Приклад твору: Мій улюблений вірш Ф. И. Тютчева

Серед найбільш талановитих і знаменитих поетів XIX в. особливе місце належить Федору Івановичу Тютчеву. Тургенєв так писав про нього в одному з журналів того часу: «Про Тютчева не сперечаються: хто його не почуває, тим самим доводить, що він не почуває поезії».

Незважаючи на те, що кількість поетичних текстів у Тютчева відносно мало, якість їх вражає своєю глибиною, мудрістю й красою. Тютчева від всіх інших поетів відрізняє присутність філософських міркувань у його добутках: йому завжди хотілося зрозуміти навколишній світ, вникнути в його суть.

Поет, що постійно міркував над цінностями вічними, неминущими, у реальному житті жив відчуттями, які йому дарувала любов до жінки... Ставлячись до земних проблем трохи відсторонення й легковажно, Тютчев знав щиру ціну повсякденних щиросердечних переживань і метань. Через багато хто його вірші «червоною ниткою» прослизає один Приклад твору, головна думка якої полягає в словах: «Все проходить...». Можливо, тому так багато трагичних ноток у його віршах.

Серед чудових поетичних текстів Тютчева моїм улюбленим є вірш «Не знаю я, торкнеться ль благодать...». Не хотілося б докладно аналізувати цей текст, у нього треба вникнути, відчути. Даний вірш був написаний в 1851 р., але більше двадцяти років залишалося нікому не відомим. Вірш присвячений дружині Федора Івановича - Эрнестине Федорівні Тютчевой. Але саме в цей час у душі поета зароджувалася найсильніша любов до Олени Олександрівні Денисьевой.

Весь вірш є свідченням неприборканого бажання, пошуку земної благодаті. Всі ці потреби пробуджуються в той момент, коли душу знаходить себе в «духовній непритомності». Здається, що внутрішній мир Тютчева і його лірики таїть у собі якесь передчуття, нудиться очікуванням... Думки й свідомість самого автора як би мечуться меж двох вогнів. З однієї сторони:

Мужайся, серце, до кінця:

І немає в утворі творця!

І змісту немає в благанні!

І з іншої:

Пускай страждальницькі груди

Хвилюють страсті фатальні -

Душа готова, як Марія,

До ніг Христа навік прильнуть.

Мир у поезії Тютчева весь немов просочений відчуттям таїнства життя. Доступним стає й таїнство віри. У вірші з'являється конкретика, спілкування двох цілісних особистостей. Поет наголошує на повноту, щирість любові з Її боку й нездатність Його переживати так глибоко це почуття.

Ліричний герой, якого ми сприймаємо, хоча й незалежний від «безсмертної вульгарності людський», але все-таки переповнений до країв своєї душі смиренністю й почуттям провини. Іноді створюється відчуття того, що «надлишок» страсті земний для нього є надмірним. Душа ж жіноча схожа на живе життя природи. У ній ми зауважуємо своєрідний «надлишок» буття:

І мир, що цвіте мир природи

Надлишком життя упоєний.

Життя якийсь пренадлишок

У пекучому повітрі розлитий.

Дуже близько з «надлишком життя» розташовується «надлишок упоенья». «Двобій фатальний» являє собою й двобій думки, і двобій внутрішній, котрий перебуває у філософській свідомості. Тютчевский текст 1851 р., на думку більшості критиків, немов зближає дві площини буття: релігійно-церковну, християнську й мирську, земну:

Але якби душу могла

Тут, на землі, знайти успокоенье,

Мені благодаттю ти б була -

Ти, ти, моє земне провиденье!

Критиками також замічено, що образ дружини поета, її мир співвіднесені з тим образом чарівного земного буття, уособленням якого була Е. А. Денисьева. А це вже інша іпостась, що асоціювалася з мірою й «успокоеньем»...

Сама мова тютчевской поезії набудовує на більше глибоке й вдумливе сприйняття нею віршів. Тільки відсторонившись від сиюминутних проблем і турбот, можна зрозуміти вірші Тютчева, і тоді потреба в глибокому й ретельному аналізуванні відпаде сама собою, залишивши лише місце звукам серця!

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Приклад твору: Мій улюблений вірш Ф. И. Тютчева. И в закладках появилось готовое сочинение.

Приклад твору: Мій улюблений вірш Ф. И. Тютчева.