасться той приклад, що я маю можливість запропонувати нижче, у вигляді додаткової ілюстрації

Але простежимо ще за тим, що говорить досвідчений кореспондент

Начертавши наведені замітки, він містить їхніми словами: «Мирянин цього знати не може. Як би мистецьки він не спостерігав побут і вдачі духівництва, він не може дати оцінки тому, що в цих випадках діється в душі що очікують. Це неможливо для стороннього спостерігача саме тому, що відбувається усередині людини. Це знають тільки ті, хто сам подібне випробовував».

Може бути, все це правда. Взагалі я не стану спростовувати мого кореспондента пункт за пунктом. Хоча мені здається, це не дуже важко було б зробити, принаймні у відношенні деяких з його доводів. Так, наприклад, можна б спробувати довести йому, що якби єпископи їздили частіше й попроще - без більших зборів і врочистих оповіщень про те, що вони «незабаром будуть і неодмінно прибудуть», ті звади, що зав'язуються в духівництва, з мирянами не тяглися б доти, поки їм загрожував очікуваний наїзд. При побоюванні несподіванки справи могли йти інакше, і «отупілих» і «храмлющих на обоє колін» теж могло бути менше. Але «залишимо все це астрономам доводити», а звернемося до однієї останньої обставини, що можуть доводити не астрономи, а благочестиві батьки наші, на самих собі испитавшие весь вплив урочистої полегкості ангела, що приходить «обурити й зробити цілющими застояні води сільської купелі».

Хоча мій поважний кореспондент, маючи живе красномовство, так заговорив справу, що мені, що не имели в зазначених обставинах особистого досвіду, не залишалося б нічого іншого, як повірити йому у всім на слово й замовкнути, але благому випадку й добрій послузі деяких друзів завгодно було мене виручити. Ними доставлена мені можливість розповісти щось небезінтересне про серйозні враження, вироблених на духівництво чекаючи архієрейської зустрічі

У моїх руках перебуває дуже рідка річ - це виписка із щоденника, що протягом досить багатьох лет вів сільський священик, що недавно помер, і благопристойний. Я називаю це річчю _редкою_ тому, що дотепер не зустрічав ще жодного російського сільського священика, який би вів записки день у день у все своє життя. Те, що видано під подібним заголовком рр. Ливановим і кн. Володимиром Мещерским, - є, здається, плід власної фантазії цих авторів, з яких перший хоча й знав побут духівництва, але був дуже однобічний, а інший ніде не виявляв ні найменшого знайомства ні з яким побутом і притім страждав однобічністю ще більше Ливанова.

Насправді наші сільські священики зовсім не схильні до писання щоденника, і далеко не всі з них здатні вести замітки із правдивістю й у той же час із живим гумором. Тим часом всім цим відрізняється дійсний щоденник, яким я користуюся для моїх ілюстрацій. Отут ми без усяких прикрас побачимо, що насправді відбувається в тих, що зібралися духовних осіб під час урочистого очікування ними своїх владик, « області, щообтікають свої,».

На чолі цього оповідання так дозволене буде мені сказати два слова про самого автора щоденника. - Це зовсім необхідно для того, щоб уперед спростувати всяка підозра ввимисле.

Автор щоденника - о. Фока Струтинский, священик села Гореничи, у двадцяти верстах від міста Києва. Він була людина розумний, досвідчений, спостережливий і трошки гуморист, що читач і не премине побачити з наступних за цим уривків його щоденника. Журнал свій о. Фока вів в усі час свого служіння, спочатку простим сільським священиком, а потім благопристойним. За цей час (з 1829 по 1854 рік) він списав десять об'ємистих томів, що мають досить різноманітний інтерес і чимале значення для історії сільського духівництва в Росії. Щоденник цей, може бути, склав би не менш цікаве читання, чим відомі «Записки Добринина», але, на жаль, усе десяти томів покійного батька Фоки тепер не може бути предметом нашого розгляду. Ми візьмемо з нього тільки те, що їм записане про архієрейські зустрічі, які він справляв за своє життя, поки помер, 15 - го грудня 1854 року. Зовнішня турбота й внутрішні ощущен ія ожидателей тут представлені з достаточною наочністю людиною, якого ніяк не можна докорити ні в малосведущности, ні втенденциозности.

За цим почнемо b ovo. {З початку (панцира.).}

«1841 р., 2 - го червня. Розташовували сьогодні їхати в Київ, але о сьомій годині ранку - новина! Завтра в Белогородке очікують митрополита (Філарета Амфитеатрова), Розалія В. учора ввечері послала у Волинку, а сьогодні до нас за рибою. До счастию, Косьма обіцяє дати з полпуда вчора пійманої риби; я припускаю після обіду поїхати й довідатися, що там робиться. Протоієрея застав тільки що що приехали й надзвичайно клопоче - особливо, що не дали закінчити слідчої справи. Указ отриманий, що митрополит відправиться для огляду повітів Київського, Радомисльского, Махновского, Сквирского й Васильковского. По приписанню земського справника Волкова, станція повинна заготовити для підйому екіпажів дев'ятнадцять коней. Завтра й мені повинне з'явитися для зустрічі його високопреосвященства».

«Червня 3 - го, вівторок. Очевидно - чим занадто зайнятий, те й у сні сниться. Уже послав через дячка своє одягання, от поїм і їду. Прощай, дружина! Прощайте, дитинки! Їду в шлях хоч недалекий, але, втім, трохи небезпечний».

«Не дивуйтеся, братії мої кохані, що я, відправляючись назустріч владиці, поставив у своєму журналі три зірки. Страху я боюся. Я легко міг уявляти, що, може бути, трапиться й довга відсутність моє від мого приходу й від журналу, але, слава богові, - вернувся додому ввечері - цілий, живий, здоровий, непошкоджений і навіть весел». {Гідно зауваження, що серце автора стискувалося таким страхом чекаючи найдобрішого з людей - митрополита Філарета Амфитеатрова, простосердість і м'якість якого в київській єпархії були всім відомі. (Прим, автора.)}

Страницы: 1 2 3 4 5

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Архієрейські об’їзди. И в закладках появилось готовое сочинение.

Архієрейські об’їзди.