Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 35. М. Флобер

"Саламбо" (1862) - роман історичний. В основу його сюжету покладені реальні події, що відбувалися в Карфагені епохи Пунічних воєн (III в. дон. е.). Однак увага Флобера залучає не протиборство Карфагена й Рима, а конфлікт усередині самого [520] Карфагена - "домашня війна" аристократичної республіки й повсталих проти її найманців і рабів, що приєдналися до них, і плебсу околишніх областей. Головним джерелом для "Саламбо" послужила "Загальна історія" Полібія, що під пером Флобера з наукової хроніки перетвориться в мальовничу динамічну картину відродженого миру стародавності. Істотно коректується в романі й концепція античного історика. Якщо в оцінці Полібія виступ найманців - нічим не виправданий бунт, то в зображенні Флобера воно обумовлено серйозними соціально-економічними причинами. "До античності я застосував прийоми сучасного роману",- зауважує письменник Сент-Беву, маючи на увазі реалістичний характер цих "прийомів".

Досліджуючи джерела незліченних багатств правителів Карфагена, що забезпечили політичну могутність аристократичної республіки, Флобер містить: "Ці старі пірати обробляли... поля руками найманих робітників; ці купці, що нагромадили гроші, споряджали... суду, а землевласники годували рабів, що знають різні ремесла. Всі вони були хитрі, нещадні й багаті". Типовий представник, цього миру влада імущих у романі Гамилькар Барка - хитрий державний діяч, нещадний у своїх діях воєначальник, жадібний купець, лютий визискувач приналежних йому рабів, сім'янин, що завзято захищає свої батьківські права. Проти Гамилькара і йому подібних і звернений гнів повсталих найманців і рабів. Виправдуючи це повстання самими умовами життя, Флобер, однак, зображує його як стихійне лихо, що загрожує основам цивілізації, як розгул жорстоких страстей, низводящих людини до примітивного рівня страшного у своїй кровожерливості звіра. Не знаючих границь "тваринна" жорстокість і зрівнює - у сприйнятті Флобера - повсталих з їхніми ворогами. Зображенню війни-бойні, представленої в нещадно натуралістичному виді, відведена значна частина роману. Саме в цій "домашній війні", що знекровив Карфаген, письменник і чи бачить не головну причину поразки республіки в боротьбі Сримом.

Міркуючи про поетику історичного роману, Флобер наполягає на необхідності його органічного зв'язку із проблемами сучасності. Очами француза 60-х [521] років XIX в. і дивиться на події легендарного минулого автор "Саламбо". В історично достовірному зображенні "домашньої війни" Карфагена письменник відкриває спільність із головним конфліктом сучасності - антагонізмом защемлених у законних правах пролетарів і їхніх визискувачів, влада імущих буржуа. Цієї спільність*) і визначається актуальність роману

Детально відтворюючи картину війни, Флобер пише: "Це Історія, я розумію. Але якщо роман так само нудний, як наукова книга, то прошу прощення, виходить, мистецтво в ньому відсутній". Зробити роман захоплюючим для читачів покликана любовна інтрига "Саламбо". В основі її постійний для письменника інтерес до миру почуттів і особливо до почуття любові, так багато чого визначальний у житті людини. У зображенні цього почуття Флобер прагне завжди бути максимально правдивим. Але який була любов у давноминулі часи Карфагена? І як зробити "мова" цього почуття зрозумілим сучасному читачеві? "Я віддав би полстопи заміток, які зробив за п'ять місяців, за те, щоб хоч на три секунди відчути теперішнє хвилювання від пристрасті моїх героїв",- пише Флобер, визнаючись, наскільки важким є для нього цього разу перевтілення не просто в іншу людину, але в людину несхожої з його часом дохристиянської епохи. В ім'я збагнення психології античних героїв письменник поринає у вивчення найдавнішої релігії, що відбилася, за його переконанням, на особливостях духовного миру й моральності людини тої пори. Саме через релігію відкривається Флоберові специфіка любові його героїв, що належать до різних соціальних мирів і тому фатально роз'єднаних життям: Саламбо - дочка воєначальника Карфагена, Мато - вождь повсталих

Вихована в строгих нормах релігійної моралі верховним жерцем Шагабаримом дочка суффита Гамилькара містично віддана богині любові Танит. Мато для неї - варвар. Його, осмелившегося викрасти священне покривало Танит, Саламбо - жриця богині, повинна ненавидіти. Однак почуття, пробуджене в ній мужньою красою й пристрастю юного варвара, зовсім не схоже на ненависть. Випробовуючи дотоле невідому їй знемогу й трепет, Саламбо приймає любов, що пробуджується, за містичний потяг до бога [522] війни Молоху, що прийняв вигляд Мато, що вперше став перед дівчиною із прекрасною особою, обагреною кров'ю. Ускладнено, перетворено релігією й почуття Мато. На противагу юній жриці, він, не один раз познавший любов, охоплений всепоглинаючою пристрастю до Саламбо, але відмовляється від фізичного володіння нею. Сп'янений містичним екстазом, Мато приймає дівчину за саму богиню Танит, що полонила його неземною красою

