Приклад твору: Смутний життєвий шлях Владислава Ходасевича

Вічну загадку представляють відносини поета зі своїм століттям. Мабуть, поетові, як ніякої іншої творчої особистості, властиве прагнення вирватися з навколишнього його миру сучасності. Можливо, тому Владислав Ходасевич гостро відчував, що його вірші більше належать майбутньому, чим часу, у якому вони народжувалися:

Бути може, умер я,

бути може -

Занедбаний у нове століття,

А той, котрий з вами прожитий,

Бич тільки хвиль розбіг....

«Скеля»

Тому він намагався не обертати уваги на оцінки сучасників, сподівався на справедливий суд нащадків:

Ні грубої слави, ні гонінь

Від сучасників не чекаю...

В еміграції, 28 січня 1928 року, підсумовуючи свій творчий шлях і продовжуючи традиції, що йдуть від Державіна й Пушкіна, він насмілився скласти «Пам'ятник», у якому хоч і визнавався: «Мною доконане так мало!», але в той же час не без надії писав:

У Росії нової, але великої

Поставлять ідол мені дволикий

На перехресті двох доріг,

Де час, вітер і пісок....

Інтонації «Пам'ятника» Ходасевича смутні й гіркуваті, хоча пробивається крізь них звук греющей серце поета надії.

В 1886 році в Москві в сім'ї поляка Фелициана і єврейки Софії (урожд. Брафман) Ходасевичей народилася пізня дитина син Владислав: батькові було 52 року, матері - 42. Незважаючи на польські католицькі традиції в побуті сім'ї, виховання Владислава проходило в основному під впливом годувальниці й няньки, тульської селянки Олени Олександрівни Кузиною, і культурної атмосфери, мабуть, самого російського в ті часи міста Москви. Сильне враження в дитинстві майбутній поет одержав від російського класичного балету: «В остаточному підсумку через балет прийшов я до мистецтва взагалі й до поезії зокрема. Великий театр був моєю духовною батьківщиною».

Складати вірші Владислав починає з дитинства. Його юнацькі вірші пронизують розпач і деяка манірність. У них помітне прагнення до абстрактним, символічним, але гарним, із трагічним відтінком картинам:

Я сколихну річковий спокій,

З розбігу стрибну в глиб німу,

Зімкнуться хвилі треба мною,

І смолоскип мій згасять струмені.

І тихо смолоскип попливе,

Холодний, чорний, обгорілий...

Його хвиля до землі приб'є.

Його обмиє піною білої...

«Схопив я димний смолоскип мій...»

У більшу літературу Ходасевич входив багато в чому на дотик. Безпросвітна нудьга й трагічність світовідчування - популярні поетичні мотиви початку XX століття - очолюють у його першій книзі під, здавалося б, оптимістичною назвою «Молодість»:

Навколо мене кільце стискується.

Навколо чола Туга сплітається

Моєю короною фатальної.

«Навколо мене кільце стискується...»

Поет почував непевність свого голосу, вади власних творів. При цьому він, звичайно, надмірно самокритичний, а може бути, і трохи кокетливий. Він-Те твердо знав, що все вистраждано самостійно й виражене щиро.

Н. Гумилев відзначив, мабуть, саму істотну рису творів В. Ходасевича: саме славянско-європейський характер поетики надає їм особливу принадність і художню своєрідність. Спокійна витонченість образів і в той же час класична прозорість тканини вірша здавалися старомодними серед бурхливих поетичних експериментів що починається XX сторіччя.

Талант поета знаходив упевнену силу й самобутність. Незважаючи на неросійське походження, Ходасевич душею й серцем уріс у російську культуру. У Росії він бачив свій початок і життя свою не міг відокремити від її:

Учитель мій - твій чудотворний геній,

І поприще - чарівна твоя мова.

«Не матір'ю, але тульскою селянкою...»

