Любов як «двобій фатальний» у лірику Ф. И. Тютчева

Цей «всемогутній важіль» рухає й Ф. И. Тютчева. Тютчев - поет любові! Але любов у нього не тиха, не спокійна, не блаженна, як у Гончарова в романі «Обломів». Основною ідеєю творчості Тютчева є протиставлення хаосу й космосу: під цим кутом у Тютчева показана любов. Хочу привести слова В. Соловйова: «Нои сам Ґете «...» не почував так сильно «...» ту таємничу основу всякого життя - природну й людської - основу, на якій ґрунтується й зміст космічного процесу, і доля людської душі, і вся історія людства...» Уже не чи любов це? «Таємнича основа всякого життя « ?

Любов, любов - говорить преданье -

Сполучник душі з душею рідний -

Їх съединенье, сочетанье,

І фатальне їх слиянье,

И... двобій фатальної...

Ці рядки з вірша Ф. И. Тютчева «Приречення». Тут ми бачимо любов у розумінні поета. Хочу звернути увагу на сильну паузу після сполучника «і»: у такий спосіб Тютчев виділяє основні слова вірша «двобій фатальний». Він як би обрушує їх на нас, як би говорить, що заперечень цьому визначенню немає й бути не може! У цьому вірші двобій любові з'являється нам боротьбою двох душ, з одного боку, рідних, а з іншого боку - конфронтуючих один одному. А як це відбито з погляду евфонії? Тут переважають звуки «л», «м», «р», «про», «е», «і», які одночасно представляють речі ніжні, м'які й голосні, страшні, похмурі. Ми знову бачимо протиставлення, двобій.

А тепер я хочу розібрати вірш, у якому ми бачимо двобій любові й долі. Звичайно, ми не можемо точно говорити про боротьбу любові з долею, тому що любов і доля одночасно й з'єднуються, і протиставляються.

...ПРО, оглянися, про, постій,

Куди бігти, навіщо бігти?..

Любов залишилася за тобою,

Де ж у світі кращого знайти?..

Тут Тютчев, можна сказати, засуджує людини за його ненаситність: людині дана вище благо - любов, а він ще кудись біжить, чогось хоче. Поет показує, що людина однаково неспроможна перед любов'ю, перед долею:

...Із краю в край, із граду в град

Доля, як вихор, людей мете,

І чи радий ти, або не радий,

Що потреби їй?.. Уперед, уперед!..

І щоб підсилити цей фатальний зміст фатальної любові, Тютчев використовував у цьому вірші кільцеву композицію.

Дійсно, фатальний для життя любов з'являється перед нами у вірші «Близнюки». Згадаєте його останні рядки:

І хто в надлишку відчуттів,

Коли кипить і холоне кров,

Не відав ваших спокус -

Самогубство й Любов!

От уже точно, що любов може привести до самогубства. Тому Тютчев не випадково називає їхніми близнюками. При цьому одні близнюки - Смерть і Сон - протиставляються іншим близнюкам - Самогубству й Любові. От він знову - «двобій фатальний»!

Продовжуючи тему об'єднання, хочу звернути увагу на вірш «Дві єдності»:

«Єдність, - возвестил оракул наших днів, -

Бути може спаяно залізом лише й кров'ю...»

Але ми спробуємо спаяти його любов'ю, -

А там побачимо, що прочней...

Тут любов, звичайно, не фатальна. Але я хочу показати двобій «заліза, крові» і любові. У цьому вірші Тютчев говорить про франко-прусской війну («кров ллється через край...») і призиває до миру - до любові! Що можна сказати про евфонію: [жъл'э'зъ, кро'в' і л'убъ'в']. у перших двох словах переважають похмурі й страшні речі: звуки «р», «ж», «я»; а в слові «любов» звуки «л», «в», «про» позначають речі м'які й ніжні - ми бачимо протиставлення...

А чому ж Тютчев пише про фатальну любов, чому не про любов м'якої й спокійної? Ми знаємо, що поет багато разів любив, і, мабуть, він від цього страждає, любов для нього - «фатальний двобій» двох душ. Наприклад:

...Не вір, не вір поетові, діва;

Його своїм ти не клич -

І пущі полум'яного гніву

Страшися поэтовой любові!..

Очевидно, тут Тютчев пише про себе самого; розповідає про свою любов - «полум'яному гніві», фатальному «гніві».

Зараз я хочу розібрати ще один автобіографічний вірш Тютчева, пов'язане з любов'ю поета до Е. А. Денисьевой. Це мій улюблений вірш «ПРО, як убийственно ми любимо...». Тут поет говорить про те, що любов не вічна й що її потрібно охороняти, інакше вона вмре:

Рік не пройшов - запитай і сведай,

Що уцелело від нея?

Також Тютчев показує, як прекрасне почуття любов може стати фатальним для людини:

Долі жахливим вироком

Твоя любов для їй була,

І незаслуженою ганьбою

На життя її вона лягла!

Таким чином, у цьому вірші ми бачимо «фатальний двобій» любові в душі поета: він хоче любити, не боїться обпалитися, не бажає робити кому-небудь боляче. А тепер я хочу сказати про те, що любов у Тютчева стає фатальний саме через його хаос-космосу, через його подвійне буття. У цьому самому двоемерии, що, треба сказати, є й основним мотивом лірики Фета, любов у Тютчева теж роздвоюється й починає боротися сама із собою: з одного боку, тютчевская любов ласкава й ніжна, а з іншого боку - страшна, що губить людей, фатальна... У зв'язку із цими мотивами хаосу, подвійного буття останнім віршем, що я б хотіла розібрати, буде «Про віщаючи душу моя!..». Може здатися, що цей вірш не пов'язане з любов'ю, але адже «серце, повне тривоги, б'ється на порозі як би подвійного буття»?!

...Так, ти мешканка двох мирів...

От вона, наша душа, що увесь час метається в подвійному бутті, метається через «фатальний двобій» любові. Вираження любові в цьому вірші ми знайдемо й в евфонії: переважають звуки «е», «про», «а», «л», «в», «н», «ш», «ж», які позначають ніжні, ласкаві, любовні речі й у той же час речі великі, глибинні, всеосяжні - хаос.

Таким чином, підбиваючи підсумок, хочу сказати, що любов як «фатальний двобій» пронизує всю творчість Тютчева, всю його душу. З любові як «фатального двобою» у Тютчева виросла вся любовна лірика Блоку, Цветаевой. От яку спадщину подарував нам великий поет!

Воістину «любов із силою Архимедова важеля рухає миром». Вона «рухала» Фета, Тютчева, потім Блоку й дотепер «рухає» усіх нас. Адже в нашім житті любов - теж «двобій фатальний».

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Любов як «двобій фатальний» у лірику Ф. И. Тютчева. И в закладках появилось готовое сочинение.

Любов як «двобій фатальний» у лірику Ф. И. Тютчева.