Бахмутский В. Я. Дідро Дени

Бахмутский В. Я.: Дідро Дени.

"Джерело: Література Освіти)‒ 31.7.1784, Париж), французький письменник, філософ-просвітитель. Син ремісника. В 1732 одержав звання магістра мистецтв. Ранні філософські твори ("Філософські думки", 1746, спалені за рішенням французького парламенту, "Алеї, або Прогулянка скептика", 1747, изд. 1830) написані в дусі деїзму. Філософський твір "Лист про сліпі в повчання видючим" (1749), послідовно матеріалістичн і атеїстичне, було причиною арешту Д. По виходу з в'язниці Д. став редактором і організатором "Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел" (1751‒80). Разом з іншими просвітителями Д. зумів зробити Енциклопедію не тільки системою наукового знання тої епохи, але й могутньою зброєю в боротьбі з феодальними порядками й релігійною ідеологією. Незважаючи на переслідування реакції, Д. довів видання Енциклопедії до кінця. В 1773‒74 Д. за запрошенням Катерини II приїхав у Росію. Він намагався вплинути на політику Катерини II, схилити її до звільнення селян і проведенню ліберальних реформ

"Джерело: Література Освіти)"Думки про пояснення природи", 1754; "Розмова д'аламбера з Дідро", "Сон д'аламбера", обоє 1769, опубл. 1830; "Філософські принципи матерії й руху", 1770, опубл. 1798; "Елементи фізіології", 1774‒80, опубл. 1875) Д. відстоював матеріалістичні ідеї, розглядаючи все суще як різні формоутворення єдиної нествореної матерії. Згідно Д., матерія якісно різноманітна, у ній є початок саморуху, розвитку; задовго до Ч. Дарвіна Д. висловив здогад про біологічну еволюцію. Засновуючи теорію пізнання на сенсуалізмі Дж. Локка, Д. у той же час полемізував з механістичним матеріалізмом свого століття, що сводили складні процеси духовного життя до простої комбінації відчуттів ("Систематичне спростування книги Гельвеция ⌠Людина■", 1773‒74, изд. 1875). Заперечуючи божественне походження королівської влади, Д. дотримувався теорії суспільного договору, але, як і Вольтер, зі страхом ставився до самостійного руху низів і зв'язував свої надії з освіченим монархом. В останній період життя відмінювався до ідеї республіки, але вважав її мало придатної в умовах великого централізованої держави

"Джерело: Література Освіти)"Салонах" ‒ критичних оглядах періодичних художніх виставок ‒ Д. критикує представників класицизму й рококо (Ж. Вьен, Ф. Буші) і захищає жанровий живопис Ж. Б. С. Шардена й Ж. Б. Мрія, що зачаровує його правдивим зображенням натури, буржуазного побуту. Боротьба із класицизмом пронизує й роботи Д., присвячені питанням драматургії, театру, музики. Разом з іншими енциклопедистами він бере участь у так званій війні буфонів, відстоюючи реалізм італійської опери. У драмі він висуває ідею середнього жанру, що коштує між трагедією й комедією, правдиво й серйозно зображує прикрості й радості повсякденного життя людини третього стану. Д. вимагає неупередженого зображення життя у всьому її неповторній індивідуальній своєрідності, прагне внести в драму буденний тон, максимально наблизити сцену до повсякденного життя ("Бесіди про ⌠Побічного сина■", 1757, і "Міркування про драматичну поезію", 1758). Разом з тим Д. розуміє, що художній образ не "копія", а "переклад", і тому мистецтво обов'язково містить у собі "частку неправди", що є умовою більше широкої поетичної істини. Прекрасне Д. шукає у відносинах, що зв'язують між собою численні факти дійсного миру. Однак прагнення сполучити точне до ілюзії зображення одиничних явищ із поетичною правдою цілого в естетиці Д. залишилося не здійсненим. Тут позначилося протиріччя між загальнодемократичним "вселюдським" ідеалом Д. і буржуазним суспільством, що не могло служити йому реальним фундаментом. Д. тому змушено шукати ґрунт для свого ідеалу не в історії, а у вартій поза історією абстрактно зрозумілій людській природі. Із цим зв'язане звертання Д. до прототипу, ідеальній моделі, непорушній і абсолютній нормі прекрасного, що одержала найбільш повне вираження в грецькій класиці ("Введення до Салону", 1767). Ці мотиви передбачають ту хвилю класицизму, що захопить французьке мистецтво в передреволюційні й революційні роки. Ті ж тенденції пронизують і "Парадокс про актора" (1773‒78, изд. 1830). Д. тепер розглядає театр як "інший" умовний художній мир. На сцені ніщо не відбувається, як у житті, і тому від актора потрібно не "чутливість", а безстрасність, холодна майстерність, спостережливість, знання умовних правил мистецтва й уміння підкорятися ім. естетический ідеал Д. невіддільний від ідеалу соціального й морального

