Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава VI. «… Щоб не погубити себе ідиліями»

Асоян А. А.: Доля "Божественної комедії" Данте в Росії

Глава VI. "... Щоб не погубити себе ідиліями" ... ЩОБ НЕ ПОГУБИТИ СЕБЕ ІДИЛІЯМИ"

"Джерело: svr-lit.)­виях, коли свідомість і воля значної частини суспільства виявилися паралізованими поліцейським режимом. "Те, що писав він до 1848 року до смерті Бєлінського, - з повною підставою зауважував про Дружиніна С. А. Венгеров, - проникнув­нуто серйозною думкою, шляхетними намірами й на­писано в повному обсязі таланта, те, що писано в роки без­временья, - пішло, дрібно й набагато менш талановито, те, що, нарешті, писано з настанням нових віянь у російському громадському житті <...> знову перейнято серйозною думкою, по-своєму кращими намірами й превосходно виражене"7.

Імовірно, Дружинін би й сам погодився із цим замі­чанием. Він пишався, що в найважчу пору разом з Некрасовим виносив на своїх плечах "Сучасник", але власні критичні есе, надруковані в журналі, оцінював неупереджено й нещадніше, ніж Венгеров і інші строгі судді. "Що стосується "Листів іногороднього передплатника", - заявляв він у відповідь на захвати своєї коррес­пондентки Е. Н. Ахматовій, - те ви до них занадто снисхо­дительни. Це набрід парадоксів, писаний під впливом дурної або гарної мінути, склеєний скептичними витівками й дешевою ерудицією, заслуговує стільки ж віри, як балаканина людини у вітальні, де потрібно бовтати будь-що-будь"8.

Уничижительно озиваючись про свої публікації, а впро­чим, і про всю тодішню журналістику, рівень якої ре­зко впав, як говорив Дружинін, через "незалежних від редакцій обставин"9, він думав, що в ситуації, що створилася, потрібно зайняти вичікувальну позицію, щоб не погубити себе ідиліями й нудотністю любовних рому­нов. Знаючи основні європейські мови, Дружинін дея­тельно зайнявся іноземною літературою: перекладав "ве­ликого" Шекспіра, Байрона, писав історико-літературні етюди, есе, листа про англійську словесність, статті про сучасну французьку критику, рецензію на Ф. Купера, Поля де Кока, Диккенса...10 Редакторські обов'язки, які передав йому видавець "Бібліотеки для читання" О. И. Сенковский, лише стимулювали подібні заняття. Він уважав, що в ситуації повсюдних заборон редактор журналу повинен стежити за всім: за напрямком цензури, за смаками читачів, і якщо не можна друкувати що-небудь про по­литике, він замовляє ряд статей по історії літератури; не можна міркувати про политикоекономистах, - він переконує своїх помічників "становити біографії Мільтона, Данте, Монтеня й ін. письменників, до яких не можна причепитися"11.

Оцінюючи статті Дружиніна про чи західноєвропейську­тературе, С. А. Венгеров відмовляв їм у самостійному історико-літературному значенні й уважав, що майже всі вони являють собою простий виклад двох-трьох ориги­нальних творів на ту або іншу тему12. Про це ж писав і добре знав "джерела" англійських есе Дружиніна А. В. Старчевский13. І він, і Венгеров заднім числом корили автора за компіляцію, але Дружинін ніколи й не притязал на роль дослідника. Як вірно відзначав сам Венгеров, іноземна словесність була для письменника "прекрасною літературною їжею, що втримує читача в крити­ческую епоху на висоті серйозного смаку", а самого компи­лятора спасавшей "від небезпеки загрузнути в літературній вульгарності"14"Джерело: svr-lit.)­рищей по таланті між всіма живими європейськими пі­сателями15.

У цей період, коли, як думав Дружинін, "повинне не творити, а готовити матеріали для майбутнього"16"Джерело: svr-lit.)­ния письменника й виявився Данте. Італійська мова Дружи­нин знав досить добре й, імовірно, читав дантовские твору в оригіналі. Восени 1852 року він писав прия­тельнице за кордон: " чиДобре ви вивчили італійську мову й чи можете після повернення підновити моє знання мови через практику?"17. Видимо, інтерес Дружиніна до італійської мови розвивався разом з ростом уваги до Данте і його творчості. У літературно-критичних роботах, присвячених російським поетам, - Пушкіну, Козлову, Майкову, - ім'я знаменитого флорентийца згадувалося письменником досить часто й по значних приводах. Наприклад, у статті "А. С. Пушкін і останнє видання його творів" він писав із приводу "Мідного вершника": "Сміливість, з которою поет зливає історію свого героя з урочистими епоха­мі народної історії, безмежна, дивна й нова до крайності, тим часом як загальна ідея всього добутку по величі своєму належить до тих ідеям, які народяться тільки у фантазії поетів, подібних Данте, Шекспірові й Мільтону"18.

