Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.1. Автобіографічні добутки. Листа. Щоденники. Спогаду

Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.1.

Автобіографічні добутки. Листа. Щоденники. Спогаду Веймарском виданні" 50 томів містять листа Ґете, 13 — його щоденники, а в кожному томі в середньому 400 сторінок

"Джерело: Література Освіти) вони ставляться до того ж часу, про яке говорять. Поточні записи в щоденнику — щось інше, чим автобіографія, де зрілий або вже пристаріла людина розповідає про свою долю, намагаючись віддати звіт собі й іншим у послідовності або непослідовності, цілісності або розірваності прожитого життя. Листа Ґете також можна віднести до першоджерел, хоча в них звичайно є установка на адресата, що відрізняє їх як від особистого щоденника, так і від докладного, послідовно викладеного автобіографічного добутку. Від Ґете до нас дійшли всі згадані вище види автобіографічних добутків і свідчень

"Джерело: Література Освіти) 1832 року

"Джерело: Література Освіти)"Ефемериди" — записну книжку, куди він у Франкфурті й Страсбурзі в 1770 і 1771 роках записував заголовки книг, які варто прочитати, і робив виписки із уже прочитаних. Щоденники кінчаються записом від 16 березня 1832 року: "Весь день провів через погане самопочуття в постелі". У них є знаменні пропуски: вони стосуються Веймарского періоду із червня 1782 по вересень 1786 і з листопада 1786 по січень 1790 року, тобто того періоду, що усе ще особливо важко піддається осмисленню

"Джерело: Література Освіти) життя, пояснення її. В 1809 році Ґете почав працювати над "Поезією й правдою"; в 1813 минулому закінчені I—III частини; частина IV була завершена лише в 1831 році. Більше п'ятдесятьох років відокремлювали пишучого від описуваних подій. "Італійська подорож", що охоплює період з 3 вересня 1786 по березень 1788 року, було написано через майже 30 років, з 1813 по 1816 рік, "Кампанія у Франції" і "Облога Майнца", що описують події 1792 і 1793 років, закінчені в 1820—1822 роках. Так само пізно створені "Аннали" — між 1817 і 1825 роками, задумані як доповнення до інших автобіографічних добутків і вибудувані в хронологічному порядку. "Аннали" починаються з 1775 року, на якому завершується "Поезія й правда", і тривають до 1822 року

"Джерело: Література Освіти)—1805) і із Цельтером (1799—1832).

Коли Ґете писав про себе в минулому, він хотів знайти у власному житті те ж, що відкрилося йому як закон природи й життя. Подібні спостереження були націлені на те, щоб у постійних змінах життя знайти щось незмінне й побачити протиріччя й дисгармонію злитими в єдності життя й розвитку. Це робить велике враження, навіть захоплює. Але ми не зобов'язані повністю й беззастережно прийняти таке розуміння їм власного життя, навіть якщо для деяких дослідників Ґете воно й має незаперечну переконливість

Як ні багатий документальний і автобіографічний матеріал, у ньому є, однак, помітні пробіли. За них ответствен у значній мірі сам Ґете. Кількість знищеного їм воістину дивно: листа, юнацькі роботи, фрагменти. Автодафе, знищення власних паперів, улаштовувалося їм неодноразово. Іноді його, як видно, долало відчуття сумнівності написаного їм, а доброзичливі, по суті, зауваження друзів тільки зміцнювали це відчуття. "У самі мої кращі роки мені часто говорили друзі, які повинні були знати мене: я живу краще, ніж я говорю, говорю краще, ніж пишу; а написане краще, ніж надруковане. Однак ці доброзичливі, навіть утішні мовлення не приводили ні до чого гарному: вони лише збільшували й без того властиве мені зневага до даної миті й непереборною звичкою стало не приділяти увагу сказан і написаному й не піклуватися про схоронність того, що, імовірно, було гідно кращої долі".

