Кулиш Николай Гурович

Дата рождения - 19 декабря - 1892

Дата смерти - 03 ноября - 1937

Куліш Микола Гурович народився 19 грудня 1892 р. у селі Чаплинці Дніпровського повіту Таврійської губернії (зараз — Херсонська область) в бідній селянській сім'ї. Закінчив церковно-парафіяльну школу. 1905 р. на зібрані односельцями гроші продовжив навчання в Олешківському міському училищі, звідки Куліша неодноразово відраховували, як він писав в автобіографії, «за организацию кружков молодежи и непочтение к начальству». В Олешках юнак почав писати: спочатку вірші, фейлетони, епіграми, гострі статті, сатиричні поеми, які розміщав в учнівських часописах «Наша жизнь», «Колючка», «Стрела», «Веселое язычество». За часів навчання в Олешківському міському училищі Куліш створив учнівський драмгурток, в якому був і режисером, і актором, і драматургом.

У 1908 р. Микола вступив до Олешківської прогімназії. Але заклад було закрито, тому Куліш поїхав на Кавказ, де склав екстерном екзамени на атестат зрілості. У 1913 р. написав російською мовою п'єсу, що не збереглася до нашого часу,— комедію «На рыбной ловле», яка стала основою для створення комедії «Отак загинув Гуска». М. Куліш вступив на історико-філологічний факультет Одеського університету у 1914 р., але з початком Першої світової війни був мобілізований на фронт, де зробив військову кар'єру, дослужившись до поручика. 1915—1917 pp. він провів на передовій. У 1917р. в армійській газеті надрукував свої вірші на громадсько-політичні теми. Одним з перших серед офіцерів полку перейшов на бік революціонерів.

У 1919р. М. Куліш сформував у Херсоні Дніпровський селянський полк, з яким воював проти Денікіна на боці Червоної армії. Враження від цього періоду відбились у драматичній поемі «Патетична соната». Завершивши у 1921р. військову службу військовим керівником Херсонського та Дніпровського повітових військкоматів, М. Куліш перейшов на цивільну службу. Цього року він був заарештований і помилково звинувачений у хабарництві на посаді члена лікарської військової комісії, але через кілька днів був звільнений з-під арешту. Після цього завідував Дніпропетровським відділом народної освіти, редагував газету. Протягом 1921 —1922 pp. Він написав літературно-публіцистичний твір «По весям и селам», де відбив враження від побаченого в цей період, у 1922 р. переїхав до Одеси, де працював інспектором шкіл. В Одесі Куліш став членом письменницької спілки «Гарт», захопився ідеями літературного угрупування М. Хвильового «Урбіно», закінчив п'єсу «97», яка зробила його знаменитим драматургом.

З 1925р. письменник жив у Харкові, тут він плідно співпрацював з режисером театру «Березіль» Лесем Курбасом, був обраний другим (після М. Ялового) президентом ВАПЛІТЕ — найбільшої на той час літературної організації, входив до складу редколегії провідного часопису України «Червоний шлях». За десятиліття творчої праці створив понад десять п'єс, які принесли йому світову славу: «97», «Мина Мазайло», «Народний Малахій», «Патетична соната», «Маклена Граса», а ще «Комуна в степах», «Прощай, село», «Вічний бунт», «Хулій Хурина», «Зона», «Закут».

Щоб побачити, що відбувається в суспільстві, у 1933р. драматург вирушив з Харкова до рідної Херсонщини. Через два тижні повернувся додому пригніченим від побаченого. У 1934 р. на першому Всесоюзному з'їзді радянських письменників за п'єси «Народний Малахій», «Мина Мазайло», «Патетична соната» М. Куліш був звинувачений у буржуазному націоналізмі. У1935 р. на похоронах друга І. Дніпровського він був заарештований. Драматурга звинуватили в участі в «контрреволюційній боротьбист - еькій організації», яка нібито ставила перед собою мету повалити радянську владу в Україні.

Микола Куліш розстріляний 3 листопада 1937 р. на Соловках на відзначення 20-ї річниці більшовицького жовтневого перевороту.

На початку творчого життя Куліш не ставив перед собою великих і масштабних цілей. Проте досяг найбільших вершин. Він був від природи щедро обдарованою особистістю: талановитим військовим, громадським діячем, редактором, публіцистом, діячем української освіти, соціальним педагогом, нарисовцем і прозаїком, полемістом, естетиком і теоретиком художньої культури, літератури, організатором літературного процесу в Україні. Але насамперед Микола Куліш ;— драматург, творчість якого відкрила нові напрямки в розвитку світового драматичного мистецтва XX і XXI століть.

