Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 29. М. Логфелло

Історія закордонної літератури ХIХ століття (За редакцією Н. А.Соловйовій)

Глава 29. М. Логфелло.

ГЛАВА 29. Г. ЛОНГФЕЛЛО

Творчість Генрі Уодсуорта Лонгфелло ( 1807-1882) по хронологічних рамках доводиться в основному на другий період американського романтизму. Але за своїм характером воно багато в чому [410] перегукується із творчістю раннього романтика В. Ирвинга насамперед у тім, що також сполучить риси європейської й національної культури й виконує тим самим своєрідну "посередницьку" роль. З поколінням Ирвинга Лонгфелло зближає й оптимістичний погляд на життя, на розвиток своєї країни. Серед сучасників він займає трохи відособлене положення, хоча ближче до кінця довгий і плідний шляхи Лонгфелло в літературі його ім'я всі частіше згадується в складі "тріумвірату Нової Англії" поряд з іменами О. У. Холмса й Д. Р. Лоуелла. Лонгфелло поєднує з ними університетська вченість, схильність до просвітительської, педагогічної діяльності, обширнейшая філологічна ерудиція

Життєва й літературна доля Лонгфелло складалася надзвичайно вдало. Він народився в Портленде, штат Мен, у сім'ї відомого юриста, закінчив престижний Боудойнский коледж, зробив обов'язкове для молодого американця із заможної сім'ї паломництво в Європу, де провів три роки. Повернувшись додому, Лонгфелло займається викладанням спочатку в Боудойнском коледжі, а потім у Гарвардському університеті в м. Кембриджі неподалік від Бостона. Тут протягом двадцяти років він був професором, після чого повністю присвятив себе художній творчості. Життя його текла спокійно й розмірено. Хоча були в ній і трагічні події - рання смерть першої дружини й загибель другої під час пожежі в 1861 р., вона виглядає втіленням ясності й упорядкованості. Із самого початку й до самого кінця літературної діяльності Лонгфелло йому незмінно супроводжує успіх. Уже перший збірник віршів "Голосу ночі" (1839) приніс поетові широку популярність, що зростала з виходом кожного наступного збірника: "Балади й інших віршів" (1841), "Вежа в Брюгге й інші вірші" (1845), "На березі моря й у каміна" (1850) і др.

У добутках, що ввійшли в ці збірники, складаються основні риси поетичного стилю Лонгфелло. Мова поета прозора, простий і естествен, позбавлений вимученій вишуканості й пихатості, і це результат величезної ретельної роботи поета. Вірші Лонгфелло дуже мелодійні, легко запам'ятовуються. Поет використовує традиційні віршовані форми й розміри, але варіює їх у дуже широкому діапазоні. [411]

Романтичний характер світовідчування Лонгфелло проявляється в його звертанні до історичного минулого: барвистим картинам європейського середньовіччя ("Вежа в Брюгге", "Норманнский барон" і ін.), героїчним подіям Війни за незалежність ("Стрибка Поля Ревира" і ін.), життя північноамериканських індіанців ("Похорони Миннисинка" і ін.). Більш ніж хто-небудь із поетів, його сучасників, Лонгфелло тяжіє до фольклорних мотивів, прагнучи до створення міфологічно-легендарного національного епосу. Особистий, суб'єктивний початок у поезії Лонгфелло відступає на другий план перед оповідальними й дидактичними завданнями. Але при цьому моралізм поета широкий і гуманистичен і тому не робить враження сумовитої повчальності. Багатьом віршам властив настрій сентиментальної меланхолії, але вона носить неглибокий, поверхневий характер і не зачіпає основ урівноваженого й гармонічного миру поета. Як правило, поет перебуває в стані невизначеної мрійності, що сполучається з досить абстрактними закликами до дії, до боротьби за високі й шляхетні ідеали

Багато віршів Лонгфелло стали невід'ємною частиною всіх антологій американської поезії, рядка з них увійшли у свідомість його співвітчизників, ставши національними крилатими фразами. Хрестоматійними стали "Псалом життя", "Excelsior!", "Зодчі", "Стріла й пісня", "Будівля корабля" і ін. У першому з них поет проголошує: "Життя не мрії. Життя є подвиг", призиває відмовитися від зневіри й іти за прикладом великих

Та ж думка про необхідність праці як основи життя й стану щасливого майбутнього, що сходить до моральних подань американців ще колоніальних часів, висловлена у вірші "Зодчі":

Так трудитеся кожну мить,

Будуйте гордий, вічний храм

И прийдешнього джерело

Шлях знайде до його стінам

(Пер. Ю. Мениса)

Герой знаменитого вірша "Excelsior!" (усе вище - панцира.) - юнак із прапором у руках, на якому написаний цей "дивний девіз", крізь вихор, холоднечу й морок, не слухаючи спробам зустрічних повести його з [412] небезпечного шляху в затишне пристановище, піднімається усе вище до гірських вершин і там гине