Роман завершується смертю героїв. Розділені прірвою соціальних розходжень Мато й Саламбо йдуть із життя як жертви необоримой у своїй могутності любовної страсті

Офіційною критикою новий добуток був зустрінутий холодно. Церквою його автор був відданий анафемі. Але роман знайшов своїх шанувальників. Серед них був В. Гюго, що писав Флоберові: "Це прекрасна, сильна й змістовна книга. Ви воскресили давно збіглий від нас мир і цей изумительно відроджений мир збагатили... захоплюючою драмою".

Як би огидної не здавалася Флоберові його сучасність, тільки-но закінчивши "Саламбо", він знову береться за "буржуазний сюжет": починає працювати над "Вихованням почуттів". Взявши лише назву свого юнацького роману, письменник створює зовсім новий добуток, закінчивши його в 1869 р. "Хочу написати історію душі людей мого покоління, вірніше було б сказати, „історію почуттів",- повідомляє Флобер у жовтні 1864 р. - Це книга про любов, про пристрасть, але про страсті такий, какою вона може бути в наш час, тобто бездіяльної". Носієм "бездіяльної пристрасті" Флобер робить головного героя роману Фредерика Моро, виділивши значимість його долі підзаголовком: "Історія одного парубка". Разом з тим письменник розкриває й долі багатьох однолітків Фредерика, малюючи портрет того покоління, життя якого почалася в часи буржуазної Липневої монархії, молодість збіглася з революцією 1848 р. і швидкою зміною історичної ситуації в 1851 р., коли в результаті контрреволюційного перевороту на троні затвердився Луи Бонапарт, що панував протягом двох десятиліть. Епоху, у яку довелось жити героям роману, Флобер сприймає як складний "перехідний" період, як безвременье, що утруднило самовизначення особистості й породило чимало людських драм.[523] Фредерик Моро - типовий герой безвременья, позбавлений подання про своє життєве призначення, безвладний, що не зумів здійснити жодного зі своїх намірів, що не знайшов свого місця в житті. Це один з останніх романтиків флоберовского покоління, що з'являє в строго об'єктивному й суворому зображенні письменника-реаліста. У Моро вже немає ні бунтарства й шаленства страстей ранніх героїв Флобера, ні неутолимой спраги пізнання святого Антонія, ні безмежної відданості мистецтву Жуля, ні навіть невгамовної любовної туги Емми Бовари. Проте генетично Фредерик пов'язаний з ними, тому що він теж живе піднесеними мріями, що роблять його в очах навколишнім непоправним романтиком. Головна з них - мрія про велику й вічну любов. Свою надію герой зв'язує з жінкою, дійсно прекрасної й близької йому за духом - Марі Арну. Однак уже з'єднана шлюбом і дітьми з іншим - ничтожнейшим - людиною, Марі ніколи не зможе зв'язати свою долю з долею Фредерика. Герой розуміє всю примарність своїх надій на щастя з Марі, але ні в чому іншому він не знаходить змісту свого життя. Безвременье визначило суспільну марність флоберовского героя, відсутність волі й цілеспрямованості, розкиданість інтересів. Всі спроби Фредерика присвятити себе якій-небудь справі кінчаються безрезультатно. Вирішивши стати письменником і вже задумавши роман, він швидко остигає до цих планів і захоплюється живописом. Нічого не досягши й тут, Моро хоче здійснити давній задум і написати історичний твір, але кидає його, щоб зайнятися композиторством. Попутно він здає екзамени з юриспруденції, слухає лекції по інших предметах, але наука його не захоплює. У дні революції він готовий втрутитися в політику й навіть балотуватися в уряд від партії республіканців. Однак і це не відбулося. Він не заражений кар'єризмом і честолюбством, спрагою приобретательства, хоча міг би стати власником мільйонів, женившись на Луїзі Рокк або овдовілій графині Дамбрез. Але Фредерик задовольняється спадщиною померлого дядька, достатнім для безбідного вільного життя в Парижу, не стиснутою матеріальною залежністю від кого б те не було. Підсумок життя флоберовского героя сумний: не відбулася більша любов, не реалізувалися природою дані здатності, безвісти в [524] марній суєті промайнула молодість, на зміну якої вже йде тьмяна й безнадійна старість

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 35. М. Флобер. И в закладках появилось готовое сочинение.

Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 35. М. Флобер.