Особливу увагу Гофман зосереджує на особистості художника

Ернст Теодор Амадей Гофман з”явився на літературній авансцені тоді, коли формування основ романтизму вже відбулося. Як мислитель Гофман виступає спадкоємцем єнської школи. Вимоги, які там було висунуто до ідеального художника – універсальність мистецтва, концепція романтичної іронії, синтез мистецтв – було в повній мірі реалізовано в його творчості. Але між єнцями й Гофманом існувала суттєва різниця: перші були сповнені радісної упевненості в тому, що романтичне “я” поета має змогу піднятися над дійсністю, через іронію зняти протиріччя. Вони вірили в те, що фантазія є більш реальною, ніж реальність, і наявність здібності до фантазії сприймалася ними як можливість абсолютної свободи, як звільнення від влади матерії. Герой Гофмана також сприймає реальний світ в іронічному плані і намагається вирватися з його кайданів, але письменник іронізує а над цією мрією-утопією, і над своїм героєм-диваком, розуміючи безсилля романтичного “я” перед жорстокою силою реальності.

Особливу увагу Гофман зосереджує на особистості художника. Практично вся його творчість – від музичних новел ( “Кавалер Глюк”, “Дон Жуан” ) до роману “Життєві переконання кота Мурра” – присвячена темі зіткнення між художником і вульгарним середовищем, яке його оточує. Перша книга Гофмана, “Фантазії в манері Калло. Листи з щоденника мандруючого ентузіаста” (1814 – 1815) стверджує: художник – не професія, художник – спосіб життя. Таким є Ансельм із новели “Золотий горщик. Казка з нових часів” ( 1814 ). Вже ця рання новела демонструє основні особливості творчості Гофмана: в ході зображення матеріального світу він майстерно передає колорит через естетичну деталь ( дія новели проходить у Дрездені, місто легко впізнається), реально відображає тенденції, які існують в світі німецького бюрґерства (мрії Вероніки є типовими мріями духовно обмеженої особистості жіночої статі). Одночасно “Золотий горщик”, так само, як і “Крихітка Цахес, за прозванням Циннобер”, приголомшує своєю чудернацькою фантастикою. Але чим неймовірнішою є пригода, тим стає більш очевидним – усе це є плодом нестримної вигадки письменника, все це є казкою.

Роман “Еліксири Сатани” (1816 ) примикає до традиції “ґотичного роману” кінця ХУІІІ ст. Про це свідчить авантюрний сюжет, заплутані відносини між персонажами, образ двійника, мотивіровки, які є пов’язаними з релігійними мотивами гріха і спокути. І в той же час Гофмана відокремлює від творів Уолпола, Радкліф та інших авторів “ґотичних романів” деяка суттєва грань: якими б цікавими не були численні пригоди Медарда, більш значимими і цікавими для автора уявляються ті процеси, які відбуваються в душі героя, котру роздирають протилежні почуття. Гофман показує: людську душу не можна осягнути раціонально, і тому від людини можна чекати будь яких поворотів в поведінці: від злочину до самопожертви.

Взагалі Медард є не стільки гріховним, скільки залежним від долі. Такий підхід лякав багатьох читачів Гофмана. Гегель, наприклад, визначив творчість Гофмана як “хворобу духу”, Скотт заперечував “божевільні фантазії”. Взагалі, письменник не стільки захоплював, скільки лякав сучасників. Але його внесок в процес розвитку художнього психологізму не можна заперечити. Іще Герцен виділяв в творчості Гофмана в першу чергу зображення “дивних психічних явищ”.

Гофман є співцем “нічної сторони душі”, і в цьому він е сином свого часу. На початку ХІХ ст. з’являлося чимало книг, присвячених проблемі сновидінь, гіпнозу і т. д. Особливо популярними були книги Г. Г.Шуберта “Роздуми про нічну сторону природознавчих наук” ( 1808 ), “Символіка сну” ( 1814 ) .

