Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 35. М. Флобер

По-своєму типові для часу, описуваного в романі, і історії інших молодих героїв. Делорье - повна протилежність Фредерику, другові дитинства і юності. Він цілеспрямований, рационалистичен і діяльний. Однак спроби зробити кар'єру в Парижу привели його до моральної деградації. Застосовуючись до обставин, Делорье стає те прихильником монархії, то республіканцем, то захисником пролетарів, то сателітом буржуа. Нечистоплотний він і в особистому житті, домагаючись шляхом обману багатств нареченої, що любила його "кращого друга". Однак і тут, як і на політичному поприщі, його чекає невдача. Безрадісний і фінал історії іншого приятеля Фредерика. Паризький художник Пеллерен, що мріяв про революцію в мистецтві, про створення грандіозних полотен, розмінює свій талант на вульгарні вироби й жалюгідні підробки. Серед однолітків Фредерика, що прагнуть зробити кар'єру, домагаються своєї мети догідливий дипломат Мартинон і безпринципний журналіст Юссоне. Перший стає сенатором, другий "відає всіма театрами, всією пресою". Причина їхніх успіхів ясна. У світі флоберовского роману діє той же закон, що й у світі "Людської комедії" Бальзака,- закон буржуазної конкуренції

"Створюючи суспільне тло, на якому розгортається історія цілого покоління, Флобер ретельно вивчає різні матеріали: газети, журнали, мемуарну літературу, політичні трактати. Особливо цікавлять письменника події 1848-1851 гг., коли визначаються долі його героїв. Як же ці події представлені в романі? Критика вже звертала увагу на неповноту, фрагментарність їхнього висвітлення Флобером. Це пов'язане з тим, що в романі вони даються в сприйнятті головного героя, відстороненого від політичних проблем, поглиненого особистим почуттям. Фредерик, занурений у себе, або просто не зауважує подій, що відбуваються на його очах, або дивиться на них з боку, як на "спектакль".

Головним героєм цього "спектаклю" є народ, за яким з інтересом спостерігає Фредерик. Враження його суперечливі. Незабутні у своїй відвазі й відданості революції її рядові учасники, що зустріли [525] Фредерику по шляху до палацової площі: воротар, що рветься в бій, безстрашний, незворушно спокійний у бої гвардієць. Але от Моро в палаці Тюильри стає свідком торжества переможців, і миттєво все міняється: народ з'являється як буйна, всі нищівна стихія. "Усіма опанувала шалена радість", "народ став рвати фіранки, бити, ламати" усе, що попадалося: "Раз уже перемогли, як не побавитися?" Таким з'являється " народ-самодержець" у лютневих подіях 1848 р. Окарикатуренно представлені й виниклі на хвилі цих подій революційні клуби (у романі це "Клуб Розуму). Червневе повстання письменником не зображене (тому що в цей час Фредерик був за межами Парижа). Але як би тенденційно не рисувався в "Вихованні почуттів" народ, що бореться за волю й свої права, Флобер зі збурюванням пише про жорстокий, воістину бузувірській розправі буржуазного уряду з учасниками робочого повстання, затверджуючи: "Це був розгул боягузтва", що мстила народу

Суперечливо представлені в романі й тих героях з оточення Фредерика, які найбільш причетні до подій 1848-1851 гг. Їх двоє. Перший - Дюссардье, паризький простолюдин, що підкуповує всіх внутрішньою шляхетністю, безоглядною сміливістю й майже дитячою наївністю. Всіма силами душі ненавидячи монархію, він свої надії на торжество людяності, справедливості й рівності зв'язує з республікою, в ім'я якої бореться в 1848 і гине в 1851 р. у дні державного перевороту. Другий - Сенекаль, інтелектуал, що претендує на роль ідеолога республіканського руху. В окресленні цього героя з найбільшою гостротою виявилася обмеженість світогляду Флобера, перекручене подання письменника про "доктрину соціалізму". Носієм цієї доктрини Флобер робить вузьколобого фанатика, що начитався " письменників-соціалістів", які "все людство хочуть оселити в казармах... розважати в будинках терпимості або змушувати длубатися за конторкою". "Із суміші всього цього" і створив "ідеал доброчесної демократії" Сенекаль-Республіканець. Але, переконавшись в "неспроможності мас", він переходить на сторону Луи Бонапарта й стає вбивцею свого недавнього соратника Дюссардье.