З Росією Ходасевич розділив її гірку долю... Спочатку він щиро повірив у світлу, перетворюючу місію Жовтневої революції 1917 року; відразу ж після перевороту його симпатії були явно на стороні більшовиків. Однак поет не зміг до кінця розпізнати ті реальні сили, які починали перетворення в Росії. Надія на перетворення країни в кращу, якусь загадково-фантастичну сторону була велика, поетична мрія огорнула романтичним туманом зміст реально відбувається. Крім того, Ходасевич дивився на революційні події через призму євангельської мудрості, що говорила, що занепале в землю пшеничне зерно, умираючи, принесе багато нових плодів:

І ти, моя країна, і ти, її народ,

Умреш і оживеш, пройшовши крізь цей рік,-

Потім, що мудрість нам єдина дана:

Всьому живучий іти шляхом зерна.

«Шляхом зерна»

Коли, до свого жаху, поет зрозумів, що вмирати Росії і її народу довелося не в художньому, а в самому дійсному змісті, він покинув Росію, країну революційного експерименту.

В 1937 році, уже в еміграції, поет зі здриганням згадував післяреволюційний час і ті, хто правил воістину сатанинським балом у храмі російської культури. Він болісно переживав руйнування російської культури.

У січні 1922 року Ходасевич написав невеликий вірш «Леді довго руки мила...», у якому порівнює свою долю з долею леді Макбет, що зробив кривавий злочин і тому страждаючим безсонням:

Триста років вуж вам не спиться -

Мені шість років не спиться теж.

Співробітництво з більшовиками вже в той час усвідомлювалося поетом як тяжке, навіть «криваве» злочин, небажання продовжувати участь у якому й послужило, швидше за все, причиною від'їзду за кордон, що став початком довічної еміграції. Улітку 1924 року в Парижу він напише вірш «Перед дзеркалом», у якому загадково згадає:

Так, мене не пантера стрибками

На паризьке горище загнала.

Неприкаяність стане смутною супутницею емігрантського життя поета. Настрій його музи стає помітно похмуріше, у її голосі домінують холодні й строгі ноти, її притулком стають європейські «вертепи й нетрі». У нього виривається лемент душі:

Змучені ангели мої!

Сопутники у великому й малому!

Крізь дощ і морок по диявольським

Кварталам Я заганяв вас...

«Ніч»

Висока поезія поступилася місцем жорстокій правді, «жахливим веселощам»:

Я тут учуся жахливим веселощам:

Осоружний звук тих пісень знаходити,

Яких ніколи й ніяка мати

Не проспіває над колискою.

Однак співати такі осоружні пісні Ходасевич все-таки не зміг. Усе рідше й рідше приходить до нього поетичне натхнення. Душею він як і раніше в Росії.

Книга віршів «Європейська ніч» так і не побачила світло окремим виданням, а ввійшла в «Збори віршів», випущене в Парижу в 1927 році. Твору, включені в неї, відбивали надрив, що відбувся в душі поета. Занадто російська по своїй суті поезія Владислава Ходасевича не прищепилася на європейському ґрунті. І було щось пророче в побажанні-вигуку:

ПРО, якщо б мій передсмертний стогін

Наділити у виразну оду!

«Живий Бог! Розумний, а не шумний...»

Два роки (1929, 1930) були присвячені головному й серьезнейшему дослідженню - біографічному оповіданню про Державіна. Ще він писав публіцистичні, критичні й літературознавчі статті, заробляючи на життя й відстоюючи істину в літературі.

Якщо дивитися з боку, то це був смутний західний шлях, коли Ходасевич переживав щастя творчості в оповіданнях про поезію інших авторів.

14 червня 1939 року Владислав Ходасевич помер в одній із приватних паризьких клінік.

Як у дзеркалі, як дивовижний сон, у долі поета відбивався «смутний шлях» Державіна, для якого він завершився написанням коментарів до власних віршів. І розкіш поезії Ходасевича гіркуватим блиском світиться в рядках його критичної й літературознавчої спадщини.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Приклад твору: Смутний життєвий шлях Владислава Ходасевича. И в закладках появилось готовое сочинение.

Приклад твору: Смутний життєвий шлях Владислава Ходасевича.





|