Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава VII. «Ні гвельф, ні гиббелин»

Асоян А. А.: Доля "Божественної комедії" Данте в Росії

Глава VII. "Ні гвельф, ні гиббелин". НІ ГВЕЛЬФ, НІ ГИБЕЛЛИН"

"Джерело: svr-lit.)"геніїв вищого сорту": есхил, Шекспір, Данте <...> Досвід автора "Божественної Комедії" начебто переконує Майкова, що "поет повинен бачити, знати, почувати синтез епохи, бачити, куди йдуть всі сучасні напрямки, у що люди вірять, у що зневіряються, і в якому відношенні все це перебуває до внутрішньої людини, в усовершении якого вся душа, мета й зміст поезії"4"Джерело: svr-lit.)"Снами", і репетуй­ентация на "Божественну Комедію" визначає багато змістовних і формальних особливостей його поеми. Слідом за Данте він має намір назвати свій твір "Земною Комедією"5, припускає розділити її на пісні й починає зі знаменної присвяти: Сон. Суворому Данту Ге­нием його натхненна праця присвячує автор6.

Для кожної пісні Майков обирає епіграфи - рядка з "Божественної Комедії" на російській або італійській мовах, а один із чорнових списків поеми випереджає пер­виття терциною "Ада", супроводивши її власним перекладом:

На половині шляху людського життя

Я опинився в дрімучому лісі;

Слід прямого шляху був втрачений7.

Ці вірші поет вибрав не випадково. У пору роботи над поемою йому здійснилося 35 років. За плечима налічувалося два десятиліття творчої діяльності. Суспільна ситуація, що виникла після Кримської війни, що сам Майков характеризував як боротьбу старого з новим, заста­вила його оглянутися на пройдене, переосмислити колишні идейно-естетические пристрасті, особисті симпатії, граж­данские устремління й спробувати заново самовизначитися в круто, що змінилася житті. Відчуття перелому, расте­рянности на тридцатипятилетнем рубежі, а по-дантовски, "на половині шляху", на половині дуги людського життя, і спонукали Майкова звернутися до початкової терцини "Бо­жественной Комедії". У той час він писав Я. П. Полонскому:

"Раптом усе перевернулося, що були ліберали зробилися відданими слугами государя, що були стовпи й опори його переходять в опозицію"8.

Враження життя не укладалися в цілісну кар­тину. Утрудняючись осмислити відбувається в його истори­ческой перспективі, знайти ключ до глибинного змісту про­тиворечий у самій дійсності, Майков спробував шукати його не в досвіді історії, а в царстві мрії, зле­жественной інтуїції, надії. І форма "бачення", ассо­циировавшаяся в поета насамперед з дантовской "Комеди­їй", виявилася як не можна до речі. Вона забезпечувала волю творчої фантазії, незалежність від що вислизають ло­гики життєвих обставин і формально переконливе вираження суб'єктивної ієрархії цінностей

Героєм "Снов" став сам автор. Це було відразу ж замічене Полонским. Він писав Майкову: "... поема твоя заснована не на інтризі - ціль її не та, щоб створити особа, характер, ти сам там головна особа - і все носить на собі характер особистий, якщо не цілком ліричний"9. Полонский уловив те, що су­щественним образом зближало "Сни" з "Божественної до­медией", де головний герой теж автор, мандрівки якого через пекло, чистилище й рай поєднують, як писав Гегель, геть усе, і про створення своєї фантазії він може оповідати як про власні переживання10. Ця характерна особливий­ность дантгдаского добутку була добре засвоєна Травень­ковим. Його оповідання про шляху свого становлення повинен був втілити ідею розвитку людини взагалі, от чому са­мосознание авторського "я" опирається в поемі тільки на такі моменти власної біографії, які повернені "в­поза", пов'язані з явищами національного життя, раскрива­ют роздуму поета про призначення мистецтва, про сьогодення й прийдешнє Росії, усього людства. І як мандрівки Данте повинні підказати в алегоричній формі шлях людям до порятунку, так і подорож майковского героя по "темних галереях" життя символізує шлях пізнання ис­твані, що врятує людську душу й принесе благо­денствие всьому миру

"Сни" починаються як би із прологу до трьох бачень, у яких визріває й розвивається конфлікти героя з миром. Слухаючи оповіданню матері про "перші дні створіння", воно заду­мивается про таємниці життя, і для нього зненацька открива­ется єдність миру, існування єдиної світової душі, що одухотворяє й гармонізує всесвіт. Із цього осяяння в герої прокидається художник, у ньому пробуджується творчий геній:

И погляди спрямувавши на зоряний звід небес,

Здавалося, зрозумів зміст прочитаних чудес

З тих пор розуму в мені господень перст торкнувся,

И він від дозвільної бездіяльності опам'ятався"11.

