Боголепова Т. Г.: Мотив часу, що рухається, у пізніх романах Чарлза Диккенса

Боголепова Т. Г.: Мотив часу, що рухається, у пізніх романах Чарлза Диккенса.

"ніколи в попередні епохи час не ценилосьстоль високо, як нині, і не займало такого місця у свідомості людини".(1)

Проблема часу вивчається в комплексі з іншими філософськими поняттями й категоріями: простором, ритмом, рухом.(2) Вона піддається аналізу у всіляких аспектах: властиво філософському, естественнонаучном, психологічному, світоглядному, естетическом і т. д.

Особливий інтерес представляють роботи, що осмислюють цю проблему як культурно^-історичну: дослідження А. Я. Гуревича, Д. С. Лихачова, М. М. Бахтина, а також колективна монографія "Простір і час"(3), де простежені концепції часу у філософській свідомості різних епох

Мабуть, найбільше повно вивчені особливості сприйняття часу, своєрідність моделі миру стосовно до епохи середніх століть і раннього Відродження в Росії й Західній Європі. Набагато менше уваги приділено наступним епохам, у тому числі й XIX століттю, хоча в роботах останніх десятиліть намітилася тенденція вивчити концепції часу, властиві цьому історичному періоду, головним чином ---і в аспекті світоглядному й естетическом, на матеріалі добутків художньої культури.(4)

Теперішня стаття є спробою освітити досить істотну ланку у світоглядній позиції Чарлза Диккенса, одного з великих письменників XIX століття: його погляд на відношення людини й часу, на проблему співвідношення історії й сучасності. Матеріалом для дослідження вибрані пізні романи письменника ---і своєрідний підсумок його творчості й філософських роздумів

Тема часу, міркування про історичну долю Англії, про напрямок і результати її розвитку надзвичайно істотний і для англійської літератури, сучасної Диккенсу, і для праць філософів і економістів викторианской епохи, розквіт якої доводиться на 70-е роки XIX сторіччя й збігається із творчістю Диккенса. З позицій нашого сприйняття викторианская Англія ---і втілення спокою, упорядкованості, стабільності, досить уповільненого, у порівнянні з теперішнім, темпу життя. Інакше сприймали хід часу своєї епохи самі викторианци, у тому числі й Диккенс. Нерідко викторианский період, особливо з кінця 30 - х по 60-е роки, у статтях і книгах того років іменувався "століттям переходу" (the age of tra"Викторианец сприймав свою епоху як еру постійного руху. Зміни, які приніс із собою XIX століття, були так різноманітні й стрімкі, що жодна людина, як би йому не хотілося відволіктися, не міг відскіпатися від відчуття, що обрушується на нього, майже фізичної утоми й розгубленості."(6)

ЩоВідбувалися й прийдешні зміни викликали потреба оглянутися назад, зіставити пройдене, нинішнє й майбутнє. У працях англійських історіографів до середини XIX в. одним з важливих мотивів стає думка про історичні перспективи розвитку Англії: доля країни, таким чином, оцінюється в контексті тимчасових категорій. І якщо, на думку Маколея, прихильника буржуазних перетворень, шлях Англії ---і "безсумнівно історія прогресу"(7), те в поданні Карлайля сучасна йому промислова капіталістична Англія, де головне ---і задоволення матеріальних запитів, переживає епоху розкладання й занепаду. Видужання їй здатне принести лише відродження минулих, докапіталістичних форм економічних і соціальних відносин.(8)

Міркування про час, про його швидкоплинність, про місце людини в мінливому світі, про напрямок розвитку людства й Англії, зокрема, займають у художній творчості й публіцистиці Диккенса різного років значне місце. Втілилися вони й в останніх його романах, найбільше в "Больших надіях" і "Таємниці едвина Друда", де помітну роль грає характерний для добутків письменника мотив часу, що рухається. У романі "Більші надії" (1860) цей мотив концентрується в рамках дослідження приватних доль і визначає в першу чергу лінії двох персонажів: Пипа й мисс Хевишем, що зробила великий вплив на нього долю

У романі "Таємниця едвина Друда", останній, незавершеній книзі Диккенса, сфера дії мотиву розширюється й визначає ключовий хронотоп добутку: хронотоп міста Клойстергема. Але хоча в кожному з названих романів роль і місце мотиву часу, що рухається, специфічні, вихідні позиції письменника, його концепція часу єдині й відбивають підсумок формування й розвитку його фидософских, соціальних і естетических поглядів у контексті ідейних суперечок сучасної йому епохи

