Карпенко-Карий Іван Карпович

Дата народження - 29 вересня - 1845

Дата смерті - 15 вересня - 1907

Народився Іван Карпович Тобілевич 29 вересня 1845р. у с. Арсенівка поблизу Єлисаветграда; батько його походивши йз старовинного зубожілого дворянського роду й працював прикажчиком поміщицького маєтку, а мати була простою селянкою. Освіту, до якої так тягнувся хлопець, довелося через матеріальну скруту обмежити чотирикласним училищем і з чотирнадцяти років заробляти на прожиття. Майже два десятиліття забрала в І. Тобілевича служба в різних канцеляріях - від писарчука до секретаря міського поліцейського управління.

Перебуваючи в Єлисаветграді (1865 - 1884), Тобілевич знайомиться з творами Руссо, Дідро, Вольтера, Герцена, з економічними трактатами Бокля, Мілля, разом із своїм іншому М. Кропивницьким читає західноєвропейських письменників, філософів, соціологів. Переведень трохи більш як на рік до Херсона, він познайомився з колишнім учасником Кирило-Мефодіївського товариства і товаришем Т. Шевченка Д. П. Пильчиковим, під впливом якого прочитавши “багато корисних книжок з історії народів, з класичної літератури, серед якої Шекспір і Островський зайняли перше місце”.

1863р. у Бобринці на Єлисаветградщині утворився драматичний гурток, одним з найактивніших учасників якого був І. Тобілевич. Він грав різні ролі в п'єсах Котляревського, Квітки-Основ'яненка, Кухаренка, Гоголя, Островського. У єлисаветградському гуртку Тобілевич був і керівником, і режисером, і актором, беручи доля в створенні вистав за п'єсами Островського, Гоголя, Грибоєдова, Мольера, Шіллера.

Демократичні переконання Тобілевича закономірно привели його до участі в організації (разом з П. І. Михалевичем) таємного гуртка, на засіданнях якого вивчали праці М. Чернишевського, Ф. Лассаля, Д. Мілля, К. Маркса та Ф. Енгельса. З метою популяризації революційно-демократичної та народницької літератури в гуртку планувалось перекласти українською мовою ряд творів російської белетристики - Г. Успенського, Ф. Решетникова, Ф. Нефедова, М. Наумова, О. Левітова, М. Златовратського та ін., підготувати загальний нарис політичної економії за М. Чернишевським. У цій роботі найактивнішу доля брава Тобілевич.

До першого етапу літературної творчості Тобілевича належить оповідання “Новобранець” (написане 1881р., опубліковане1889р. під псевдонімом Гнат Карийу ньому йдеться про тяжку частку селянської родини, яка з величезними зусиллями вибивається йз злиднів і, здається, могла б уже зрештою досягнути якогось добробуту, коли б не втручання державної машини.

Наскільки щільно в житті Тобілевича поєднувалась творча й громадсько-політична діяльність, свідчить тої факт, що й оповідання “Новобранець”, і першу свою драму “Бурлаки” (“Чабан”, 1883) він подавав на обговорення нелегального гуртка. Завершувати “Бурлаці”, як і “Хто винен?” (“Безталанна”, драматургові довелось уже в Новочеркаську, куди його було вислано в травні 1884р. за долю в діяльності гуртка та за допомогу політичним “злочинцям”. Щоб заробити на прожиття, піднаглядний Тобілевич працював підручним коваля, а згодом відкрив палітурну майстерню.

В 1886р. у Херсоні було бачено перший “Збірник драматичних творів” І. Карпенка-карого, до якого увійшли драми “Бондарівна” і “Хто винен?” та комедія “Розумний і дурень”, а в 1887р. опубліковано “Наймичку”. Алі їх майже не купували, бо публіка не була привчена читати п'єси.