"Я... у своїй книзі не лещу демократам. Але ручаюся, [526] що не щаджу й консерваторів",- зізнається Флобер у листі до Ж - Санд. "Консерватори" - для нього - це буржуа всіх мастей. Але серед них особливо виділяється один зі стовпів Липневої монархії - банкір Дамбрез. Своїм положенням і багатством він нагадує бальзаківського Нюсинжена, але діє в інших історичних умовах і розкриває точно відбиті Флобером нові риси своєї класової природи. Розгубившись після революції лише на короткий час, Дамбрез квапиться всіх запевнити, що він "у сутності завжди був республіканцем" і готовий до зближення із пролетаріатом, тому що "зрештою ми все - більш-менш робочі". Політичне хамелеонство, породжуване звірячим страхом перед більше сильним ворогом, уміння пристосуватися до будь-яких режимів - характерна риса нового типу буржуа, що прийшов на зміну "останнім з могікан" Бальзака. Містячи саркастичну епітафію на смерть Дамбреза, Флобер пише: "Він привітав... будь-який уряд, так ніжно люблячи владу, що сам готово був платити, аби тільки його купили". Саме в зображенні буржуазії з особою силою й виявилася нещадна сатира Флобера, що переходить часом у гнівну пародію або гострий памфлет (образ Фюмишона, наприклад, що захищає права "священної" власності,- це відверта пародія на Тьера, автора книги "Про власність" і в недалекому майбутньому ката Паризької Комуни). Червневі події 1848 р. показали Флоберові, яка безмірна, звірина жорстокість таїться в зовні благопристойному й навіть чутливому буржуа, що миттєво перетворює в убивцю при найменшій погрозі, що нависла над його власністю. У романі власник "занадто чутливого серця" дядюшка Рокк, назавжди зненавидівши повсталих, убиває юного інсургента тільки за те, що той насмілився попросити в нього хліба. "Зараз я пишу... сторінки про бузувірства Національної гвардії в 1848 р., за які буржуа будуть дивитися на мене косо! - повідомляє Флобер Ж. Санд. - Я їх, скільки можу, тикаю носом у їхній мерзенності". Проникаючи в логіку поводження буржуазії після червневого повстання, письменник проявляє рідкісну для нього політичну зрілість у розкритті причин всіх наступних подій. Ненависть до робітників, покусившимся на приватну власність, страх перед можливістю нових хвиль пролетарської [527] революційності - от що породило, як показавши але в романі, ідею цезаризму в колах французької буржуазії й стало найважливішої із причин державного перевороту 1851 р. В оголенні реакційної сутності буржуазії, що вже стала перешкодою на шляху прогресу, у нещадності антибуржуазної сатири й виявляється те нове, справді революційний початок, що робить Флобера гідним продовжувачем Бальзака: в історію "лицарів наживи", почату "Людською комедією", автором "Виховання почуттів" уписана наступна виразна глава

1870-е роки - останній період творчості Флобера. Як і в попередні десятиліття, письменника терзають внутрішні протиріччя. Борг реаліста змушує його йти по шляху, прокладеному Бальзаком і писати про ненависну сучасність. Мрія про "більші й розкішних" утвори як і раніше захоплює його в мир легендарного минулого

В 1872 р. Флобер закінчує почате ще в роки молодості "Спокуса святого Антонія" - "середньовічну" драматичну поему про людину потужного інтелекту, непідкупної совісті й неколебимой волі. Натхненне однойменною картиною відомого нідерландського художника Брейгеля, добуток це философично у своїй основі

Спокуси, через які проходить герой легенди, символізують не стільки різні життєві спокуси, скільки релігії й догми, що поміняли один одного протягом століть. Розкриваючи їхню неспроможність, облудність і відомий абсурд, Флобер, що затверджується на позиціях скептицизму, знаходить єдину опору в натурфілософії й пов'язаному з нею пантеїстичному прийнятті миру як єдиної матерій у всьому різноманітті її проявів. "Разюче потужний, спрямований проти церкви й религий, удар у дзвін скептицизму" - так визначив пафос філософської драми Флобера М. Горький

Готовлячи до печатки "Спокуса святого Антонія", Флобер одночасно становить план "буржуазного роману", задуманого ще в 1863 р., "Бувар і Пекюше". "Це буде,- повідомляє він в одному з листів,- історія... двох диваків-переписувачів, які базграють якусь блазнівську енциклопедію". Флобер перечитує близько 1500 книг, пов'язаних з різними галузями науки й мистецтва. Ці книги й будуть вивчати його герої. [528]

Одержавши несподівану спадщину, що звільняє від необхідності трудитися заради хліба насущного, вони вирішують прилучитися до "скарбниці" людських знань. Бувар і Пекюше, наївні й недалекі буржуа, по черзі захоплюються всім - від сільського господарства й пов'язаних з ним наук до художньої творчості й естетики. Переконавшись у даремності зусиль знайти абсолютну істину, розчарувавшись у всіх теоріях, концепціях і віруваннях, герої відмовляються від шукань і вертаються до звичного чиновницького заняття - переписуванню паперів

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 35. М. Флобер. И в закладках появилось готовое сочинение.

Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 35. М. Флобер.