Голобородько Василь Іванович

Дата народження - 07 квітня - 1945

Дата смерті - -

Голобородько Василь Іванович 1945 (7.04)

Любов до свого народу, батьківщини проявляється в поетів по-різному. Виражається вона не тільки в схилянні перед героїчним минулим та чеснотами України. Часто поети гострим словом таврували недоліки свого краю, недалекоглядність народних мас, бажаючи добра усім. Так, Леся Українка не побоялася назвати свій народ покірним рабом за ті, що він «На собі самохіть скарбі кайдани» (вірш «Слов'янин — раб»А наш земляк М. Чернявський називав українців словами «хлоп», «сліпі раби сліпої сили» за ті, що цей хлоп у революцію “всі нищив і ганьбив. На смерть закон і глузд убивши” («Помста сліпців», 1918 р.Здавалося б, що закладена в нашій літературі традиція будити народ, називати суспільні негативні явища своїми іменами, матиме своє продовження й у нових поколіннях письменників за радянської влади, бо ж суспільний поступ вимагає критичного самоочищення всіх. Та не так на цю позицію митців стали дивитись у двадцяті й пізніші роки. У часи побудови «найпрогресивнішого суспільства» ця традиція була штучно припинена. На думку тодішніх (та й пізніших керманичів СРСР) народу потрібна була тільки величальна пісня поетів про успіхи та переможи рідної партії, ідей Леніна й Сталіна. Право на критичне слово мав виключно тоталітарний режим і письменники, які йому вірно служили

Тої з поетів, хто насмілювався думати й писати про інше, а тім паче критикувати керівництво, виключався за це не тільки з літературного процесу, алі часто й з самого життя. Одні, як Василь Стус, пішли за свої переконання на зазагибель, інші, як Василь Голобородько, у внутрішню еміграцію.

Народився Василь Іванович у селі Адріянопіль на Луганщині в селянській родині. Закінчивши українську семирічку, пішов продовжувати середню освіту в російськомовну школу. Про свій качан дорослого життя співає так розповідав кореспонденту журналу «Україна» на качану 90-х років: « 1964-го я вступивши до Київського університету імені Т. Г. Шевченка й рік навчався на філологічному факультеті. Потім склалося так, що в театральному інституту Володимир Дени-Сенко набравши режисерську групу й у ній не виявилося жодного, який би знав українську мову, був причетний до нашої культури. Отоді Сергій Параджанов1 і порадив йому запросити навчатися міні. Я згодився. Однак в університеті не розрахувався, до інституту не перевівся. Після співбесіди походивши з місяць на навчання й побачив, що там немає науки, що те ремісниче училище, яку готує ремісників. Поверхово й швидко. Університет я покинувши, бо не відбув трудової практики в колгоспі, а те було страшніше за академнеуспішність— відрахували одразу ж. Подавши заяву за власним бажанням та й розрахувався, а з 1966 долі поновився в Донецькому університеті — на іншому курсі...»

Та не втримався Василь і отут. Бо «надія української літератури», як назвавши поста на V з'їзді письменників України Олесь Гончар (1966 р.), ставши незручним для периферійного університету: Голобородько відверто висловлювався проти русифікації, проти того, що на українському відділенні переважлива частина лекцій читалася російською мовою. Крім того, Василь активно пропагував серед студентства заборонену працю Й. Дзюби «Інтернаціоналізм чи русифікація?» ...Та й вірші його були якісь не такі... У цей година не без відома КДБ була «зарізана» і його перша збірка віршів, якові подавши В. Голобородько в одне з київських видавництв. Таким чином, за всіма ідеологічними критеріями тої години молодий співає ставши небезпечним для правовірного керівництва Донецького університету в багатьох відношеннях. А дещо пізніше трапилось таке: в 1970 році в Парижі цей самий відкинутий на батьківщині рукопис був виданий книгою. Таке явище було нонсенсом у тогочасній радянській дійсності: раз друкують за кордоном — значити ворог... З тої години й почалася Василева внутрішня еміграція, яка затягнулася майже на двадцять років. Двадцять років замовчування й офіційного невизнання.

Та ім'я поета випурхнуло за залізні радянські грати: в 1983 році в Югославії була бачена антологія світової поезії, яка мала назву «Від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька». Збірник знайомив читачів Європи з предтечами поезії ХХ століття — По, Геббелем Уїтменом, Фетом, Бодлером, Норвідом, Малларме, Верлениом, Хопкінсом, Лотреамоном, Рембо, Лафаргом, також з творами поетів Хх-Го століття «від Рабіндраната Тагора до Василя Голобородька».

