Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 35. М. Флобер

Образ героїні внутрішньо суперечливий. Неоднозначно й авторське відношення до неї. Занурена в трясовину обивательського буття, Емма прагне вирватися з її. Вирватися силою любові - єдиного почуття, що (в уяві героїні) може підняти неї над обридлим сірим миром. Тому вона, не замислюючись, приймає речення Шарля й стає його дружиною. Тому ж, обманувшись у чоловіку, вона, немов у вир, кидається в обятья Родольфа, а потім, важко переживши зраду коханця, зі знову, що відродилася надією, і пристрастю віддається Леонові. Однак скрізь Емму як доля переслідує жорстоке розчарування, [516] тому що в адюльтері вона в остаточному підсумку виявляє ту ж претящую їй інерцію вульгарного співжиття, що й у законному шлюбі; Начебто підбиваючи підсумок свого життя, Емма міркує: "Щастя в неї немає й ніколи не було колись. Звідки ж у неї відчуття неповноти життя, отчого миттєво зотлівало те, на що вона намагалася обпертися?" (Використана тут форма невласно-прямого мовлення характерна для "об'єктивного листа" Флобера.) Незадоволеність обивательським існуванням у світі затишно, що влаштувалися міщан, і піднімає над трясовиною буржуазної вульгарності Емму, наближаючи її до близьких Флоберові героям його ранньої ліричної прози. Ця особливість світовідчування Емми, треба думати, і дозволила письменникові заявити: "Мадам Бовари - це я!" Однак характер Емми новий, і автор ставиться до неї інакше, чим до своїх романтичних героїв, абсолютно вільним від вульгарності й безкомпромісним у протистоянні їй. Одночасно іншим стало й відношення Флобера-Реаліста до захоплень романтичною літературою, яким він віддали данину вюности.

В одному з листів Флобер говорить про героїн нового роману: "Це натура певною мірою зіпсована, жінка з перекрученими поданнями про поезію й з перекрученими почуттями". "Перекрученість" натури Емми - результат "романтичного" виховання. Основи його були закладені ще в період монастирського навчання дівчини, коли вона вперше пристрастилася до читання модних у ту пору романів. "Там тільки й було, що любов, коханці, коханки, переслідувані дами, що падають без почуттів у відокремлених альтанках... темні ліси, серцеве смятенье, клятви, риданья, сльози й поцілунки, човники при місячному світлі, солов'ї в гаях, кавалери, хоробрі, як леви, і лагідні, як ягнята, доброчесні понад усяку можливість". Ці романи (їх гостро пародіює Флобер) і виховали почуття Емми, визначивши її прагнення й пристрасті. Романтичні штампи знайшли для неї статус критеріїв щирої любові й краси

Катастрофа романтичних ілюзій почалося буквально з перших днів заміжжя. Чи таким рисувався Еммі в її дівоцьких мріях медяний місяць, проведений із Шарлем тепер - після шумної, схожої на сільський ярмарок весілля - в убогому, нудному Тості. От вони, ці мрії, з якими не може розстатися [517] героїня: "Перед заходом сонця дихати б на березі затоки ароматом лимонних дерев, а ввечері сидіти б на терасі вілли вдвох, рука в руці, дивитися б на зірки й мріяти про майбутнє!.. Як би хотіла вона зараз облокотиться на балконні поруччя в якому-небудь швейцарському будиночку або вкрити свій сум у шотландському котеджі, де з нею був би тільки її чоловік у чорному оксамитовому фраку з довгими фалдами, у м'яких чобітках, у трикутному капелюсі й мереживних манжетах!" Але хіба може все це дати Шарль - жалюгідний провінційний лікар, одягнений у що потрапило ("у селі й так зійде), позбавлений світських манер, що не вміє схвилювати вираженням своїх почуттів (його мовлення було "плоскої точно панель, по якій низкою тяглися чужі думки в їхньому буденному одязі). Всі спроби Емми "підняти" Шарля до свого ідеалу любові кінчаються невдачею. Надії на подружнє щастя випаровуються, поступаючись місцем тупій байдужості, а потім повному відчуженню. Осліплена презирством до чоловіка, Емма не в змозі побачити й оцінити ні глибини його невибагливої, але сильної любові, ні його самовідданості й відданості

