Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава VIII. «… Таємнича сила мені шле своє тихе світло»

Асоян А. А.: Доля "Божественної комедії" Данте в Росії

Глава VIII. "... Таємнича сила мені шле своє тихе світло". ... ТАЄМНИЧА СИЛА МЕНІ ШЛЕ СВОЄ ТИХЕ СВІТЛО"

Про побожне відношення Соловйова до "Божественної Комедії" писали добре знали поета С. М. Соловйов і В. Л. Величко3"Джерело: svr-lit.)­ловьева здавалося очевидним, що його вірші про Вічний Женс­твенности продовжують дантовскую традицію. Але питання не настільки просте, і було б помилково слідом за істориком західноєвропейської літератури Н. К. Бокадоровим беззастережно ототожнювати Беатриче Данте з Вічною Дружиною, міфологу­мій російського поета 4. Усвідомлюючи різницю між ними, С. Н. Булгаков писав: "Беатриче (як і Лаура) є певна земна жінка, що відійшла із цього миру й розкрила віруючої любові її небесний зміст. Ця любов софийна в найвищому ступені. Беатриче є для Данте втілення або лик Софії, і однак все-таки не є Софія. Вона має певну земну біографію, до­торая триває в небесах"5. По думці Булгакова, земне походження Beatrice Beata*(*Беатриче Блаженна (італ.)) істотно відрізняє її від образа Вічної Жіночності в поезії Володимира Соловь­ева, де герой споглядає не софийность, що просвічує в улюбленій жінці, а безпосередньо Софію, Душу Миру, про що повніше всього, на думку дослідника, свідок­ствуют вірша "Який важкий сон..." і "Три сви­данія". У той же час в історії поезії, мистики, умогляду, думав Булгаков, Соловйов "є єдиним, хто не тільки мав політичні й філософські споглядання отно­сительно Софії, але приписував собі ще й особисті до неї відносини, що приймають еротичний характер, розумі­ется, у самому піднесеному змісті"6. Єдиним, исклю­сподіваючись Данте

Особистий аспект, відсутній в інших співаків Вічної Жіночності, - Ґете, Лермонтова, Полонского, Шеллі... безумовно зближає Соловйова з автором "Комедії". Але чим або ким була для нього "Вічна Дружина", яким змістом наповнювалася в художній свідомості Соловйова ця складна міфологема? Її поетичний зміст відкрився йому насамперед - колись, ніж релігійна або філософська суть. Відповідаючи на невідоме, на жаль, лист Д. Н. Цертелева, Соловйов, тоді майже юнак, повідомляв: "Із замі­чаниями ж Вашими відносно "das Ewigweiblicbe"**(** "Вечноженственное" (ньому.)) я цілком погоджуюся, хоча з іншого боку, повинен визнати й ту сумну істину, що це Ewigweibliche незважаючи на свою очевидну неспроможність, проте, по якийсь фатальної необхідності, zieht u"Джерело: svr-lit.)"Софія" і "Душу Миру" немає. Іноді він дорівнює їх, а часом, прагнучи позбутися від пантеїзму, убачає в Душі Миру противообраз Софії10. Подібну непоследо­вательность у Соловйова простежував К. В. Мочульский. В "Читаннях про Богочеловечестве", указував він, Софія опре­деляется те як Душу Миру, те відразу затверджується, що Душу Миру не сама Софія, а тільки носителька, середовище й основа її реалізації. Софія ж - ангел-хоронитель, що покриває своїми крилами всю тварину, що бореться з пекельним початком за володіння Світовою Душею11.

У вченні про Софію Соловйов продовжив древню тра­дицию як східної, так і західної християнської мистики. Відомо, що в Древній Греції термін Софія (Премуд­рость) - відвернене умоглядне поняття. В иудаистических і християнських релігійно-міфологічних перед­ставлениях Софія - це уособлена мудрість божества. У позднебиблейской дидактичній літературі вона предста­вала незайманим породженням верховного батька й в отно­шении до Бога мислилася як демиургическая, мироустрояющая воля. У грецьких батьків церкви, зокрема в Оригена, Софія - це "безтілесне буття різноманітних думок, об­емлющее логоси світового цілого", і в той же час "оду­шевленное і як би живе"12. У них, писав Е. Н. Трубецькой, уперше спостерігається, хоча й у недосконалій наївній формі, те "сполучення біблійного поняття "Премудрості" із платоновским вченням про "світ ідей", що згодом перейшло до Соловйова"13.

