Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава X. «… Обпалений мовами преисподнего вогню»

Асоян А. А.: Доля "Божественної комедії" Данте в Росії

Глава X. "... Обпалений мовами преисподнего вогню" ... ОБПАЛЕНИЙ МОВАМИ ПРЕИСПОДНЕГО ВОГНЮ"

"Джерело: svr-lit.)­ков. Ці асоціації закономірні, тому що, як правило, Блок відзначав у Карлейля те, що знаходило згоду з його власними поданнями про Данте, що відповідало духу його творчих і людських устремлінь. Наприклад, у своєї кращої, як він сам уважав, статті "Про сучасний стан російського символізму" Блок писав: ""Мистецтво є Ад. Недарма В. Брюсов заповів художникові: "Як Данте, підземне полум'я повинне тобі щоки обпалити""2"Джерело: svr-lit.)­шиї зауваження Блоку співвідноситься з його позначкою на полях есе Карлейля, поміщеного в першому томі "Божественної До­медии". Прочитавши в Карлейля - "Велика душа Данте, не на­ходившая собі пристановища на землі, ішла усе більше й більше в цей страшний інший світ"* (*Можливо, "страшний мир" Карлейля підказав Блоку назва відомому ліричному циклу), - поет отчеркнул останніх чотири слова й проти них написав: "Підземне полум'я"3"Джерело: svr-lit.)­лий Блоку. Імовірно, вони зроблені не раніше 1908 року, тому що проци­тированние вірші Брюсова були вперше надруковані в січневому номері "Терезів" за цей рік.). Він думав, що між мистецтвом і життям су­ществует "Вічне й трагічне" протиріччя, що подлин­ное мистецтво завжди відкриває "інший світи" і "тільки від­туди виміряються часи й строки. Художники, як вісники древніх трагедій, приходять до нас, у розумне життя, з пе­чатью божевілля й долі на особі" (V, 424).

"Інший світи" були для поета такою ж реальністю, як для Данте чистилище, пекло, рай. "Данте, - писав Карлейль, - так само мало сумнівався в існуванні болота Malebolge, у тім, що воно лежить саме там зі своїми похмурими колами, зі своїми aiti guai** (** Голосні стогони (італ.)) і що він сам міг би все це бачити, - як ми в тім, що побачили Константинополь, якби отправи­лисій туди"4.

"Джерело: svr-lit.)­вание описаних в "Комедії" царств, але без віри, подібно дантовской, поет не мислив щирого мистецтва. У листі до А. Н. Чеботаревской, сокрушавшейся, що журнал "Літо­пись" М. Горького ополчается проти того, що дорого, проти "мрії", він з усією визначеністю протиставив віру художника мрії, "не минулої крізь жнива життя" (576). "Я думаю, - відповідав він письменниці, - що Ви мене зовсім не знаєте; я адже ніколи не любив "мрії", а в кращі свої часи, коли мені вдається сказати більш-менш своє, сьогодення, я навіть ненавиджу "мрію", волію їй саму сіру дійсність" (VIII, 451).

Нас не повинні ввести в оману слова про мрію в статті "Про сучасний стан російського символізму", де поет писав: "По незліченних колах Ада може пройти, не погибнув, тільки той, у кого є супутник, учитель і руководительная мрія про Тої, котра поведе туди, куди не сміє ввійти й учитель" (V, 443),

"Джерело: svr-lit.)"Комедії": Вергілію, Беатриче, Данте. "Руководительная мрія" про Вічну Жіночність, про Пре­червону Даму була не мріянням, а підставою "мистичес­який філософії" духу (див.: VII, 48). "Коли рідне, - говорив Блок, - зіштовхується в століттях, завжди відбувається мистичес­яке"5. "У колишніх сторіччях я згадую тебе" (VIII,321), - писав він Л. Д. Менделєєвій

Вчитуючись у статтю Карлейля, Блок незмінно звертав увагу на ті характеристики поетів, у яких Данте з'являлася як "наскрізь людина". "Без людини, - зауважував Блок, - (коли в авторі ні "людини) вірші - один пар" (VIII, 417). "Наскрізь людина" - так Андрій Білий атестував самого Блоку. У щоденнику 1921 року Білий відмовлявся на­зивать його "цивільним" поетами, але зауважував при цьому, що повітря віршів Блоку - дух Росії двох останніх десяти­летий6. Цього запису співзвучні рядки одного з листів Блоку. У грудні 1907 року він пояснював матері: "Моя туга не має характер безпредметності - я занадто багато бачу ясно й тверезо й занадто багато із чим зв'язаний у житті"(УШ, 221).

Цей нерозривний зв'язок з життям він відзначав у Данте. "У житті, - підкреслював Блок слова Карлейля, - поет пройшов звичайні щаблі; він брав участь, як солдат, у двох компа­ниях і захищав флорентійську державу, брав участь у посольстві й на тридцять п'ятому років, завдяки своїм талантам і службі, досяг видного положення в го­родском керуванні Флоренції"7.