Можна тільки уявити, яким стало життя нашого поета-земляка по цей бік залізної брами. Постійний нагляд «компетентних органів», натяки односельців на ті, що продався за долари. А співає не одержував ні копійки за свої твори, бо його твори видавались у безгонорарних видавництвах...

Важкі це були часи для В. Голобородька. Виключений з Донецького університету, повернувся в рідне село, працював на шахті, потім у радгоспі.

В Україні перша збірка поета «Зелений день» бачений 1988 долі тиражем всього тисячу примірників. Алі цього було досить. щоб вона стала літературним явищем. Іван Дзюба, теж наш земляк, відгукнувся в «Літературній Україні» на це видання, давши йому високу оцінку. Зокрема критик писав, відзначаючи найхарактерніше для творчої манери поета:

«У збірці «Зелений день» переважають давні поезії, алі є чимало й нових. Пригадується, колися, в 60-і, думалося: чи наївність і «дитинність» Василеві, природні для вісімнадцяти-двадцятирічного юнака, не стануть удаваними й солодкавими, коли прийде зрілий вік? І від нові вірші показали, що цього не сталося. Співає зберіг колишню свіжість і наївність (наївність як безпосередність переживання, як чистоту душі, а не як самодостатнє невідання добра й зла), зберіг «дитинність» (як глибину вразливості та легкість уяви), алі поєднав їх із змужнілістю, — хоч вона в нього, як і раніше, не публіцистична, а виявлена саме в неповторному поетичному переживанні суспільних явищ, сторінок національної історії».

Згодом, в 1990 році, київське видавництво «Молодь» подарувало читачам ще одну збірку поета — «Ікар на метеликових крилах». Як і в попередніх книгах. В. Голобородько не звертається всує до імені своєї батьківщини й рідного народу, хоча вся увага поетичної снаги автора занурена в образний світ народних вірувань, народної філософії та моралі. Цьому в значній мірі слугує віршовий розмір верлібр, у якому годиною вчувається ритм старовинної думи:

Гей, козаче, чи ти через міру на радощах від Переможи оковитої впився, Чи ти від жиру молодого, як собака, сказився, Чи ти в лиху час із розумовим ґанджем Уродився — Ти ж не татарин, а юрба оця — не татарський ясір, Це ж — репатріанти — — знову русичі — — відбитий повний, повернений міждо мир Християнський.,.

Співає не ставити собі за позначку спеціально звертатись до фольклорних засобів, і це спосіб його мислення, який іде від інтуїтивного народного світогляду, визначаючи таким чином поетичне кредо автора

Наче сама наша історія проходити рядками поезій. Це й образ славного Сагайдачного, «який поміж рідні, що вийшла проводжати, стоятиме, у далеку шлях проводжатиме» («Напучування») , це й згадка про Берестечко — вічну українську сум (вірш «Кривий танець»).

Та минуле не існує для Голобородька самодостатньо. Співає напружено шукає в ньому відповіді на пекучі проблеми сьогодення. Він питає: «Чому мі такі стали сьогодні?»

Чи ж не мі самі перемикаємо Телевізійний канал, Коли почуємо українську пісню, Бо в пій співається про інший світ, У якому не хочемо жити!

Ці слова печуть серце й зараз, коли затвердилася суверенна Україна, алі національна свідомість народу, особливо на сході, залишається вельми низькою.

Хвилює поета недавня гірка й сумна історія голодомору Зз-Го долі, страхітлива частка українського письменства («Побачення з Косинкою», «По слідах», «Телесик» та ін.).

Василь Голобородько—філолог і не скільки за освітою як за глибинним відчуттям суті рідного слова в його найрізноманітніших нўюансах. Яскравим і переконливим прикладом цьому може слугувати розділ його збірки віршів “Слова у вишиваних сорочках” (К., 1999) —“Українські птахи в українському краєвиді“. Поетом пророблена титанічна робота над пошуками синонімічних рядів усного народного слова на позначення назв характерних для України птахів. Та головні отут перш за все в тому, що Голобородько переливає ці назви у форму вартісного поетичного слова, у свої верлібри. Вісь, для прикладу синонімічний ряд на визначення назв широко побутуючого в нашій країні птаха—відомої усім горлиці:

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Голобородько Василь Іванович. И в закладках появилось готовое сочинение.

Голобородько Василь Іванович.





|