Сам жанр роману "Більші надії" ---і "роман виховання" ---і припускає розвиток сюжету, де головна лінія ---і рух що формується, "неготового", по вираженню Бахтина(9), героя в часі, переважно біографічному, але історично й соціально обумовленому. Шлях героя, що пережив втрату помилкових ідеалів, представлений у романі як вистражданий шлях "морального відродження"(10). Удосконалювання погляду героя на життя, відмову від егоїстичного прагнення до незаслужених матеріальних вигід і від марнолюбних надій стати джентльменом виявляється можливим, крім інших причин, ще й тому, що Пип рухається в потоці життя й учиться оцінювати свої минулі вчинки мірками сьогодення

Мотив часу обумовлює побудова сюжету й композицію роману. Всі події життя героя дані як етапи, уже пройдені їм вчасно оповідання, але відтворені в русі від минулого до сьогодення. Придбаний гіркий досвід, крім інших важливих висновків, приводить Пипа й до переконання в тім, що повернути колесо своєї долі назад неможливо. Спробу повернутися в минуле Пип уживає в найважчий для нього момент. Після загибелі мисс Хевишем, арешту й смерті Мегвича, після довгої хвороби Пип доходить висновку, що знайти щастя він зможе тільки повернувшись у село й женившись на серцевій і працьовитої Бидди: "Я йшов, і уява малювала мені картини мирного життя, який я заживу, і зміну на краще, котра в мені відбудеться, коли цю життя буде направляти жінка, чия проста віра і ясний розум уже не раз були мною випробувані. Картини ці розбудили в мені ніжні почуття; серце моє було схвильовано поверненням: .... я почував себе, як мандрівник, що бреде додому босоніж з далеких країв, де він скитался довгі роки"(11).

Однак повернення "блудного сина" відбувається саме в день весілля Бидди й доброго чесного Джо, тому надіям героя не призначено збутися. Для Пипа це гірке розчарування й серйозний життєвий урок: життя, як переконується герой Диккенса, не стоїть на місці й не зупинити неї, не повернути упущені в минулому можливості людин не в силах. Диккенс, порушуючи питання про необоротність часу, причому більш гостро, ніж колись (наприклад у романі "Девид Копперфилд", де Девиду вдалося повернути "втрачений час" і знайти щастя з Агнес), піднімає й проблему відповідальності людини за свій моральний вибір

Думка про невблаганний рух часу й про небезпеку спроби зупинити його має безпосереднє відношення до трактування характеру мисс Хевишем ---і головної, хоча й мимовільній винуватниці оман і розчарувань Пипа. Саме в її будинку, ізольованому від ходу часу, Пип втрачає почуття реальності, починає жити ілюзіями, тяготиться звичними обов'язками: "Денне світло, що ніколи не проникало в цей притулок, не проникав і в думці мої про нього й у спогади. І під впливом їх я продовжував потай ненавидіти своє ремесло й соромитися свого будинку" (135).

Життєві годинники мисс Хевишем зупинилися в ту мінуту, коли в день весілля, збираючись у церкву, вона довідалася про втечу нареченого. Мотив зупиненого часу матеріалізується в такій деталі, як зупинені годинники: про їх згадується щораз, коли Пип приходить у будинок мисс Хевишем (64, 66, 87). І плаття господарки будинку, і оздоблення кімнати, і весільний пиріг на столі у великий залі, і весь Сатис-Хаус ("Будинок достатку із занедбаною броварнею ---і все, що оточує мисс Хевишем, ще й ще раз нагадує, "що сам Час зупинився в цьому таємничому житлі" (135). Ідею насильно зупиненого часу передає й обмежений простір, у якому живе мисс Хевишем.

Однак суб'єктивне бажання цієї героїні зупинити саму болісну мить свого життя й харчувати їм плани помсти, як виявляється з роману, іде врозріз із об'єктивними законами життя, де час рухається й несе зміни. Зупинка мисс Хевишем у часі не позбавила її від влади цієї стихії. Тому всі, із чим стикається мисс Хевишем, старіє, покривається цвіллю, руйнується разом з нею (62, 66, 92).

Природно, що вся ця картина запустіння й розпаду спричиняє ще одну асоціацію, що доповнює ряд образів, пов'язаних з мотивом зупиненого часу. Це образ смерті, фізичного розпаду. Диккенс порівнює мисс Хевишем те з кістяком, то із древньою мумією (62, 64, 66), те із примарою (70, 136, 427).

Страницы: 1 2 3

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Боголепова Т. Г.: Мотив часу, що рухається, у пізніх романах Чарлза Диккенса. И в закладках появилось готовое сочинение.

Боголепова Т. Г.: Мотив часу, що рухається, у пізніх романах Чарлза Диккенса.