Кальницкий Яків Ісакович

Дата народження - 23 жовтня - 1895

Дата смерті - - 1949

Кальницький Яків Ісакович народився 23 жовтня 1895 долі в колишньому Катеринославі в сім'ї дрібного маклера. Належної освіти здобути не зміг, прогибів в окопах першої світової війни понад два роки. А з лютого 1917 долі з головою поринув у вир революційної руйнації старого світу, формував дружини Червоної гвардії, командував червоноармійським полком у кривавій хурделиці громадянської війни. Певний година служив у ДПУ, затім вступивши на навчання до Дніпропетровського металургійного інституту.

1924 долі опублікував автобіографічні нотатки "Від лютого до Жовтня". Окрилений успіхом, полишив навчання, переїхав до Харкова й цілком віддався творчій роботі. Перу Я. Кальницького належати книжки повістей та оповідань "Усяке буває" (1925), "У багряному кільці" (1927), ,"0строзубая камса" (1928), "Людина, якого вбили" (1929), "Син полку" (1931), "Вогні в Арктиці" (1934), "Лист в Америку" (1934), "Острів блакитних песців" (1937), "Новоземельские оповідання" (1938Остання збірка мимовільно стала фатальною в долі її автора. Так сталося, що її примірник він подарував з автографом своєму давньому знайомому Едуардові Єнукідзе, братові незмінного секретаря ВЦВК Авеля Єнукідзе. Та коли брати Єнукідзе з волі Сталіна були піддані репресіям, під годину боягузові у квартирі "запеклого троцькіста", молодшого з них, було знайдено книжку Я. Кальницького з дарчим написом. Для харківських служителів сталінської Феміди цього виявилося досить, щоб звинуватити її автора в приналежності до "антирадянської сіоністської шпигунської організації".

4 червня 1938 долі Кальницького було заарештовано. А вже 18 червня його змусили написати розлоге зізнання в тому, що він давній і заклять сіоністський шпигун і затятий антирадянець.

Як же сталося, що бойовий червоний командир так швидко, за якихось два тижні перебування за ґратами, вщент морально зломився, збезчестив своє минуле й майбутнє?

Вичерпну відповідь на це запитання давши в листі до Сталіна сам Кальницький. Виявляється, одразу ж після арешту його було кинуто на так звану горішню "жаровню" - у крихітну камеру № 53, де на запаскудженій підлозі знемагало в п'ятдесятиградусній спеці, у задусі та смороді, без води і їжі вісімнадцятеро в'язнів. Уже на першому допиті слідчий Паволоцький із своїми підручними ґрунтовно "ознайомив" колишнього героя громадянської війни з методами "обробки" непокірливців. І на прощання порадив напівпритомному письменникові: "Якби мі хотіли тобі знищити, те розстріляли б без зайвих розмов. Алі нам потрібно, щоб ти розкаявся, склав зброю. Розколись, що ти сіоністський шпик, і будеш жити, дихати, може, й писати..."

Вночі перед 18 червня Кальницький прийняв фатальне рішення. А вранці попросивши в наглядача олівець і папір щоб написати "щиросердне зізнання".

На віддяку Паволоцький розпорядився перевести податливого в'язня з "жаровні" до іншої камери й не мордував, як інших, нічними допитами. А сам зайнявся розшуком Шабсая Цві, рабина з Палестини, який, за свідченням Кальницького, нелегально приїздив до Харкова. Та збігали тижні, минали місяці, а наслідки були нульові, аж поки один із столичних "шерлокхолмсів" не впізнав у загадковому рабині Шабсаї Цві середньовічного єврейського лжемесію Саббатая Цеві, котрий в 1666 році проголосивши собі намісником Бога на землі й обіцяв повернути всіх євреїв з вигнання в землю обітовану й з'єднати їх із християнами в єдиній вірі.

