Луків Вл. А. Мериме. Освоєння письменником принципів побудови французької драми в «Театрі Клари Гасуль»

Луків Вл. А.: Мериме. Дослідження персональної моделі літературної творчості

§ 2. Освоєння письменником принципів побудови французької драми в «Театрі Клари Гасуль»

"Театрі Клари Гасуль"

Але дуже рано з'являється в Мериме й протилежна тенденція — прагнення до повної композиційної волі, протипоставленої основним законам класичної компо­зиции. У січні 1820 р. шістнадцятирічний Проспер Мериме разом зі своїм другом Жан-Жаком Ампером (сином великого фізика) уживає спробу перекладу видатного пам'ятника англійського предромантизма — "Пісень Оссиана" Д. Макферсона, що відрізняються навмисної рихлостью й суперечливістю побудови

Мериме ввійшов у літературу як драматург. І хоча важко погодитися із сучасним дослідником Жераром Мильо в тім, що "... саме в драматичних добутках і пароди­ях <...> індивідуальність автора виразилася найбільше підлога­але", вона зовсім прав, коли вважає, що "театр зіграв у його житті величезну роль"[41]. Найімовірніше зв'язувати цю роль зі здійсненням літературного експерименту, спрямованого на руйнування канонів класицизму й твердження нових принципів мистецтва. Важливо підкреслити, що юний Мериме, що ввімкнувся в романтичний рух, обрав найбільш складну область для здійснення своїх новаторських за­мислов. Классицистический принцип ієрархії жанрів, відповідно до якого вищим літературним жанром є трагедія, вплинув на весь хід розвитку романтизму у Франції. Не випадково перші французькі романтики розробляли майже винятково прозаїчні жанри, мало ин­тересовавшие классицистов. Лише через чверть століття після появи перших зразків романтичної прози у Франції складається романтична поезія, пов'язана з іменами Ламартина, Гюго й Віньї. Треба було ще ціле десятиліття для того, щоб романтичний театр затвердився на головних сценах Франції

Французька драматургія пізнього класицизму ще чекає свого дослідника. У цей час неможливо говорити досить виразно про основні типи драматургічної композиції як у жанрі позднеклассицистической трагедії, так і в жанрі комедії. Однак у самій загальній формі можна отме­тить, що зберігається нормативність композиції, тобто її архитектоничность (вистроенность, логічно вивірена раз­меренность частин, твердість конструкції), концентрированность, що проявляється в завзятому дотриманні єдності време­ні й місця — формалізованого вираження классицистического принципу правдоподібності. Характерна риса композиції классицистических трагедій і комедій — абстрагування від содер­жания: який би матеріал не був узятий драматургом, він діл­дружин піддатися розподілу на акти (у більшості випадків — на п'ять актів)., при цьому експозиція, зав'язка, кульмінація, розв'язка виявляться на строго постійних місцях, у визначений­них діях п'єси, події будуть згруповані так, що­би підкреслити характер протагоніста, сюжет складе замк­нутое ціле, що не вимагає подальшого розвитку, він буде повністю вичерпаний у рамках даного драматичного произ­ведення