З дантоведческой літератури Дружиніну, безумовно, була відома перша біографія поета, задумана Дж. Боккаччо як введення до "Нового Життя". В "Листах іншого­роднего передплатника" Дружинін переказав один раз епізод, случившийся, по запевненню Боккаччо, на вулиці Верони, де одна з жінок, побачивши Данте, сказала своїм співбесідницям:

"Подивитеся, геть іде людина, що спускається в пекло й вертається звідти, коли йому вздумается, і приносить вести про тих, хто там нудиться". На що інша щиро відповіла: "Ти говориш правду - глянь, як у нього кучерявиться борода й стемніла особа від пекельного полум'я й диму"19.

До цього ж епізоду, творчо переосмисленому, восхо­дит вірш Дружиніна "Данте у Венеції", не в­шедшее в його "Зібрання творів" і що заслужило одобре­ние Н. А. Некрасова20:

Зі змією в груди, сумовитий і суворий,

Я йшов один по площі торговельної,

Був задушливий день і спека мене млоїв,

Із зусиллям і повільно ступаючи,

Я скінчив шлях, - але вид чужого краю

Вигнанцеві був тяжкий і немилий

Здавалося мені, похмура морів цариця,

Ряди палаців дивилися, як гробниця

Безглуздо бродив народ порожньої;

Я знеміг, - і здригнулися коліна,

И я присів на храмовому щаблі,

До мармуру схилившись головою

Поблизу мене дві жінки сиділи:

Одна була стара, тільки-но дивилися

Її ока з-під сивих брів;

У тої ж - юної й пишноволосой &"Джерело: svr-lit.)­жинина, досить байдужого до соціально-етичної проблематики, мотив помсти за потоптану справедливість. Поява такої теми важко пояснити впливом якої-небудь вітчизняної традиції в тлумаченні долі флорен­тийского вигнанця. Очевидно, несподіваний поворот у зображенні Данте зобов'язаний начитаності Дружиніна в англійській періодиці й сходить до "патріотичних" вір­сиям діячів Рисорджименто, стремившихся ім'ям ве­ликого поета освятити боротьбу за незалежність Італії. Серед них найбільш популярні були емигрировавшие в Англію У. Фосколо, Дж. Мадзини, Г. Россетти, що виступали в "единбургском огляді" і інших англійських перио­дических виданнях з літературно-критичними статтями й есе про Данте. У їхніх публікаціях, коментарях до "Божест­венної Комедії" доля поета, чиї твори були запре­щени в рідній Італії, трактувалася у світлі тираноборчес­ких і антифеодальних настроїв. Карбонарії бачили в авторі "Монархії" і великої поеми провісника обнов­ления своєї батьківщини й непохитного борця за справедли­вость. "Данте, - затверджував Уго Фосколо, - належав до людей рідкої сили духу, яких не може торкнутися на­смішку, яких удари долі озлобляють, загострюючи врож­денную гордість. Друзям він вселяв не жалість, а повага, ворогам - страх і ненависть, презирство ж - ніколи. Гнів його був неприборканий, помста ж була не тільки потребою натури, але й боргом"22"Джерело: svr-lit.)"гонителем зла й неприборканим месником", указуючи на його "залізний дух" і величну гордість: "Він у руб'я дивиться як цар полонений"23. Ще більше знаме­натільною луною карбонарских поглядів на улюбленого поета, у яких його ідеї виявлялися близькими проблемам італійського визвольного руху, звучали вірші:

И я усвідомив, що за моє изгнанье,

За тяжку працю й тяжке страданье

Моя мрія до народу перейде!

Страницы: 1 2 3

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава VI. «… Щоб не погубити себе ідиліями». И в закладках появилось готовое сочинение.

Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава VI. «… Щоб не погубити себе ідиліями».