Майковские рядки перегукуються з дантовскими сти­грубіянь:

Об полум'яні зірки, об джерело

Високих сил, що возлелеял

Мій геній, будь він малий або великий!

Сходив меж вас, меж вас до заходу розвівався

Батько всього, у чому смертна життя, коли

Тосканский повітря на мене повіяв

("Рай", XXII, 112-117).

"Джерело: svr-lit.)­еся під знаком Близнюків схильні до мистецтв і науки. І до "полум'яних зірок" Данте звертається за підтвердженням своєї сакральної місії висловити "нез­проречені слова", повідати миру таємницю, що відкрилася йому

"Джерело: svr-lit.)"пророчому сні". І як мир вічності, яв­ленний Данте за межею земного існування, входить у біографію тосканца, стає особистим досвідом і следс­твием його духовного перетворення, так і мир снів Майкова несе в собі узагальнення вже прожитого поетом. На початку по­еми він звертається до свого сина:

От Сни тобі мої... У них усе, що хладний досвід

Відкрив мені, провівши чрез сльози, скорбота й ремство

"Джерело: svr-lit.)"пророчествует" про пережитий і пророчествует для повчання. Повчальна насамперед історія становлення поета. На шляху до духовної зрілості в нього є свій Вергілій - "подорожанин дивний". Він з'являється, коли серце героя охоплене розпачем, а розум збентежений жахом, хаосом миру. Подорожанин, як і дантовский Вергілій, наставник, заступник і кумир свого веденого. Але служити йому провідником він може лише до певної пори. У місті скорбей і зол він у страху кидає поета й біжить ладь, знову нагадуючи про тінь Вергілія, що, сполотнівши, відступає від воріт Дита й покірно чекає допомоги й захисту від напада­ющих ериний (див.: "Пекло", IX). У розгубленості Данте обра­щается до Вергілія: "Учитель, хто вони?". Цікаво, що в чернетці Майкова на полях рукопису зображені дві фи­гури, із працею поднимающиеся в гору12. Під однією з них, величезної в порівнянні з першої, напис: "учитель". На­пам'ятаємо, що й тінь Вергілія своїми розмірами набагато перевершує Данте. У п'ятому рові Ада він бере поета на руки й поспішає з ним долілиць, рятуючи його від Загрібав. "Як сина, - розповідає Данте, - не як друга, на руках мене тримаючи, прагнув уздовж укосу" ("Пекло", XXIII, 50-51).

Подорожанин, як і Вергілій в "Комедії", займає важливе місце в алегоричній структурі "Снов". Дантовский Вір­гилий персоніфікує людський розум, а майковский супутник - уособлення умоглядності, втілення рас­судка, самовпевненого, але пасує перед загадками й складностями життя. Працюючи над поемою, Майков досить критично ставився до "головного" теоріям подолання Росією суспільно-політичної кризи. В 1856 році він писав А. Ф. Писемскому, що "аналіз і спостережливість, головні важелі нинішньої літератури", йому вже прие­лисій13. А пізніше, імовірно, року через чотири, він після зустрічі з московськими знайомими повідомляв дружину про суперечки з ними й про свої бажання написати статтю про "жертв логіки, під якими, - говорив він, - розумію всі наші мислячі партії від св. синоду до нігілістів. Себе ж, - продовжував поет, - почуваю вище їх усіх, тому що всіх можу викрити у від­рванности від простого сенсу життя"14.

Така позиція визначила сатиричне изобра­жение революційної демократії в другій пісні "Снов" і бюрократичних кіл правлячої Росії - у третій. Її чорновому варіанту був поданий епіграф на итальянс­кому - терцина із третьої кантики "Ада". Ми процитуємо її в перекладі Н. Голованова, сучасника Майкова, тому що в цьому перекладі зміст дантовских віршів більш, ніж у якому або іншому, сполучається зі змістом третьої пісні:

Уж те тобі зі слів моїх відомо,

Що ми йдемо в мучення місця,

Утративших дарунок розуму небесний15.

Поет прагнув устати над сутичкою суспільних пар­тий, і тут, як йому здавалося, знову міг бути прикладом великий Данте, що строго судив всіх своїх современ­ников, білих і чорних, гвельфов і гибеллинов, що порушили цивільний мир, і який відмовлявся зайняти чию-або сторону. Саме тому в одному із чорнових списків поеми Майков написав над четвертою піснею: "Ні гвельф, ні гі­белин"16. Епіграфом же до цієї частини "Снов" стали вірші із двадцять п'ятої кантики "Ада":

Зірці твоєї довірся, - він відповів, -

И в пристань слави вступить твій човник ( 55-56)*

(*У рукописі вірші дані мовою оригіналу.)

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава VII. «Ні гвельф, ні гиббелин». И в закладках появилось готовое сочинение.

Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава VII. «Ні гвельф, ні гиббелин».