У німецьких містиків, а точніше, в одного із самих видних представників західноєвропейської софиологии Я. Беме, Софія виявляється "Вічною Невинністю", "Дівою Премудрості Божией". Вона - "Велика таємниця буття Божия" і "наочність Божия", у якій відкривається єдність усього сущого14. Згідно Беме, Божественна Премудрість заклю­сподівається в собі ті "образ і подоба", відповідно до якого створений людина і які утворять його ідеальну суть15. В XIX столітті цей світогляд був засвоєний і розвинене Ф. Баадером. Софію він уявляв як мир прототипів, як щире й вічне людство. Баадер вплинув на иенских романтиків, і насамперед на Новалиса16.

Від німецьких містиків символ Софії був сприйнятий Ге­ті. У його розумінні Софія символізує світову міру буття. Фауст, не вдоволений чистим интеллектуа­лизмом і пребивающий у глибокій внутрішній самітності, знаходить рятування в духовно-тілесному ідеалі, у якому зняті протиріччя між розумом і почуттям і устра­нени перешкоди до спілкування17.

Продовжуючи тисячолітню традицію, Соловйов, як пра­вославний теоретик релігії, тяжів до давньоруських софийним поданням18, хоча й визнавав, що навчання німецьких містиків виражає собою той же релігійний досвід, що свойствен йому, його спогляданням Софії19"Джерело: svr-lit.)"Ідея людства в Августа Конта" він писав, що "древній культ вечноженственного початку" має свою історію в російської іконографії й храмовому зодчестві, де образ "Софії премудрості Божией" те сбли­жается із Христом, те з Богородицею, тим самим не допускаючи повного ототожнення ні з ним, ні з нею..." (IX, 188). Відповідно до давньоруських подань, відзначав Соловйов, Софія - це "щире, чисте й повне людство, вища й всеосяжна форма й живаючи душу природи й вселеної, вічно з'єднана й у погодинному процесі соединяюща­яся з Божеством і з'єднуюча все, що є" (IX, 188). Знаменно, що такий зміст Софії філософ при­равнивал до змісту Великої Істоти, (Gra"Джерело: svr-lit.)­мних робіт - "Зміст любові", досить співзвучні такому суж­дению. Він писав, що "щира любов є неподільно й висхідна й спадна (amor asce"Джерело: svr-lit.) і не­знання, ідеалу й здійснення. Перебуваючи посередине, бог любові заповнює простір між земним і небесним і связует мири внутрішнім зв'язком (Платон. "Бенкет", 202, Е.). Разом з тим навчання Соловйова про зміст любові кардинально відрізняється від філософії Еросу в Платона. Як відомо, Соловйов розрізняв три періоди в розвитку світогляду античного філософа. Перший - це епоха негативного ідеалізму, коли під впливом смерті Сократа Платон переконався, що мир " не-сущого" лежить у злі й немає ніякого зв'язку між феноменальним і ідеальним мирами; щирий філософ повинен шукати волю й достоїнство у відчуженні від усього практичного й життєвого, в отре­шении від миру почуттєвих речей, і його покликання заклю­чается в спогляданні справді сущого

У другий період Платон створює вчення про любов. По його думці - Ерос связует два мири, він з'єднує в собі чувс­твенную природу з ідеальної. Його нижче явище обнару­живає себе в народженні тіл, чим увічнюється смертна природа рослин і тварин. Вище ж явище Еросу в доброчесні й дійсно філософських душах також будить їх до народження, але не в смертному бивании, а в красі й безсмерті. У трактуванні Соловйова цей період означало перехід Платона від негативного ідеалізму до позитивного й викликав у нього найбільше співчуття, але він думав, що самому Платонові залишилася неясної сущ­ность народження в красі й безсмерті, тобто Платон не зміг розгадати таємницю злиття почуттєвої природи з ідеальної. Очевидно, заявляв Соловйов, у понятті духовного народження, аналогічного фізичному, давньогрецький мислитель до­ішов до межі античного світогляду й, незважаючи на свою геніальність, був не в силах перейти цю межу. Він не пішов, та й не міг піти далі "уявного" подолання протилежності між двома мирами й, "забувши свою власну свідомість, що Ерос "народжує в красі", тобто у відчутній реалізації ідеалу" (IX, 231), залишив його народжувати тільки в умогляді. Шлях корінного преобразо­вания, духовного переродження людства, шлях "воскре­шения смертної природи до вічного життя залишився для Пла­тону відкритим" (IX, 235).

Страницы: 1 2 3

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава VIII. «… Таємнича сила мені шле своє тихе світло». И в закладках появилось готовое сочинение.

Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава VIII. «… Таємнича сила мені шле своє тихе світло».