Петренко Михаил Николаевич

Дата рождения - - 1817

Дата смерти - 27 декабря - 1862

Сьогодні нашого земляка, українського поета-романтика прогресивного напряму Михайла Миколайовича Петренка ми знаємо як автора славнозвісної пісні «Дивлюсь я на небо...». Зусиллями викладачів і студентів колишнього філологічного факультету Слов'янського педінституту майже тридцять років тому ім'я Михайла Петренка було повернуто його землякам.

Читачі дізнались, що М. М. Петренко народився у 1817 році в Слов'янську і, як говорить його перший біограф А. Метлинський, «проживав та вивчив мову і побут народу в місті Слов'янську і його околицях». 1836 року М. Петренко вступив до Харківського університету і закінчив його 1841 року. Потім став працювати по цивільному відомству. В літературі, зокрема, вказується, що якийсь час він був наглядачем повітового училища в місті Лебедині (тепер Сумської областіІнших біографічних даних у літературі майже немає. Не залишилось навіть його портрета.

М. Петренко — автор 19 поезій, надрукованих протягом 1841—1848 років. Є відомості, що він написав п'єсу «Панська любов», але вони не збереглась.

У зв'язку з підготовкою в «Бібліотеці поета» видання творів Віктора Забіли та Михайла Петренка в одній книзі, завідуючий відділом Інституту літератури АН УРСР, доктор філологічних наук, професор С. А. Крижанівський 18 вересня 1959 року в листі до автора цих рядків писав у Слов’янськ:

«Чи не пощастило вам і вашим товаришам по Інституту здобути які-небудь нові відомості чи розшукати якісь нові твори М. Петренка? Поет був цікавий, талановитий, і прикро, . що ми так мало про нього знаємо. Чи, не можна відшукати метричні книги, де записано всі дані про його народження — уже б знали батька і матір, точну дату. А головне — не знаємо. коли, чому і де померла людина... Я весь час думаю: раптом щось нове відкриється!».

Треба сказати, що за останні роки, дякуючи літературознавцям, родичам, ентузіастам-краєзнавцям, деякі білі плями в біографії М. Петренка тепер уже якоюсь мірою заповнені.

Велику пошукову й дослідницьку роботу по вивченню життя поета в Слов'янську провів студентський гурток книголюбів, яким тридцять років беззмінне керувала ветеран педагогічної праці Слов'янського педінституту Надія Митрофанівна Корнієнко. Вона розповідала: .

«Пошуками відомостей про Михайла Петренка в Слов'янську гуртківці займались давно. Першим, хто відгукнувся на наше прохання, був колишній археолог Абрамов Андрій Іванович — добрий знавець минувшими міста. Він підказав, що з роду поета в Слов'янську жила тоді правнучка Світлана Антонівна Петренко, а в Краматорську — теж родич поета Антон Костянтинович Петренко. Від них ми й записали, на нашу думку, ряд цікавих фактів. Вони стосуються безпосередньо батька поета і років дитинства та юності самого Михайла.

Ось що було нами встановлено. Між річками Торець і Бакай знаходився колись вигін. Саме там, за рішенням сходу міщан Слов'янська, 10 березня 1809 року безземельному дворянинові Миколі Гавриловичу Петренку, тоді ще нежонатому, було відведено три десятини землі Цей заселений куточок міста опісля стали називати хутором Торецьким. Тут і почав господарювати Микола Гаврилович».

Зазначу, що ленінградський письменник і шевченкознавець П. Жур у книзі «Третья встреча» підтверджує, що «М. Петренко происходил из личных дворян. В г. Славянске за ним и другими наследниками числилось два дома и при них четыре души крестьян».

Розповідають, що батько поета був людиною м'якої вдачі, прекрасним рибалкою і мисливцем, любив природу. Але господарювати не вмів, та й землі було мало. Одружився. Зростала сім'я. Разом з нею зростала й матеріальна скрута. Михайлів батько був змушений орендувати землю у заможного купця Марченка, який у центрі міста мав дві великі крамниці.

Сам хлопчик Михайло, за розповідями родичів, ріс тихою і лагідною дитиною. Любив самотність. Купець Марченко порадив батькам віддати хлопця до школи. Взимку, коли снігові замети відгороджували хутір від міста, Михайло жив у Марченків. Він любив своє місто. Розкішна природа, мабуть, була тим оточенням, у якому формувалась поетична натура хлопця. Пізніше він присвятив рідном місту цикл віршів «Слов'янськ», у якому, за словами критика Г. Нудьги, поет «радісно говорить про красу земного життя, про розкішні сади і туги навколо міста». Ця любов з особливою силою проявилася, коли Михайло навчався в університеті.

Вигідно від інших виділяється вірш “ Іван Кучерявий», який складається з чотирьох частин. Тут розповідається про жінку Грициху, чоловік якої воював проти ляхів і потрапив. до них у полон, про старшого сина, який пішов у похід проти татар. Журиться мати й за донькою:

Одпустила її з братом

В далеку дорогу,

Аж на Донець, в Святі Гори,

Помолиться Богу;

І жде її, не діждеться,

А матері мука;

Чи хто стукне, чи хто грюкне,

Так серце й застука...

