Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 30. У. Уитмен

Рука об руку із цим відчуттям загального зв'язку в поезії Уитмена постійно живе почуття безмежності світобудови, нескінченності простору й часу, космічній масштабності. Поет мислить категоріями вічності, уважає на мільйони, людина для нього - ланка в нескінченному ланцюзі предків і нащадків. У світі Уитмена не важливі расові, національні або майнові розходження, людина - насамперед пасажир зоряного корабля за назвою Земля

Звідси випливає друге ключове поняття поетичного миру Уитмена - рівність усіх людей


Я говорю мій пароль, я даю знак: демократія,

Клянуся, я не прийму нічого, що дісталося б не всякому нарівно.

Поняття демократії в Уитмена в жодному разі не зводиться до реальностей буржуазної парламентської республіки й практиці буржуазної демократії в США. Це мрія про ідеального суспільного лада, у якому не буде місця класовій нерівності, експлуатації, бідності й голоду, що перегукується з ідеями утопічного соціалізму:


Я зрощу, немов гаю густі, сполучники друзів і товаришів

Уздовж твоїх рік, Америка, на прибережжях Великих

Озер і серед прерій твоїх

Я створю міста, яких нікому не разять, так міцно

Вони обіймуть один одного,

Згуртовані любов'ю товаришів,

Сміливою любов'ю товаришів

Це тобі від мене, Демократія, щоб служити тобі,

Ma femme!

В "Листах трави" ця ідея рівності втілена в безлічі калейдоскопически сменяющих друг друга портретів простих людей Америки - робітників, фермерів, погоничів, скотарів, докерів і т.д. Їхні індивідуальні риси стерті, але всі разом вони становлять узагальнений образ "простої людини" Америки, з яким поет ототожнює себе й від імені якого говорить. [422]

В основі цього людського братерства в Уитмена лежать не соціально-політичні категорії, а заклик до людей любити один одного палкою й захопленою любов'ю

Без цієї любові мляво будь-який суспільний устрій, а "той, хто йде без любові хоч мінуту, на похорони свої він іде, загорнений у власний саван". І в собі самому поет над усе цінує саме здатність до щедрій, діяльній любові:


Надрукуйте ім'я моє й портрет мій повісьте вище,

Тому що ім'я моє - це ім'я того, хто вмів так ніжно любити...

Того, хто не піснями своїми пишався, але безмежним у собі

Океаном любові, хто виливав його щедро на всіх...

Така любов, як думає Уитмен,- загальний закон життя, і він не зводиться до відносин підлог. Однак автор "Листів трави" звертається й до споконвічної теми любові чоловіка й жінки, причому робить це з дивної для свого часу сміливістю. Без тіні аскетизму й святенництва Уитмен говорить у своїх віршах про те, як природна й чиста фізична сторона любові, як прекрасно людське тіло, як зливаються в любові духовного й тілесного початку вчеловеке.

Особливу лють пуритан і лицемірів викликав цикл віршів Уитмена "Діти Адама", цілком присвячений всеперемагаючої любовної страсті

Мріючи про ідеальну демократію майбутнього, Уитмен бачив її зачатки в сучасній йому Америці простих трудівників. Цю Америку поет нерідко протиставляє європейським країнам, де збереглися реакційні режими. У той же час він не закриває очі на пороки, якими уражене американське суспільство

Перед Громадянською війною головним пороком американського суспільства було рабство на Півдні США. Життєва філософія Уитмена, перейнята гуманістичними ідеями рівності, привела його в табір борців проти рабства - аболіціоністів. Багато віршів Уитмена перейняті глибоким, без тіні слізливого розчулення або схованої зарозумілості, повагою до людей із чорною шкірою. В 10-м розділі "Пісні про себе" поет розповідає про свою допомогу випадному рабові, якого він дав притулок у себе в будинку:

Він жив у мене тиждень, відпочив і пішов на Північ,

Я саджав його за стіл, поруч із собою, а кремінна рушниця моє було вуглу. [423]

А в 13-м розділі Уитмен малює портрет візника-негра, "картинного голого гіганта", з "лискучим, чорним, чудовим тілом" і "наказовим поглядом". Слід зазначити, що негри в. його віршах ніколи не зображуються забитою, страждаючою масою. Тим більше злочинними виглядають порядки, при яких з молотка продаєте" "священне людське тіло". Закликом до вирішальної сутички з рабовласництвом звучать вірші циклу "Барабанний бій".

