ІВАН ФРАНКО — НАУКОВЕЦЬ-ПЕРЕКЛАДАЧ

Мета: ознайомити учнів з багатогранною діяльністю Івана Фран-

Ка як дослідника, критика та перекладача творів світової літератури, зокрема Байрона, Гомера, Данте, Пушкіна; формувати вміння учнів працювати з додатковою літературою, робити узагальнення; розвивати усне мовлення; виховувати інтерес до читання художньої та критичної літератури.

Обладнання: портрети І. Франка, Гомера, Данте, О. Пушкіна, Дж. Бай-рона; ілюстрації до «Одіссеї», «Одіссей у печері Поліфема» Я. Іордана, роботи С. Ботічеллі, Е. Делакруа, Г. Доде, Д. Гут-тузо до «Божественної комедії» Данте, «Симфонія до «Божественної комедії» Ф. Ліста; малюнки учнів до творів.

Тип уроку: інтегрований урок-дослідження.


Переклад літератури «…різних віків і народів

Рідною мовою збагачує душу цілої нації,

Присвоюючи їй такі форми і вирази чуття,

Яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння

І спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями».

І. Франко

ХІД УРОКУ

I. Організаційний Етап

II. Підготовка Учнів До Роботи На Основному Етапі.

Повідомлення Теми Й Мети Уроку

III. Етап Засвоєння Нових Знань

1. вступне слово вчителя

Пояснюючи своє звернення до скарбів чужих літератур, І. Франко в передмові до збірки «Поеми» (1899) писав: «Коли правда те, що головне знання поезії в тім лежить, що вона розширює нашу індивідуальність, збагачує душу такими враженнями й почуваннями, яких вона не зазнала би у такій силі і ясності, то думаю, що передача чужомовної поезії різних віків і народів рідною мовою збагачує душу цілої нації, присвоюючи їй такі форми й вирази чуття, яких вона не мала досі, будуючи золотий міст зрозуміння і спочування між нами і далекими людьми, давніми поколіннями». У цих словах виражені вимоги Івана Франка як перекладача. Невтомно працюючи на ниві просвіти рідної нації, поет першочерговим завданням для себе поставив розширення загальнокультурних обріїв, відкриття їх «народові, що вгору йде».

Внесок І. Франка у справу перекладання важко переоцінити. Приділяючи перекладам не менше уваги, аніж власній творчості, письменник не тільки дав українцям величезну бібліотеку перекладної літератури (за якою можна вивчати історико-культурний та мистецький поступ), а й заклав наукові підвалини українського сучасного перекладознавства.

Хоч до І. Франка в Україні чимало перекладали,— зокрема, П. Ні-щинський, С. Руданський, А. Навроцький, М. Костомаров, Ю. Федькович (не кажучи вже про травестійно-бурлескний спосіб перекладу в «Енеїді» І. Котляревського та «Гараськових піснях» М. Гулака-Артемовського), однак це робили переважно окремі письменники без певної системи чи плану, перекладаючи зазвичай, що сподобалось. Крім того, переклади здебільшого грішили на «українізацію» першоджерела (приміром, античних героїв називали українськими іменами тощо) або ж на надмірне використання діалектизмів, незрозумілих на всій території українських земель (переклади Ю. Федьковича).

І. Франко вперше взявся до планомірної, систематичної роботи в перекладанні, розглядаючи наявність перекладених світових шедеврів як один із показників зрілості й повнокровності рідної літератури.


1-й учень-дослідник. Ще в початковій школі письменник навчився читати й писати польською та німецькою мовами. Знання цих мов удосконалював у Дрогобицькій гімназії. Учителем німецької мови тут певний час був І. Верхратський, який мав деякий уплив на формування естетичних поглядів І. Франка.

Німецька мова давала Франкові-гімназисту доступ до кращих зразків світової літератури й філософії.

Знання іноземних мов Іван Якович широко використовував у своїй творчій праці. Німецькою написав багато наукових робіт, перекладав цією мовою поезії Т. Г. Шевченка, українські народні пісні. Як знавець творчості Кобзаря І. Я. Франко надавав істотну допомогу іншим перекладачам його поезій німецькою мовою. Багато він зробив для ознайомлення слов’янського світу із кращими здобутками німецької літератури.

Учні читають «Заповіт» Т. Г. Шевченка українською та німецькою мовами.

\¥епп ісЬ 8ІегЬе, 8оШ 2іші СгаЬ іЬг

Як умру, то поховайте

Оеп Кііг^ап тіг Ьегеіїеп

Мене на могилі,

Іп сіег ІіеЬеп ІЛсгате,

Серед степу широкого,

АиГ сіег 8іерре, сіег Ьгеіїеп,

На Вкраїні милій,

\¥о тап \уеіїе РеИег 8Іеп1,

Щоб лани широкополі,

Оеп Огуерг ипсі 8еіпе Нап§е,

І Дніпро, і кручі

\¥о тап пбгеп каші 8еіп Товеп,

Було видно, було чути,

8еіпе даИеп 8ап§е.