Гофман був особисто знайомим із Шубертом, приймав участь у сеансах гіпнозу в клініці знаменитого психіатра д-ра Маркуса ( Бамберг ). Якості людської свідомості Гофман осмислював з позицій ідеалізму. Героїня новели “Пісочна людина” ( 1816 ) Клара протистоїть вразливому Натаніелю, якого, починаючи з дитинства, переслідує таємничій Коппеліус. “Доти ти у нього віриш – він існує: його сила тримається у твоїй вірі”, - стверджує Клара. Але вона не може врятувати Натаніеля від самогубства.

Людство взагалі предстає в творчості Гофмана у песимістичному забарвлені. Наприклад у повісті “Майорат” боротьба за старшість і право успадкування породжує ворожнечу між членами родини, доводить до батьковбивства і братовбивства.

Філософія і сатира, трагічне і забавне існують поряд у романі “Життєві переконання кота Мурра” (1819 – 1821), який вважають вершиною творчого шляху письменника. Чудернацька композиція книги уявляє собою біографію кота і історію придворного життя у карликовому німецькому князівстві, яких надано паралельно через цікавий прийом змішання дбайливо збережених мемуарів Мурра і макулатурних листів “якогось капельмейстера Крейслера”, перемішаних і позабутих.

Кіт використав закинуті на горище записки вже померлого музиканта і на зворотній стороні аркушів “створив” власний твір. Фраґментарність записок Іоганнеса Крейслера надає роману об’ємність, багатовимірність, тим паче, що у макулатурні листи вписується декілька сюжетних ліній.

Образ Мурра у гротесковому плані відображає психологію німецького філістера і психологію матеріального світу взагалі. Не дивлячись на освіченість і вміння використовувати романтичні кліше, кіт залишається котом. Це псевдоромантик, за „високими роздумами” якого криється постійний тваринний інтерес до власної безпеки, добрячої їжі, фізіологічного кохання та тепленького містечка на подушці.

Крейслер – образ частково автобіографічний, також, як і автор, він - професійний музикант. Іоганнес мандрує різними німецькими князівствами та ніде не знаходить притулку. Майже всі його починання закінчуються трагічно через небажання будь якого компромісу. Він служить тільки високому мистецтву, але завжди вимушений повертатися у реальність, яка пригнічує и чинить опір. Навіть кохання романтика несе в собі смертельну небезпеку, адже воно не стільки приводить до щастя, скільки прирікає на божевільну тугу за недосяжним ідеалом.

Велика книга “Серапіонові брати” ( 1819 – 1820 ) уявляє собою збірку дуже різних за жанром новел, обрамлених єдиною новелою-„рамою” про чотирьох друзів-письменників. Вони по черзі читають свої твори і представляють чотири різних естетичних позиції. Але всіх їх об’єднує шанований ними образ відлюдника Серапіона і вимога: фантазія є реальнішою за дійсність.

Гофман включив до збірки твори різних років: тут є новели на історичну тему ( “Дож й догареса” ), новели про музикантів і художників ( “Фермата”, “Артусова зала” ) і осяяна святом казка “Лузгунчик, або Мишачий король”, яка навічно увійшла у коло дитячого читання, і яку вславив своєю музикою П. І. Чайковський. Особливої уваги заслуговує повість “Майстер Мартін-бочар та його учні” ( 1818 ) – романтична ідилія, яка в естетизованому плані відображає життя середньовічних ремісників.

У творах Гофмана, також, як і в творах багатьох інших романтиків, відображено зіткнення двох світів: матеріального і духовного. Два паралельних світи можуть перехрещуватися ( як в “Золотому горщику” ), можуть не помічати одне одного, але завжди існує трагічне, хоча й іронічно осмислене протиріччя між світом таланту і фантазії і світом бездуховності і обмеженості. Незрозумілий сучасниками, Гофман почав сприйматися на рівні пророку через декілька десятиріч після смерті. По, Бальзак, Достоєвський, Блок, Кафка та багато інших художників вважали Гофмана своїм вчителем.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Особливу увагу Гофман зосереджує на особистості художника. И в закладках появилось готовое сочинение.

Особливу увагу Гофман зосереджує на особистості художника.