Брахман С.: Про роман «Собор Паризької богоматері» Віктора Гюго

Брахман С.: Про роман "Собор Паризької богоматері" Віктора Гюго

"Собор Паризької богоматері" Віктора Гюго

Поряд з посиленою увагою до особистості характерною рисою романтизму було почуття руху історії й причетності до неї людини. Відчуття нестійкості-мінливості миру, складності й суперечливості людської душі визначило драматичне, порию й трагічне сприйняття життя романтиками

Історичні потрясіння всеєвропейського масштабу, що відбулися на очах одного покоління, природно приковували увага французьких романтиків до історії й наштовхували на історичні узагальнення й зіставлення із сучасністю. У минулому шукали ключ до сьогоднішнього дня. Не дивно, що молоді романтики, що виступили в період Реставрації, у тому числі Віктор Гюго, харчували пристрасть до історичної теми

У ці роки відбувається бурхливий розквіт всіх історичних жанрів. З'являється більше сотні історичних романів, одна за іншою створюються історичні драми, образи минулого й міркування на історичні теми проникають у поезію, у живопис ldquo;Смерть Сарданапалаrdquo;, 1827 - картина найбільшого художника французького романтизму ежена Делакруа), у музику (опери Россіні й Мейербера, що працювали в Парижу); виступає ряд учених істориків (О. Тьерри, Ф. Гизо й ін.), які висувають у своїх працях ідею історичної закономірності, безперервного розвитку людського суспільства;історію вони розуміли як стан боротьби й уже прийшли до поняття суспільних класів. Історики часів Реставрації були одночасно й теоретиками літератури й взяли участь у виробленні романтичної естетики

Вирішальний вплив на історичну думку у Франції зробило творчість Вальтера Скотта, що стало відомо тут з 1816 року. Уже в 1823 році юнак Гюго публікує захоплену статтю об тільки що що вийшов романі Вальтера Скотта ldquo;Квентин Дорвардrdquo;.

Головне відкриття англійського романіста полягало в тому, що він уперше в літературі показав зв'язок характеру й долі людини з народом, до якого він належить, з епохою, у яку він живе, тобто встановив залежність людини від породившей його й навколишнього соціально-історичного середовища. Тому В. Г. Бєлінський називає Вальтера Скотта ldquo;батьком історичного романаrdquo;. За словами Бєлінського, ldquo;Вальтер Скотт своїми романами вирішив завдання зв'язку історичного життя суспільства із частноюrdquo; .

Це виявилося надзвичайно плідно для французької літератури, тому що відкривало їй шлях сполучення художнього вимислу із правдою історії. У центрі історичних добутків французьких романтиків коштують звичайно, як і у Вальтера Скотта, поруч із історичними особами вигадані персонажі, на яких зосереджений головний інтерес, поряд зі справжніми історичними подіями зображуються події приватного життя героїв, що, однак, завжди пов'язана із загальнонаціональним життям. Так це є в першому значному історичному романі французького романтизму ldquo; Сен-Марrdquo; (1826) Альфреда де Віньї, де юний герой, домагаючись руки улюбленої жінки, уплутується в змову аристократів проти всемогутнього герцога-кардинала Ришелье й гине на пласі, відданий і королем Людовиком XIII і своїй коханій; і в ldquo;Хроніці часів Карла IXrdquo; Проспера Мериме (1829), де доля героїв невіддільна від релігійних звад у Франції XVI століття; і в ldquo;Шуанахrdquo; молодого Бальзака, і в історико-пригодницьких романах А. Дюма, і в романтичних драмах В. Гюго, А. Дюма й у добутках інших авторів епохи романтизму

Від Вальтера Скотта сприйняли французькі романтики поняття ldquo;епохиrdquo; як якоїсь соціально-політичної й культурної єдності, що вирішує певне історичне завдання й обладающую своїм ldquo;місцевим колоритомrdquo;, що виражається у вдачах, особливостях побуту, знарядь праці, одягу, звичаях і життєвих поданнях. У статті про ldquo;Квентине Дорвардеrdquo; юний Гюго захоплюється тим, що англійський романіст, ldquo;малюючи лики столетийrdquo;, ldquo;не покриває... людей минулих часів нашим лаком, не гримує їх нашими румянамиrdquo;, а зображує їх ldquo;з усіма страстями, пороками й преступлениямиrdquo;, тому що ldquo;для уяви нашого забобони дідів... так само цікаві, як їхній міцний панцир і пишні султани на шлемахrdquo;.