П'єси, створені Карпенком-Карим протягом майже п'ятнадцяти років, відбивають еволюцію явища, яку видозмінювалось буквально на очах драматурга - “глитайства”. Його персонажам - Михайлові Михайловичу (“Бурлаки”), Окуневі (“Розумний і дурень”, 1885), Цокулю (“Наймичка”, 1885), Калитці (“Сто тисяч”, 1890), Пузиреві (“Хазяїн”, 1900) - притаманне не просто збільшення економічних масштабів їх діяльності, їх здирства, воно ще яскравіше виявляє їх людську дрібність, а те й нікчемність, духовну порожнечу. Дещо осторонь їх стоїть Мартін Боруля, який домагається дворянського звання. Сатиричне зерно комедії “Мартін Боруля” (1886) пов'язане вже не йз засобами збагачення чи привласнення того, що належить іншим, а з прагненням сільської буржуазії до політично-правової рівності з дворянством

Дві останні гіркі комедії - “Суєта” (1903) і “Житейське море” (1904; визначена автором як “протяг”, тобто продовження, “Суєти”) - драматург назвавши “сценами”, наче визнаючи приналежність їх до європейської нової драми. Так, в “Суєті” відсутній головний герой, і п'єса являє ряд сцен, покликаних характеризувати спосіб життя й мислення заможного селянина та його дорослих дітей, які представляють різні соціальні шари суспільства (хлібороб, учитель, дрібні службовці).

Навесні 1887р. І. Карпенкові-карому було дозволено повернутися на Україну, алі ще до кінця 1888р. він перебував на хуторі “Надія” (тепер заповідник у Кіровоградській області) під гласним наглядом поліції (негласний нагляд було знято з нього 12 березня 1903р.Діставши громадянські права, Карпенко-Карий приєднався до нової театральної трупи, створеної його братом П. Саксаганським, у якій до кінця життя працював активно й напружено як артист, режисер, драматург. В 1897р. він складає “Записку до з'їзду сценічних діячів”, де з болем пише про безправне становище українського театру, про цензурні та інші урядові утиски.

Написане Карпенком-Карим протягом 90-х рр. на сучасну тематику виявляє прагнення дати народові “п'єси серйозні, моральні, нравоисправительние, історичні”. З повчальною метою створена побутова комедія “Судженої конем не об'їдеш” (перебоязка з Еркмана-Шатріана, 1892), у соціально-побутовій драмі “Батькова казка” (1892) також очевидна моралізаторська тенденція, підкреслена другою її назвою - “Гріх і покаяння”. Певним дидактизмом позначена драма “Понад Дніпром” (1897).

На матеріалі історичного минулого, осмислення якого, за переконанням І. Карпенка-карого, покликане збагатити українську драматургію, написане п'єси “Бондарівна” (1884), “Паливода XVIII століття” (1893; підготовчим етапом було створення в 1884р. п'єси “З Івана пан, а з пана Іван”), “Чумаки” (1897), “Лихе іскра поле спалить і сама щезне” (1896), “Сава Чалий” (1899), “Гандзя” (1902).

Твори Карпенка-Карого “Лихе іскра поле спалить і сама щезне” (1896) та “Гандзя” (1902) були спробами на фольклорному матеріалі, присвяченому давньому минулому, вийти до філософських узагальнень про частку України й податі їх у цікавій сценічній формі.

Трагедії Карпенка-Карого “Сава Чалий”, так саме створеній на основі народної історичної пісні, притаманні глибокий психологізм, точна й переконлива вмотивованість дій та вчинків героїв.

І. Карпенко-карий помер після тяжкої хвороби 15 вересня 1907р. у Берліні, куди їздив на лікування; поховано його на хуторі “Надія”.

Драматургія Й. Карпенка-карого своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. У художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами Твори Карпенка-Карого багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.

Безталанна 1886 9Паливода 2Бондарівна1884 10Понад Дніпром 3 Бурлаки 1883 11Розумний і дурень18854Гандзя 12Сава Чалий / Сава Чалий 18995Лихий іскра поле спалить і саме щезне1893 13 Сто тисяч 18906 Мартін Боруля 1886 14Суєта, Житейське море (із трилогії)19047Наймичка1885 15 Хазяїн 19008Новобранець1883 16

Реклама в Самарі

Реклама в Самарі - Тріумф-Медиа

Моя робота дає мені 2231$ у мес, заробіть і Ви

Моя робота дає мені 2231$ у мес, заробіть і Ви

Гарний навігатор

навігатор удачі гарний навігатор

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Карпенко-Карий Іван Карпович. И в закладках появилось готовое сочинение.

Карпенко-Карий Іван Карпович.