Цей образ, незважаючи на деяку розпливчастість і романтичні штампи, втілює прагнення до високої мети. Вірш викликав гарячий відгук у сучасників поета, можливо, ще й тому, що неясність завдання й змісту пориву й завзятості юнака дають можливість самих довільних тлумачень

Але Лонгфелло не були далекі й цивільні суспільні сюжети й мотиви. Так, помітну рол) в аболиционистском русі, антирабовласницькому пропаганді зіграли "Вірші про рабство" (1842). Хоча в цьому циклі зустрічаються й умиленно-слізливі про винищення ("Невід'ємне благо" - про добру поміщицю, що відпустила на волю всіх своїх рабів), для своєму часі вони звучали сміливим обвинуваченням системі рабовласництва й малювали правдиві й зухвале збурювання картини расового гніта, тяжкого праці на плантаціях, работоргівлі

Глибока філологічна підготовка й знання язи ков, як нових, так і древніх (усього більше десяти) дозволили Лонгфелло підготувати антологію "Поеть і поезія Європи" (1845), у якій більша частий) перекладів з різних мов належала самому укладачеві. Пізніше, в 70-е роки він став редактором більшого видання - антології всієї світової поезії в 31 томі. Серед перекладів Лонгфелло особливе місце займає повний переклад "Божественної комедії; Данте

Спілкування з великими поетами минулого спонукало Лонгфелло створити цикл сонетів, присвячених майстрам вірша різних епох: Данте, Мільтону, Чосеру Шекспірові, Китсу. Класична сонетна форма виконана в Лонгфелло естетической завершенности й мудрої ясності

З кінця 40-х років Лонгфелло веде пошуки в області великої поетичної форми, слабко представлено в національній поетичній традиції. Він шукає шляхи до епічного зображення сторінок історії своєї країни. Першою спробою такого роду стала поема "еванджелина" (1847), написана на підказаний автор Н. Готорном сюжет про вірну любов. Дія відбувається в XVIII в. у часи англо-французького суперництва в Північній Америці. Намагаючись додати поем [413] риси національного епосу, Лонгфелло прибігає до невластивого поезії США неримованому гекзаметру, домагаючись неквапливої врочистості оповідання. Той же прийом використаний у поемі "Сватовство Майлза Стендиша" (1858). Обоє добутку мали великий успіх, але спроба впровадити гекзаметр в американську поезію не мала послідовників

Пізня лірика Лонгфелло носить філософський характер. Слава його велика, а авторитет як живого класика - непорушний. Час, що пройшов після смерті поета, внесло свої корективи в ці оцінки. В XX в. більший інтерес і в читачів і в літературознавців викликає не спадщина Лонгфелло, а творчість невизнаних при житті У. Уитмена й е. Дикинсон. Але значення Лонгфелло для розвитку американської поезії не підлягає сумніву: черпаючи зі скарбниці світової культури, він визначає віхи, закладає основи національної літератури. Незаперечне свідчення тому - шедевр Лонгфелло поема "Пісня про Гайавате" (1855).

Джерелом поеми послужили древні перекази індійських племен північного сходу Америки, а також етнографічні праці, присвячені культурі й побуту індіанців. Лонгфелло не прагнув до повної історичної точності, включаючи у свій добуток сцени й образи, близькі до встречающимся в європейському героїчному епосі. Синтез європейських і національних рис особливо яскраво виявився в тім, що віршований розмір для свого національного епосу - неримований чотиристопний хорей з жіночими закінченнями, оказавшийся дуже органічним для відтворення барвистого миру індійських легенд,- Лонгфелло запозичив у фінського епосу "Калевала". Образ самого Гайавати сполучить історичні й легендарні риси й також будується за законами древнього героїчного епосу, що включає оповідання про походження героя, його подвигах, битвах з ворогами й т.п. Романтичний початок у поемі зв'язано зі звучним у ній жалем про збіглий світ чудес, світі казки

Поема відкривається ліричним вступом, де за допомогою численних індійських імен і назв автор відразу створює потрібну атмосферу й колорит. У першому розділі верховне божество індійських племен, Владика Життя Гитчи Манито, скликає вождів всіх народів на раду, докоряє їх за розбрати, призиває [414] жити у світі й возвещает прихід Пророка, що "укаже шлях до порятунку":

Він наставником вам буде,

Буде жити, трудитися свами.

Всім його радам мудрим

Ви повинні слухати покірно -

И помножаться всі пологи,

И настануть роки щастя

(Тут і далі пров. И. Буніна)

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 29. М. Логфелло. И в закладках появилось готовое сочинение.

Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 29. М. Логфелло.