Серед його драматичної спадщини важливе місце посідає комедія «Мина Мазайло». Розчарування М. Куліша в радянській дійсності посилювалося зростаючою гостротою національної проблеми. На зламі 20— 30-х pp. уже було зрозуміло, що політика українізації згортається. Міщанство раділо цьому, ставало войовничо-самовдов'оленим. Наприкінці 1928 р. Куліш написав комедію «Мина Мазайло», темою якої, за його ж словами, стало «міщанство і українізація». Поява твору відразу ж стала подією літературно-мистецького й духовного життя. Уже навесні, в березні та квітні 1929 року, комедію було поставлено в багатьох театрах — у Дніпропетровському театрі ім. Т. Г. Шевченка, Кур-басівському «Березолі» (Харків), театрі імені Івана Франка, яким керував Г. Юра (КиївПротягом року п'єсу «Мина Мазайло» було надруковано. Спочатку в одному з найбільш самобутніх і «європеїстських» українських видань кінця 20-х років XX століття — гумористично-сатиричному альманасі «Літературний ярмарок» (шосте число за 1929 рік), а пізніше, все у тому ж 1929р., п'єса вийшла в Харкові окремою книжкою.

Після постановки й публікації комедія швидко одержала визнання. Проблематика, художні реалії твору жваво обговорювалися у пресі, стали предметом дискусій, у процесі яких висловлювалося чимало високих і дуже високих оцінок. Так, масштабний естетик М. Хвильовий оцінював комедію «Мина Мазайло» як «епохальне» для української літератури художнє явище. А Остап Вишня говорив про п'єсу як про «надзвичайної краси річ», рівень же художньої довершеності Кулїшевої роботи у цій комедії вважав недосяжним не тільки для критики, але йдля колег-письменників, і відзначав: «Про автора не говоритимемо: це вище за нас».

Комедія «Мина Мазайло» відрізняється оригінальним сюжетом, в якому переплетено культурно-соціальний та родинно-інтимний аспекти, містить галерею виразних характерів з індивідуалізованим культурним і національним світоглядом (Мина Мазайло, Мокій, Уля Розсохина, Баронова-Козино, тьотя Мотя, дядько Тарас), насичена дотепними, пародійними, карикатурними, фарсовими сценами. У творі активно використано широкий діапазон живої і тому колоритної мови, що рельєфно відбиває специфіку духовних та національних цінностей основних персонажів. Образи Мини та Мокія, тьоті Моті та дядька Тараса з моменту їхньої появи у творі одразу постають як духовні антитези.

З перших же рядків твору ми дізнаємось про конфлікт у сім'ї Мазайлів: батько, службовець тресту «Донвугілля» Мина Мазайло, соромиться свого «малоросійського» походження, бачить причину всіх своїх негараздів і нездійснених мрій у своєму прізвищі, тому бажає змінити його на російське. Страждає Мина ще й тому, що його син Мокій вдарився в «українські фантазії», розкопав навіть, що хтось із його предків був Квачем,— а цього Мині терпіти вже зовсім несила; дочка Рина з матір'ю прагнуть вплинути на Мокія та підтримати Мину. Розрахунок у Рини простий: подруга Уля зіграє закохану — Мокій захопиться нею, а захопившись, він відійде від «своїх українських фантазій», тоді батько оформить собйй родині нове прізвище — вони не будуть соромитися старого, українського прізвища, і конфліктну ситуацію в родині буде знято. Переполох, який учинився в родині Мини Мазайла у зв'язку з тим, що Мокія відвідав, як каже його батько, «дур український», втягує у свій вир дедалі більше дискутантів. З'являється щирий українець дядько Тарас зі своїми категоричними судженнями і дискутує з Мокієм, який для нього — «радянський українець», і особливо — з Мотроною Розторгуєвою, яка спеціально приїхала з Курська, щоб «урятувати» свого племінника Мокія від «українських фантазій». Тьотя Мотя з Курська змальована Кулішем блискуче: перед нами — живе втілення великодержавної пихи. Прикмети її українофобства (від зневажливо-зверхнього тону до демагогічної аргументації, наприклад, чого вартий хоча б такий аргумент: «этого не може бути, потому шо этого не може буть нікада») так точно схоплені М. Кулішем, що й нині, слухаючи недоброзичливих до української незалежності людей, раз по раз упізнаєш у їхніх словах і манерах... синдром тієї самої Кулішевої тьоті Моті з Курська.

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Кулиш Николай Гурович. И в закладках появилось готовое сочинение.

Кулиш Николай Гурович.