Як реве ревучий.

\¥епп аи8 ипзгег ІІкгаіпе

Як понесе з України

2шп Меег сіапп, 2шп Ьіаие

У синєє море

ТгеіЬі сіег Реіпсіе Віиі, уегІаВ ісп

Кров ворожу., отойді я

Біе Вег§е ипсі Аиеп,

І лани і гори —

А1ІЄ8 ІаВ ісп сіапп ипсі Йіе^е

Все покину і полину

Епірог 8е1Ь8І 2иш Негг^ои,

До самого бога

Цпсі ісп Ьеіе... Босії ЬІ8 сіапіп

Молитися... а до того

Кепп' ісп кеіпеп Негг^ои!

Я не знаю бога.

8о Ье^гаЬі тісп ипсі еіїіеЬі еисп!

Поховайте та вставайте,

Біе Кепеп гег&ігеї!

Кайдани порвіте

Мії сіет Віиі сіег Ьб8еп Реіпсіе

І вражою злою кров’ю

Біе Ргеіпеії Ьепеїгеї!

Волю окропіте.

Меіпег 80ІІ1 іп сіег Ратіїіе,

І мене в сім’ї великій,

Іп сіег §гоВеп, іпг §есіепкеп,

В сім’ї вольній, новій,

Цпсі 80ІІ1 іп сіег Ггеіеп, пеиеп

Не забудьте пом’янути

8Ш1 еіп £ііїе8 \¥огі тіг 8сЬепкеп.

Незлим тихим словом.


2-й учень-дослідник. Навчаючись у гімназії, І. Франко добре опанував і класичні мови: старогрецьку та латинську. У листі-автобіографії до М. Драгоманова поет писав, що хоч він і не любив шкільної науки, «то це не було нічого трудного, щоб він не міг не пояснити в німецькім, латинськім або грецькім авторі». Латинською та грецькою володів так добре, що ще учнем гімназії читав в оригіналі Гомера, Софокла, Го-рація, Овідія. Перекладаючи античних авторів, безпосередньо звертався до оригіналів. «Грецьку і латинську знав так добре,— згадував його син Тарас,— що при перекладанні рідко заглядав до словника». Знання цих мов І. Франко поглиблював у Львівському університеті, де слухав лекції з класичної філософії. Латинську і грецьку мови складав на екзамені на докторат у професора Ягіча. До екзамену майже не потрібно було готуватися. «Самий комічний був екзамен з латини,— писав І. Франко,— для котрої я посвятив несповна півдня науки. Так я її відповів!»

3-й учень-дослідник. Чималий внесок Іван Франко зробив у сходознавстві як поет-перекладач. У 1912–1913 рр. переклав більш як сто віршованих уривків для другого українського видання збірки арабських казок «Тисяча і одна ніч». Публікуючи частину перекладів у журналі «Надія», в 1912 році написав і невеличкий вступ, де показав себе добрим знавцем арабських мов. Переклав він також тюркські вірші Газі-Гірея.

4-й учень-дослідник. Численні високохудожні переклади І. Франка з французької мови свідчать, що знав він її бездоганно, хоч в автобіографічному оповіданні «Гірчичне зерно» писав, що навчився тієї мови «від біди геть пізніше у 80-х роках». Лише властива Каменяреві особиста скромність дозволила сказати, що володіє французькою «від біди».

5-й учень-дослідник. Значно пізніше оволодів І. Франко англійською мовою. У 1882 році, характеризуючи в одному з листів переклад «Гамлета» М. Старицького, він висловив жаль, що не може «сконтролю-вати» вірності перекладу, і далі зазначив, що йому допоможуть люди, які знають англійську мову. Через деякий час письменник взявся за вивчення англійської мови. У січні 1885 року він писав М. Драгоманову, що береться за переклад Клоустона, «щоб підучитися ліпше англійської мови».

6-й учень-дослідник. Творчий геній І. Франка не тільки наближав до українського читача шедеври чужоземних літератур, а й сам надихався ними. Приклад «Лиса Микити» — цієї перлини української сатиричної літератури — приклад «засвоєння чужого, яке стає своїм».

Страницы: 1 2 3

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » ІВАН ФРАНКО — НАУКОВЕЦЬ-ПЕРЕКЛАДАЧ. И в закладках появилось готовое сочинение.

ІВАН ФРАНКО — НАУКОВЕЦЬ-ПЕРЕКЛАДАЧ.