11 травня 1767 року він повідомляє з Лейпцигу сестрі Корнелії: "Мій Вальтазар кінчений. — И відразу ж додає: — Але я повинен сказати про нього те ж, що й про всі гігантські роботи, за які береться такий карлик, як я". Через п'ять місяців ця трагедія була спалена разом з іншими речами. "Вальтазар, Изавель, Руф, Селима й ін. змогли надолужити гріхи своєї молодості лише за допомогою вогню" (Корнелії, 13 жовтня 1767 р.).

В "Поезії й правді" говориться про цілу масу досвідів, начерків, наполовину здійснених задумів, що перетворилися в дим і попіл скоріше через дурний настрій, чим через свідомий намір. Перед від'їздом у Страсбург юний автор улаштував своїм роботам "велике автодафе". Багато початих робіт, вірші, листи й папери були знищені, і мало що залишилося, крім переписаних рукою Бериша п'єс "Капризи закоханого" і "Співвинуватці". Він ледве не кинув у вогонь "Вертера", збентежений випадковим зауваженням свого друга Мірка, подібно тому як спалює більшу частину своїх робіт Вільгельм Мейстер.

У веймарском щоденнику він записує з усією серйозністю 7 серпня 1779 року: "Убирався будинку, переглядав свої папери й спалив всю стару лушпайку. Нові часи, нові турботи. Оглядки на минуле життя". Втім, тут же є й такий запис: "Час, що я провів з жовтня 75 року, що носиться по життю, я ще не зважуюся оглянути. Так допоможе мені й надалі бог".

Збираючись у третю свою подорож у Швейцарію в 1797 році, Ґете вже в 40 років спалив всі отримані їм з 1772 року листа — "через рішучу несхильність віддавати гласності схований плин дружніх бесід", як він написав пізніше в "Анналах". Чи служать ці слова достатнім обґрунтуванням? Чи не дивно, що знищено таку кількість документів, що стосуються вузького сімейного кола? Ранні листи матері зникли, як і листа сестри Корнелії, нічого не збереглося від Кетхен Шенкопф, Фридерики езер, Фридерики Брион, Лили Шенеман, не говорячи вже про можливі листи батька; від тривалого періоду з 1766 по 1792 рік, як уже говорилося, збереглося всього чотири листи синові від матері, аж ніяк не ледачої на листи. Не пощажени й листа герцога аж до 1792 року. Тільки випадок урятував листа п'яти років — до 1797-го — із цього року вони стали зберігатися

Уже в похилих роках Ґете продовжував спалювати листа. Коли він в 1827 році одержав від Маріанни Виллемер листа друга юності Иоганна Адама Хорна, вони не були пощажени старим, що не був зацікавлений у збереженні зухвале невдоволення документів зі свого минулого. Він шукав у минулому внутрішніх зв'язків і логіки розвитку. Аргументи Ґете досить виразні: "Це були, по суті, дуже старі, чесно збережені листи, споглядання яких не могло доставити задоволення; переді мною лежали пописані моєю власною рукою листки, що занадто ясно говорили про те, у якій моральній злиденності пройшли кращі роки юності. Листа з Лейпцигу були досить невтішні; я їх усе зрадив вогню; два зі Страсбурга я зберіг, у них, нарешті, помітний вільний погляд на навколишнє, полегшений подих виривається із грудей парубка. Правда, при всьому радісному внутрішнім прагненні й похвальній товариськості й внутрішній волі немає ще й натяку на питання — звідки й куди? із чого? у що? — тому-те й мають бути такій от істоті досить занятние випробування" (Маріанні Виллемер, 3 січня 1828 р.).

Ґете склав певний образ власного життя, у якому не виносив дисгармонійних тонів. Створений ним для себе й для інших власний образ, що настільки виразно проявляється в пізніх автобіографічних добутках, початків будуватися їм саме пізніше вже в 90-х роках: це ясно доводить автодафе 1797 року.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.1. Автобіографічні добутки. Листа. Щоденники. Спогаду. И в закладках появилось готовое сочинение.

Конради Карл Отто. Ґете. Життя й творчість. т.1. Автобіографічні добутки. Листа. Щоденники. Спогаду.