"Джерело: Література Освіти)"Побічний син..." (1755, изд. 1757) і "Батько сімейства" (1756, изд. 1758) цікаві як ілюстрація до драматургічної теорії "середнього жанру"; у художнім відношенні вони мало вдалі. Цікавіше пізня одноактна п'єса "Гарний він або дурний?" (1781, изд. 1834), у якій виявилася складна діалектика добра й зла. Видатним явищем реалізму 18 в. була проза Д. Роман "Черниця" (1760, изд. 1796) ‒ яскравий антиклерикальний добуток. Монастир виростає в романі в грандіозний символ перекрученої цивілізації

"Джерело: Література Освіти)"Жак фаталіст", написаний 1773, виданий німецькою мовою 1792, на французькому 1796) втілений народ Франції з його життєлюбством, гумором, життєвою мудрістю. Слуга і його хазяїн сперечаються з питань філософії й моралі. Хазяїн ‒ прихильник волі волі, йому здається, що він панує над миром і здатний визначати хід речей. Але це ілюзія. Жак фаталіст на своєму гіркому досвіді пізнав, що людина подвластен обставинам і доля керує ім. Але фаталізм Жака ніколи не прирікає його на пасивність, він не стільки виражає покірність долі, скільки довіра до природи, до життя в її вільному й стихійному плині. Ця сторона філософії Жака близька Д., вона визначає структуру роману. Оповідання Жака про його любовні пригоди, що утворить сюжетну канву книги, увесь час переривається. Д. воліє літературним канонам і штампам стихійний рух життя у всій її незумовленості й мінливості

"Джерело: Література Освіти)"Племінник Рамо" (1762‒79, изд. 1823) написано у формі діалогу між філософом і племінником відомого французького композитора Рамо. Діалог не має строго певної теми, але має внутрішню єдність, за кожним висловленням коштує особистість співрозмовника, його характер, концепція буття, світогляд. Рамо ‒ злиденний музикант, представник паризької богеми, людина аморальний, цинічний, безпринципний, друг реакційних продажних журналістів, паразит і дармоїд у будинках багатих аристократів ‒ продукт розкладання "старого порядку". Але аморальне поводження Рамо знаходить своє пояснення в стані сучасного суспільства. Рамо відкидає моральні норми суспільства, сприймаючи їх як силу від нього відчужену, йому ворожу, а тому злу, і єдину життєву цінність бачить у задоволенні своїх природних страстей і прагнень. Своїм аморальним поводженням і своїми циническими висловленнями Рамо викриває навколишній його мир, зриває із суспільства його лицемірну маску, оголює його істота. Але Рамо викриває нежиттєвість і абстрагованість і ідеалів філософа. Він ясно розуміє, що головною силою стає багатство, а покуда панує нестаток, усяка воля примарна, усі приймають пози, грають ролі й ніхто не буває самим собою. Визнаючи наприкінці діалогу, що єдино вільною особистістю є Диоген у бочку, філософ сам затверджує нежиттєвість своїх ідеалів

"Джерело: Література Освіти) реалістичного роману. Спадщина Д. продовжує служити прогресивному людству

Подібно іншим французьким філософам-матеріалістам 18 в., Д. надавав величезного значення освіті. "Утворення, ‒ писав він, ‒ надає людині достоїнство, та й раб починає усвідомлювати, що він не породжений для рабства" (Збори соч., т. 10, М., 1947, с. 271). Високо оцінював Д. роль виховання у формуванні людини. Разом з тим він уважав, що для розвитку дітей істотне значення мають їхні фізіологічний^-фізіологічні-фізіологічні-анатомо-фізіологічні особливості. Виховання, досягаючи багато чого, не може зробити всього. Завдання полягає в тім, щоб виявити природні здатності дітей і дати їм самий повний розвиток

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Бахмутский В. Я. Дідро Дени. И в закладках появилось готовое сочинение.

Бахмутский В. Я. Дідро Дени.