Г. Агамамедова. Щаслива юність Французького Романа

Г. Агамамедова.
Щаслива юність Французького Романа

"Джерело: думати й розвиватися різні верстви населення, далекі від можливості одержати утворення. Саме французький іскрометний стиль дозволив роману стати тим, чим він став сьогодні: одним із самих популярних і шановних жанрів.

Н. Т. Пахсарьян. Историко-литературная репутация произведения как аксиологическая проблема современного литературоведения (феномен "Астреи" О. Д'Юрфе)

Н. Т. Пахсарьян.
ИСТОРИКО-ЛИТЕРАТУРНАЯ РЕПУТАЦИЯ ПРОИЗВЕДЕНИЯ КАК АКСИОЛОГИЧЕСКАЯ ПРОБЛЕМА СОВРЕМЕННОГО ЛИТЕРАТУРОВЕДЕНИЯ (ФЕНОМЕН "АСТРЕИ" О. Д'ЮРФЕ)

Борисов Л. : Под флагом Катрионы.
Часть шестая. На пути к Самоа. Глава четвертая

" несомненно, охотно и с удовольствием согласившихся пожертвовать собою ради покоя, счастья и некоей иллюзии, созданной воображением Стивенсона — того именно человека, слугами которого они стали.

Левидов. Подорож Свифта.
Глава 16. Свифт платить по рахунку Гулливер", те природно, що навколо її згрупувалося стільки ж загадок

"Джерело: Література Освіти)

"Джерело: Література Освіти)"Гулливер" написаний Свифтом... Рукопис "Гулливера" ---і та, з якої було надруковано перше видання, ---і не знайдене; сам Свифт ніколи не заявляв прямо, що він автор книги, що з'явилася в книжкових крамницях Лондона 28 жовтня 1726 року у виданні Бенджамена Мотте, титульний аркуш якої говорив:

Великовский. Поэты французских революций 1789 - 1848 гг.
Андре Шенье и революция. истины" изрядной давности ни на шаг не приблизились к истине исторической. Вместо того чтобы прояснить жизненную и творческую драму одного из самых одаренных французских лириков, они лишь затуманивают и извращают ее под­линный смысл.

Англійська культура другої половини XVII в.

Англійська культура другої половини XVII в.

Національна історична енциклопедія

Всесвітня історія. Енциклопедія. Тім 5 (1959 р.)

"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття ( 1588-1679), "першого сучасного матеріаліста (у змісті XVIII століття)" (енгельс - К. Шмидту, К. Маркс, Ф. енгельс, Вибрані листи, стор. 429.), по вираженню енгельса. Гоббс систематизував матеріалістичне ученгто Бекона, додавши йому більше послідовний, але разом з тим і більше однобічний, абстрактний характер. Різноманітні форми руху матерії Гоббс зводить до руху чисто механічному або математичному. Навіть мислення він розглядає як простий механічний рух. "Чуттєвість,- писав Маркс про філософію Гоббса, - втрачає свої яскраві фарби й перетворюється в абстрактну чуттєвість геометра ( К. Маркс і Ф. енгельс, Святе сімейство, Соч., т. 2, изд. 2, стор. 143.).

Балашов Н. На шляху до не відкритого до кінця Кальдерону.
Балашов Н. Як зложилося це видання. У початок сайту

ЯК ЗЛОЖИЛОСЯ ЦЕ ВИДАННЯ

"Джерело: Історія всесвітньої літератури. 19 століття ідей, такий міф - нерідко "чорна легенда". Ціла наукова школа, особливо в німецької испанистике першої половини XX в., намагалася зв'язати не тільки що Кальдерона, але й Сервантеса, і Лопе де Вегу із самими похмурими плинами іспанської думки XVI-XVII вв. Коли ж пишуть про Кальдероне, те, буває, можна подумати, що вчений начебто не знаком з іспанською історією й викреслив зі своєї пам'яті найгострішу за все століття колишнього літературного розвитку ідейну боротьбу навколо театру в Іспанії XVI - XVII вв. ("Ця суперечка про комедії, - писав в 1676 р. один з учасників боротьби з "чорної" сторони, батько Томас де Ресуррексьон, - є одна із самих кривавих і тривалих битв в історії іспанських націй"; а архієпископ Севильский Педро де Тапия повторював, "начебто Лопе де Вега приніс більше шкоди Іспанії своїми комедіями, чим Лютер Німеччини своєю єрессю. Приголомшений пристрастю вчений ім'ярек начебто нічого не знає про обширнейшем географічному, технічному, науковому, культурному досвіді, що обновив з кінця XV по середину XVII сторіччя всі подання іспанців; нарешті, начебто він і самого Кальдерона переглядав по методу "швидкого читання", а вуж про "Братів Карамазових" і розказаної в них "Легенді про Великого інквізитора" і не слихивал. Тому що "чорний міф" про Кальдероне в тім і складається, що поета виводять чи ледве не побратимом "великому інквізиторові", ворогом усякого гуманізму