Міркуючи про інтерес Блоку до суспільного дея­тельности Данте, звертаєш увагу на лист поета Е. П. Іванову, що датовано 1908 роком. Блок писав: "Між іншим (і, може бути, головне) - росте переді мною поняття "громадянин", і я починаю розуміти, як освобо­дительно й цілюще це поняття, коли починаєш відкривати його у власній душі" (VIII, 253). Слова поета начебто відгукувалися на вірші Данте: "Мир жив би скудно. Не будь співгромадянином людин".

"Ореол суспільного" поет думав неодмінною рисою письменника, що претендує на звання нащадка "священної російської літератури" (V, 308). Але він наполегливо виступав проти "дивовижної вульгаризації" тих цінностей, до­торие, на його думку, становили прерогативу мистецтва. Блок думав, що протиріччя життя, культури, цивилиза­ции, що є основним предметом мистецтва, самі по собі глибоко "повчальні й воспитательни" і що їхній раз­рішення не по зубах жвавій публіцистиці, що про мистецтво повинні б говорити люди, "якісно відрізняються від людей, що говорять про політика, про злобах день" (V, 478), що в "важкий письменницький шлях не можна пускатися налегке, а потрібно мати хоч у зачатку "В Ім'я", яке б освячувало й харчувало творчість" (VIII, 378). Саме тому він у те саме час писав і про борг поета, і про його таємну волю ( VI, 166), при якій тільки й можливі глибини духу й одкровення. Недарма Блок виділив і підкреслив у статті Карлейля слова Каччагвиди, сказані Данте: "додержуйся своєї зірки, ти не минеш славної пристані!"8. Ця рада Блок пам'ятала й не переставав вірувати в його абсолютну неоспо­римость: "чим краще, - говорив він, - я буду робити свою самотню справу, тим більший принесе воно плід" (VIII, 401).

Він був переконаний, що гордість художника саме й за­ключается в його вмінні, "відмахуючись від дряни, вічно на­плазуючої, робити те, на що здатно й до чого покликаний" (VIII, 406).

"Джерело: svr-lit.)"трилогією вочеловечивания": від миті занадто яскравого світла - через необхідний болотистий ліс - до розпачу, прокльонам, "відплаті" і... до народження людини "суспільного" (VIII, 344). І на цьому шляху поетові виявлявся надзвичайно близький Данте, що, по вдалому вираженню Карла Фосслера, ішов від індивідові­ального "я" до великого "Всі"9. Прагнення Блоку "залишатися самим собою" (VIII, 205) і бути "самим по собі" (VIII, 205) диктувалося його переконанням, що він бачить і чує "те, чого майже ніхто не бачить і не чує" (VIII, 491). "Я не лірик"* (VIII, 344)(*Порівн.: "У поетичному відчутті миру, - писав Блок, - немає розриву між особистим і загальним... в епохи бур і тривог найніжніші й ин­тимнейшие прагнення душі поета також сповнюються бурою й тривогою" (VI, 83)), - говорив поет. Він думав, що мистецтво народжується з "вічної взаємодії двох музик - музики твор­ческой особистості й музики, що звучить у глибині народ­ний душі" (VIII, 364). У його розумінні музика - це "ду­ховное тіло миру", вона "передує всьому, що обуслав­ливает"10. Ці судження Блоку співзвучні наставлянню Карлейля і його зауваженню про Данте: "Глибина, піднесена пристрасність і щирість роблять його музичним; всмат­ривайтесь у речі досить глибоко й ви всюди знайдете музику"11. Пізніше Блок напише: "Події йдуть як у житті, і якщо вони здобувають інший зміст, символічний, виходить, я зумів поглибитися в них"12.

"Музикальність" Данте могла сприйматися Блоком як стан "цільного" знання, тому що музика, на його думку, є сутність миру. Він пояснював: "Мир росте в пружних ритмах. Ритм затримується, щоб потім "заюшити". Такий закон усякого органічного життя на землі - і життя людини й людства. Вольові напори. Ріст миру є культура. Культура є музичний ритм" (VII, 360). Із цього, ес­тественно, формулювався висновок: "Поет, це - носій ритму. У нескінченній глибині людського духу, у глибині, недоступної для занадто людського, куди не досягається ні мораль, ні право, ні суспільство, ні держава, - котяться звукові хвилі, рідні хвилям, обемлющим всесвіт" (VII, 404). Чи не цієї хвилі були доступні напруженому слуху Данте? "Вся міць його духу, - отчеркивал Блок слова Карлейля, - сконцентрувалася у вогненну напруженість і пішла в глиб" 13-14.

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава X. «… Обпалений мовами преисподнего вогню». И в закладках появилось готовое сочинение.

Асоян А. А. Доля «Божественної комедії» Данте в Росії Глава X. «… Обпалений мовами преисподнего вогню».