У післявоєнні роки особливу тривогу Уитмена викликає духовний і моральний занепад у його рідній країні, зосередженість американців на " купівлі-продажу", погоня їх за наживою. У трактаті "Демократичні далечіні" (1871) він озивається про це з нещадною різкістю: "... при безприкладному матеріальному прогресі, суспільство в Штатах покалічено, розбещено, повно грубих марновірств і гнило. Такі політики, такі й частки особи. У всіх наших починаннях зовсім відсутній або недорозвинений і серйозно ослаблений найважливіший, корінний елемент усякої особистості й усякого суспільства - совість... Ніколи ще серця не були спустошені, як тепер тут у нас у Сполучених Штатах". Головними ліками для хворого суспільства Уитмен уважає простій, здоровий спосіб життя, творча творча праця, братнє єднання людей. В "Демократичних далечінях" поет також відстоює принципи справді демократичної літератури, створюваної для народу й служащей його інтересам

Хоча соціальний критицизм Уитмена глибокий і часом гіркий, все-таки віра автора "Листів трави" у кінцеве торжество добра й демократії залишається неколебимой. Недоліки й каліцтва його життя, що оточувало, він розцінює як щось зовнішній і наносній, далеке здоровій основі демократичного ладу й людській природі! Уитмен гаряче вірить, що вищим законом всього життя є добро

Будучи патріотом своєї країни, часто говорячи від імені "середнього американця", Уитмен у той же час абсолютно далекий національному шовінізму в будь-яких його формах. Уитмен виходить за межі чисто американської тематики й гаряче підтримує у своїх віршах революційну боротьбу європейських народів. До них він звертається у віршах "Іспанія. 1873-1874", "Європа", "ПРО, Франції зірка", "Європейському революціонерові, що зазнав поразки". [424]

Стійка віра в неминучість торжества демократії народжує в душі й творчості Уитмена радісний, мажорний настрой. Цей оптимізм помітно відрізняється від трагічного світосприймання пізніх романтиків - Мелвилла, Готорна, По й ще раз указує на близькість авторові "Листів трави" ідей трансценденталізму. Але вирішальне значення для Уитмена мають не теоретичні концепції, а підйом визвольного аболиционистского руху в країні, що сплотили її кращі сили, перемога над оплотом реакції - рабовласницьким табором, територіальне розширення й матеріальний прогрес США, досягнутий працею простих громадян країни. Все це відгукується в душі поета бурхливим захватом, відчуттям радості життя. У поемі "Пісня радостей" він на десятку сторінок становить докладний перелік: радість машиніста, радість пожежного, радість жінки, радість оратора й т.д., а завершує свою "оду на радість" потужним акордом:

ПРО, зробити відтепер своє життя поемою нових захватів!

Танцювати, бити в ладоши, божеволіти, кричати, кувиркаться,

Нестися по хвилях усе вперед.

Настільки ж виразні заключні рядки вірша "Таємничий сурмач".

Цей радісний екстаз може, і не зовсім без підстав, іноді здатися наївний і неглибоким, але оптимізм Уитмена, відкидаючи зневіру й бездіяльність, з великою поетичною силою затверджує цінність людського буття

Поет демократії, Уитмен одночасно нерідко підкреслює, що він - "співак індивідуальності". Тут у наявності протиріччя: як сполучити ідеал загальної рівності, навіть "тотожності", і прославляння "Я". Однак, на думку поета, це можливо й навіть необхідно: "... демократія, що насаджує загальну рівність однакових, середніх людей, містить у собі й інший такий же неухильний принцип, зовсім протилежний першому... Цей другий принцип - індивідуалізм, горда доцентрова відособленість кожної людини, персоналізм". Та ж думка звучить і у віршах:

Одного я співаю, усяку просту окрему особистість,

И все-таки Демократичне слово повторюю, слово

Ця особливість світогляду Уитмена обумовлена специфікою історичного розвитку США й національної [425] психології, у якій ідеї волі й рівності сусідять із індивідуалізмом як характерною рисою американців. Уже трансценденталізм прагнув примирити ці два принципи, і погляди Емерсона, без сумніву, вплинули на подання Уитмена про взаємини особистості й суспільства. Уитменовский індивідуалізм відбив деяку наївність і незрілість суспільно-політичної думки в США в середині XIX в. Однак у ньому немає ніякого реакційного змісту. Навпаки, він покликаний переконати кожного в тім, що людина прекрасна, гідний поваги й любові, так само як і всі люди навколо. У цьому нього чимала соціальна цінність

Все це яскраво виявилося в програмному для Уитмена добутку, що займає центральне місце в "Листах трави",- поемі "Пісня про себе". Вона відкривається гордим вигуком:


Я славлю себе й оспівую себе,

И що я приймаю, то приймете ви...

Страницы: 1 2 3

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 30. У. Уитмен. И в закладках появилось готовое сочинение.

Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 30. У. Уитмен.