В ldquo;місцевому колоритеrdquo; минулих епох, так само як у країнах улюбленого романтизмом Сходу, Італії, Іспанії, знайшло собі багату їжу тяжіння романтиків до екзотики й мальовничості, яскравим страстям і незвичайним характерам, по яких вони тужили в обстановці буржуазної повсякденності. Пластичне відродження минулого, відтворення ldquo;місцевого колоритаrdquo; стало характернейшей рисою французького історичного роману 1820-х років і виниклої в середині цього десятиліття романтичної драми

В історичних творах романтиків епоха з'являлася не в статиці, а в русі й боротьбі, вони прагнули розібратися в істоті історичних конфліктів-причинах цього руху. Недавні бурхливі події революції й наступного років робили для них особливо виразним, що активною силою історії є народні маси; історія в їхньому розумінні і є життя народу, а не окремих видатних діячів. Народні персонажі, масові народні сцени є майже в кожному історичному романі, а в драмах присутність народу, хоча б і за лаштунками, нерідко визначає розв'язку (як у драмі Гюго ldquo;Марія Тюдорrdquo;, 1833), хоча кожний автор тлумачив історію залежно від своїх політичних симпатій

Розрив юного Гюго з офіційною літературою класицизму ознаменувався романтичними баладами (ldquo;Оди й балладиrdquo;, 1826), які вразили перших читачів своєю новизною й оригінальністю. Тут щосили буйствує ldquo;місцевий колоритrdquo;, виникають строкаті й барвисті картини середньовіччя-феодальні замки, прикордонні вежі, лицарські турніри, дами, трубадури, у балади вплітаються мотиви народних казок і переказів,-словом, встає та епоха, що Гюго через кілька років з таким блиском воссоздаст в ldquo;Соборі Паризької богоматериrdquo;. Відмовившись від традиційного вірша й строгої лексики классицистской поезії, молодий поет використовує вільні розміри й ритми, ошеломляюще зухвалі рими, розмовні інтонації, зухвало вільний словник. Він як би воскрешає в баладах національну поетичну традицію середніх століть і Відродження, на цілих два сторіччя перервану у Франції безроздільним пануванням класицизму, що знав тільки одну епоху й один ідеал краси-грецька й римська античність

Але не тільки мальовничість і любов до національної культури відрізняють ранню лірику Гюго; в ldquo;Одах і балладахrdquo; . голосу поета постійно акомпанує гул історії, що рухається. Він відчуває ldquo;марш нескінченний народів і племенrdquo;, ldquo;зим, весен, осеней і років живу связьrdquo;. Ідея історичного розвитку лягла також в основу програмної передмови Гюго до драми ldquo;Кромвельrdquo; (1827).

Оскільки твердинею класицизму у Франції починаючи з XVII століття була театральна сцена, головний бій романтики дали саме тут. Перемогу їм принесла постановка в лютому 1830 року в театрі ldquo;Комеди Франсезrdquo; драми Гюго ldquo;ернаниrdquo;, прем'єра якої вилилася в теперішній бій між новою й старою школами. Але вже в ldquo;Передмові до ldquo;Кромвелюrdquo;, значення якого виходить далеко за межі театру, дається фактично широке теоретичне обґрунтування романтичного мистецтва

Як ні прекрасне мистецтво античної стародавності, нова література не може обмежитися наслідуванням йому-от одна з головних думок ldquo;Предисловияrdquo;. Мистецтво міняється й розвивається разом з розвитком людства, і тому що воно відбиває життя, те кожній епосі відповідає своє мистецтво. Минулим епохам відповідали біблійні легенди й античний епос, нова епоха породила драму; вершиною мистецтва нового часу Гюго повідомляє творчість Шекспіра, розуміючи під словом ldquo;драмаrdquo; не тільки театральний жанр, але й взагалі мистецтво, що відбиває драматичний характер епохи. В ldquo;Предисловииrdquo; Гюго відкидає характерне для класицизму розподіл героїв на ldquo;благороднихrdquo; і ldquo;неблагороднихrdquo;, жанри й сюжети на ldquo;високиеrdquo; і ldquo;низкиеrdquo він вимагає розширити границі мистецтва, вільно сполучити в ньому піднесено-прекрасне й низинно-потворне (ldquo;гротескноеrdquo;), як це відбувається в самому житті. Нарешті, він ратує за дотримання в мистецтві історичної правдоподібності (ldquo;місцевого колоритаrdquo;).

Всі ці положення лягли в основу історичних драм Гюго, а - також створеного одночасно з ними ldquo;Собору Паризької богоматериrdquo;, що став вершиною французького історичного роману епохи романтизму

Страницы: 1 2 3 4

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Брахман С.: Про роман «Собор Паризької богоматері» Віктора Гюго. И в закладках появилось готовое сочинение.

Брахман С.: Про роман «Собор Паризької богоматері» Віктора Гюго.