Однак варто визнати, що в епоху Реставрації у зв'язку з бурхливим ростом "театрів бульварів", розвитком низових жанрів Драматургії панування класицизму зберігалося лише на сценах субсидованих державою театрів Комеди Франсез і Одеон. Найбільш популярними жанрами стають водевіль і мелодрама — провідні жанри тої лінії в розвитку драма­тургии, що утворить важливу частину "екзотеричного ис­кусства". Пояснимо цей термін. "Екзотеричний" (греч. exoterikos— зовнішній), тобто "придатний для непосвя­щенних", — досить образне позначення комерційного буре­жуазного мистецтва, що бурхливо розвивалося після Великої французької революції, коли різко збільшується приплив у театр недосвідченого буржуазного глядача, що піднявся уро­вень грамотності дозволяє значно збільшувати тиражі книг і т.д. "Бульварні романи", лубок, фейлетон, водевіль, мелодрама стають об'єктом буржуазного предпринима­тельства, організується їхнє потокове виробництво, коммерче­ский принцип відтискує естетическую значимість мистецтва й разом з тим, як правило, відмінно сполучається із проповіддю охоронною ідеологія. Таким чином, екзотеричне проба­ство XIX століття виступає безпосереднім предшественни­кому буржуазної "масової культури" століття XX. Треба отме­тить, що, хоча екзотеричне мистецтво паразитично ис­пользует досягнення великої літератури й тому, як ха­мелеон, міняє своє обличчя, у нього є й своя власна естетика. У її основі лежать дві тенденції: до спрощення дей­ствительности, поданню її як поля боротьби "своїх" і "чужих" за місце під сонцем (звідси граничне упроще­ние характерів, що перетворюються в маріонеток, клишированность ситуацій і т.д.), і до ускладнення "інтересу", інтриги, що припускає непредугадиваемость розвитку дії в кожний його конкретний момент (при тім, що загальний результат звичайно ясний), — звідси непомірне збільшення ролі слу­чайностей (щасливих і нещасливих).

Особливості екзотеричного мистецтва позначилися й у пост­роїнні художнього твору

Найбільший майстер французької мелодрами Гильбер де Пиксерекур і його численні послідовники разраба­тивали новий тип драматургічної композиції. На відміну від классицистов автори мелодрам орієнтувалися на индиви­дуальне зрительское сприйняття, на емоційний мир бур­жуазного глядача — постійного відвідувача "театрів бульва­рів". Композиція мелодрами служить завданню ідентифікації глядача з героєм, що проходить через три етапи — звідси членування мелодрами на три акти. У першій дії глядач повинен був полюбити героя, у другому — зі страхом стежити за тим, як на героя, що полюбився, обрушуються лиха й не­щастя, у третьому — з полегшенням довідатися, що герой, з кото­рим глядач себе підсвідомо почав ідентифікувати, чу­десним образом урятувався, восторжествувавши над своїми ворогами

Обліком зрительского сприйняття пояснюється й з'єднання в композиції добутку різнорідних елементів (слово, му­зика, пантоміма, декорація й ін.), які, як би дублюючи один одного, торкаючи різних емоційних струн, значно підсилюють вплив мелодраматичних образів на почуття глядачів

Дуже близька до конструкції Пиксерекура система ежена Скриба, названа її творцем "pièce bie" — "добре зроблена п'єса". Композиційні закони скрибовской драматургії, які письменник почав розробляти в 1810-е роки сполучать у собі логічність классицистической композиції з орієнтацією на глядача в побудові предромантической мелодрами. За свідченням е. Легуве, постійного співробітника Скриба, що називав свого патрона "генієм нумерації" (мається на увазі вміння визначати послідовність сцен), Скриб дотримувався наступного правила: "Кожна сцена повинна не тільки бути наслідком попередньої й передумовою наступної, вона повинна також давати ощу­щение руху, повинна безперервно вести п'єсу від етапу до етапу до кінцевої мети — до розв'язки"[42]. Така побудова про­винищення, яке можна позначити словом "каскад", явля­ется, мабуть, найбільш яскравим вираженням композиційних особливостей екзотеричного мистецтва

При всьому розходженні композиційних принципів пізньої классицистической драматургії, заснованих на логічності й під­ражании зразкам, і законів побудови мелодрами й воді­виля, які орієнтовані на зрительское сприйняття, ті й інші мають одну загальну властивість — незалежність, абстрагированность від змісту

Страницы: 1 2 3 4 5 6

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Луків Вл. А. Мериме. Освоєння письменником принципів побудови французької драми в «Театрі Клари Гасуль». И в закладках появилось готовое сочинение.

Луків Вл. А. Мериме. Освоєння письменником принципів побудови французької драми в «Театрі Клари Гасуль».