Цю загадку повністю підтвердив і викликаний 3 вересня на допитий Кальницький. Він категорично відмовився від своїх попередніх свідчень, заявивши, що всю оту нісенітницю з рабином Шабсаєм придумавши "у стані тяжкої моральної й фізичної депресії під впливом камери й під тиском слідства". І далі: "Я швидше дам собі вбити на допитах, аніж підтримуватиму брехливу версію". Годі слідчий без зволікань сфабрикував свідчення давно стертого на гулагівську пилюку колишнього міністра в єврейських справах при Петлюрі Пінсуха Червоного, нібито Красний свого години особисто завербував Кальницького в антирадянську сіоністичну терористичну організацію й доручив проводити серед письменників розкладницьку агітацію. А щоб це свідчення було підперте буцай якимось доказом, зажадав від керівництва Харківської організації Спілки письменників характеристику Кальницького, і невдовзі одержавши за підписом І. Плахтіна, Л. Юхвіда і Ю. Смолича такий документ:

"За годину перебування в Харківській організації письменників член СП Кальницький Я. І. неодноразово на зборах, а також у приватних розмовах висловлював політичне шкідливі, а годиною й відверто антирадянські випади... Часто у своїх промовах говорив: "Припустимо, що фашисти переможуть нас..." Таким чином створюючи пораженські настрої й об'єктивно утверджуючи переконання про можливість і невідворотність воєнної інтервенції проти СРСР... На зборах Кальницького неодноразово попереджували й критикували подібні його випади... Коли парторганізація з активом письменників викривала ворога народу Галушку Д. О., Кальницький активно виступав на захист Галушки. У боротьбі нашої організації з ворогами народу ніякої участі не бравий, навпаки, як це засвідчує приклад із Галушкою, або захищав їх, або стояв осторонь... Задовго до арешту Єнукідзе Кальницький мав із їм тісне спілкування: бував у нього на квартирі, дарувавав йому свої книги, користувався автомашиною й постійно вихваляв Єнукідзе. Під година суднового процесу над троцькістсько-зінов'євською бандою Кальницький приховав від організації факт своїх зв'язків із вищезгаданим ворогом народу, не допоміг своєчасно викрити ворога народу..."

Крім цього громадського доносу, Паволоцький долучив до справи показання "об'єктивного" свідка, якого знайшов в особі прозаїка-фантаста В. Владка, котрий 9 березня 1939 долі так охарактеризував свого вчорашнього колегу:

"Впродовж усього свого перебування в СП Кальницький маскувався під радянського громадянина й патріота, носія революційних заслуг... Під цією машкарою він уміло й підло приховував своє справжнє обличчя ворога. Ті, що мі вважали його "дурістю", "зривами", насправді було майстерним проявом ворожої тактики, скерованої на ті, щоб тихенько-нишком, непомітно шкодити, вести непомітну з першого погляду, а тому особливо шкідливу антирадянську, антипартійну агітацію. Я вважаю, що Кальницький є одним із найуміліше замаскованих ворогів, що й допомогло йому так довго триматися невикритим".

13 березня 1939 долі Кальницькому пред'явлено обвинувальний висновок про ті, що він належить до "антирадянської сіоністичної терористичної організації, до якої був завербувань міністром у єврейських справах при Петлюрі Красним".

Проте Кальницький винним собі не визнав і продовжував посилати скарги на ім'я Берії, Ворошилова, Корнійчука, Папаніна, Вишинського, Сталіна. Все-таки 29 жовтня 1939 долі особлива нарада при НКВС винесла вирок (протокол № 38): ув'язнити Кальницького Я. І. на три роки у виправно-трудовий табір.

Покарання він відбував в Онегтабі на ст. Пукса Північної залізниці. Незважаючи на всі клопотання його й рідних, рішення особливої наради так і не було переглянуто. Він повністю відкалатав рядків ув'язнення й повернувся до Харкова за тиждень до качану Великої Вітчизняної війни. Проте пера в руки більше ніколи не взявши й не писав ні книжок, ні дарчих написів на них

Помер у забутті й нестатках у лютому 1949 долі

Згідно з Указом Президії Верховної Заради СРСР від 16 січня 1989 долі "Про додаткові заходь по встановленню справедливості щодо жертв репресій, що малі місце в період 40-х і на качану 50-х років" Кальницький Я. І. повністю реабілітований.

У багряному кільці1927 6Острів блакитних песців19372Усяке буває1925 7Острозубая камса19283Кінець підземного міста 1948 8Лист в Америку19344Новоземельские оповідання1938 9Син полку19315Вогні в Арктиці1934 10Чоловік якого вбили1929

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Кальницкий Яків Ісакович. И в закладках появилось готовое сочинение.

Кальницкий Яків Ісакович.