Бо скучно їй, одна дома,

Ні з ким розмовляти,

І нікому старесенькій

Порадоньки дати.

Щодо пісні «Дивлюсь я на небо», то, покладена на музику донькою українського поета В. Александрова Людмилою, вона швидко стала популярною на всій Україні. Пізніше була аранжована композитором В. Зарембою, Т. Г. Шевченко цього вірша власноручно записав собі в альбом.

Однак з Слов'янськом пов'язані не лише його радощі, але й особисте горе. За переказами, що їх зібрали студенти, тут він пережив гіркоту нещасливого коханця до Галі — доньки купця Марченка. Батьки одружили її з багатим і знатним нареченим, з яким вона нібито виїхала за кордон. Під впливом цього Михайло. Петренко пише вірші про нерозділене кохання." Зараз літературна критика розцінює їх як автобіографічні.

Про самого поета і рід Петренків розповідала у своєму листі, який знаходиться у Слов'янському краєзнавчому музеї, правнучка поета по сину Миколі Наталія Борисівна Шептій разом із своїм чоловіком Костянтином Михайловичем. На основі документів Харківського обласного архіву вони подають копію рапорту виконуючого обов'язки стряпчого Вовчанського повіту М. Петренка від 31 травня 1848 року, у якому він просив Харківського губернського прокурора надати йому відпустку/оскільки він одержав «третье известие, что болезнь матери моей усилилась, й, что если я не явлюсь к ней немедленно, то в случае ее смерти я должен буду подвергнут невозвратимости потери». Отже, незаперечливим є те, що М. Петренко спочатку служив у Вовчанському, а потім у Лебедині. До речі, в їхньому листі говориться, що поет був одружений з дворянкою Анною Миргородовою. У них було двоє дітей: Микола і Людмила.

У листі автору цих рядків подружжя Шептіїв пишуть, що молодший брат М. Петренка. Олексій навчався в Харківській губернській гімназії, але чомусь не закінчив її і пішов служити канцеляристом спочатку Бахмутського повітового суду, Харківської судової палати, а з 1849 року — секретарем міської ратуші в Слов'янську за мізерну плату — 51 карбованець 48 копійок на рік.

Краєзнавець А. І. Абрамов писав автору цих рядків про те, що до війни він добре знав онука поета по брату Павлові — Антона Костянтиновича Петренка, який спочатку жив на дідівській садибі, що колись горіла від пожежі. Натомість була збудована зовсім бідна хатина з хворосту й глини. Цієї хатини не стало під час війни в 1942 році.

Ще один цікавий і дуже важливий для характеристики. поета факт наводить У листі подружжя Шептіїв: «Незабутньою подією у житті М. Петренка було - відвідання його в Лебедині Тарасом Григоровичем Шевченком. під час останнього приїзду на Україну в червні 1859 року. Це була зустріч побратимів по перу, у взаємній прихильності яких не можна сумніватись».

Більше 125 років про М. Петренка писали: дата смерті невідома. Тільки дякуючи зусиллям подружжя Шептіїв встановлена точна дата кончини поета, з Лебединської метричної книги за 1862 рік. Вони встановили, що Михайла Миколайовича Петренка не стало 25 грудня 1862 року. Його останній чин —колезький асесор.

Як же ми вшановуємо пам'ять нашого земляка? У вересні 1987 року, з нагоди 170-річчя поета, на одній з найкращих споруд Слов'янська — центральній міській бібліотеці для дорослих —відкрито меморіальну дошку. З ініціативи вчительки української мови і літератури Валентини Дмитрівни Нестелєєвої, при підтримці тодішнього директора СШ № 15 Ф. А. Неровної, тут відкрито музей М. Петренка.

На цю подію радо відгукнулись відомі люди України. Так, Олесь Гончар надіслав музеєві свою книгу з надписом: «Слов'янськ на Донеччині. Землякам поета М. Петренка— творця невмирущої пісні «Дивлюсь я ній небо...» з вітанням і найкращими побажаннями. О. Гончар». Схвильовано відгукнувся на відкриття музею в СШ № 15 двічі Герой Радянського Союзу, льотчик-космонавт. голова товариства українців Москви «Славутич» Павло Попович : «На землі Донецькій народився чудовий поет М. М. Петренко, автор віршів і пісень, сповнених радістю, життям, любуванням природою. Я люблю його твори, особливо пісню «Дивлюсь я на небо...», яка стала народною і яка зворушує своєю глибокою щирістю; філософськими роздумами про Всесвіт, про нескінченність. Виконуючи її ніби набуваєш крил, і з'являється бажання бути корисним людям і Вітчизні».

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Петренко Михаил Николаевич. И в закладках появилось готовое сочинение.

Петренко Михаил Николаевич.