Тоді-Те в житті героїні й з'являється Родольф - провінційний Дон-Жуан, що спритно обрядився в тогу байроновского героя, запасшийся всіма атрибутами, які догоджали б смаку його коханки, що не зауважує їхнього вульгарного відтінку. Емма знову повна надій. Однак після першого ж серйозного випробування їй відкривається облудність, жорстока байдужість і навіть елементарна скаредність Родольфа, що покинули її заради нових любовних утіх і розваг. Остання з ілюзій мадам Бовари пов'язана з Леоном, що ніколи став перед Еммою в ореолі безмовно закоханого романтичного юнака. Зустрівшись після трьох років розлуки з "ионвильским Вертером" ( щовстиг за цей час поднабраться в Парижу життєвого досвіду й назавжди розстатися з безневинними мріями юності), Емма знову залучена в злочинний зв'язок. І знову пройшовши через перші пориви страсті, щоб незабаром пересититися нею, флоберовская героїня переконується в духовній злиденності свого чергового коханця. Але адже саме в Родольфе й Леоні втілений! перекручений і вульгарний у своїй істоті "романтичний" ідеал Емми... Рятуючись від навколишньої вульгарності, мадам Бовари сама неминуче переймається [518] нею. І не тільки в побутових звичках, руйнівному захопленні дорогими вбраннями й брязкітками. Вульгарність проникає у святе святих цієї жінки - у любов, де визначальним початком стають зовсім не високі пориви, а спрага плотських насолод. Вульгарність псує навіть материнські почуття Емми

Флобер, шкодуючи про загублену долю, одночасно строго судить свою героїню. Суворість його вироку особливо очевидна в жорстокій картині смерті й похорону мадам Бовари. На відміну від романтичних героїнь, Емма вмирає не від розбитого серця й туги за так і не щастям, що відбулося. Причина її самогубства гранично прозаїчна. Переконавшись у даремності спроб дістати гроші для розплати з лихварем, що загрожує їй описом майна, Емма йде в аптеку Оме, щоб викрасть отрута, у якому бачить єдиний порятунок від убогості й ганьби. Болісна смерть від миш'яку, описана в підкреслено знижених тонах; непристойна пісенька сліпого жебрака за вікном, під звуки якої йде з життя Емма; безглузда суперечка, затіяна в труни покійної "атеїстом" Оме й священнослужителем Бурнисьеном; нарешті, сама нудно-прозаїчна картина церковного відспівування й похорону... Так, Флобер мав всі підстави сказати: "Я досить жорстоко обійшовся зі своєю героїнею".

Малюючи оточення мадам Бовари, письменник створив цілий ряд вражаючих образів. Серед них варто особливо виділити образ аптекаря Оме, тому що в ньому Флобер сатирично сконцентрував те, проти чого з таким розпачем, але безуспішно повставала Емма. Оме не просто типовий буржуа^-обиватель. Він - сама вульгарність, що заполонила мир, самовдоволена, торжествуюча, войовнича. Протягом багатьох лет Флобер працював над "Лексиконом прописних істин", що представляють своєрідну "апологію людської низькості у всіх її проявах, від початку й до кінця іронічну". Саме такий лексикон Оме, що претендує на енциклопедичну освіченість, широту й незалежність суджень, вільнодумство, лібералізм і навіть політичне фрондерство. Повторюючи про своїй "революційності" ("Я... за безсмертні принципи вісімдесят дев'ятого року), Оме зірко стежить за владою, "розкриває зловживання", у місцевій пресі повідомляє про всіх "значних" подіях ("не було такого випадку, щоб в окрузі задавили собаку, або згоріла клуня, [519] або побили жінку,- і Оме негайно не доповів би про усім публіці, постійно надихаючись любов'ю до прогресу й ненавистю до попів). Не задовольняючись цим, "лицар прогресу" "зайнявся найглибшими питаннями: соціальною проблемою, поширенням моралі в незаможних класах, рибництвом, каучуком, залізницями й прочим". Лише у фіналі роману розкривається щире підґрунтя надмірної "цивільної активності" Оме і його політичної принциповості: затятий опозиціонер "перейшов на сторону влади... продався, проституировал себе" заради власних вигід. Зрештою Оме домагається жагуче бажаного - одержує орден Почесного легіону й після смерті Шарля Бовари поступово прибирає до своїх рук всю лікарську практику в Ионвиле. "Влади дивляться на нього крізь пальці, суспільну думку покриває його",- містить романіст

Про те, наскільки типовий Оме, можна судити по читацьких реакціях. "Всі аптекарі в Нижній Сені, довідавшись себе в Оме,- пише Флобер,- хотіли прийти до мене й надавати ляпасів". Але були погрози посерьезнее, тепер уже - за роман у цілому. Уряд, наляканий його нещадною правдою, затіяло проти Флобера безпрецедентний судовий процес. Авторові "Мадам Бовари" звинуватили в "завданні тяжких збитків суспільної моралі й добрих вдач". І хоча в підсумку письменник був виправданий, він, вражений лицемірством, "цивільною" злістю й тупістю суддів, приймає рішення: якнайдалі бігти від мерзенної й ненависної йому буржуазної сучасності

Уже в березні 1857 р. Флобер поринає в мир древнього Сходу, штудируя численні фоліанти, присвячені Карфагену. Збувається нарешті давня мрія художника "писати більші й розкішні речі... працювати над привільним і чистим сюжетом". У листопаді вже був закінчений перший розділ "Саламбо". Письменник із захопленням живописует легендарний Схід, що вражає його уяву палахкотінням яскравих фарб, кипінням сильних і грізних страстей, могутніми цільними характерами

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 35. М. Флобер. И в закладках появилось готовое сочинение.

Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 35. М. Флобер.