Протопопова И. Пірати в грецькому романі, або Вертеп філософів

Протопопова И. Пірати в грецькому романі, або Вертеп філософів НЛО" 2008, №94

ПІРАТ ЯК ВОЛЯ Й ПОДАННЯ

magazi"Джерело: a)— “Повести про Габрокоме й З” Ксенофонта ефесского, написаної в II в. н.е.: головних героїв захоплює в полон зграя морських розбійників. Приклад супроводжується коментарем: “... навряд чи варто сумніватися, що картина списана з натури”1. Питання про те, наскільки можна довіряти “художній літературі” як історичному джерелу й, навпаки, наскільки й чим останній відрізняється від першої, досить не простий і залишається відкритим для сучасних дослідників (тут досить згадати роботи Х. Уайта й П. Рикера) — особливо гостро це питання встає, коли відповідні “картини” віддалені від нас тисячоріччями. За словами Томаса Грюневальда, що аналізує образи “розбійників” у Римській імперії, “коли мова йде про бандитів, римські історики стають новелістами; але коли теперішні новелісти пишуть про бандитів, вони зовсім не перетворюються в соціальних істориків”2. У цих, аж ніяк що не претендують на повноту замітках ми спробуємо розглянути образи піратів у грецьких любовних романах3 у порівнянні з деякими “історичними” свідченнями про їх. Але спочатку кілька слів про історію піратства

"Джерело: a) видобутку (Od. III 105—106); він же розповідає, що Менелай, висадившись на березі Єгипту, зібрав багато “добра й золота” (Od. III 301—302). Ні оповідачі, ні їхні слухачі не вважали такі діяння чимсь негожим: у ті часи, як і багато пізніше, мореплавство, піратство й торгівля (насамперед рабами) були нерозривно зв'язані

"Джерело: a)“У стародавності елліни й ті з варварів, які жили на материку біля моря, а дорівнюють всі мешканці островів, звернулися до піратства відтоді, як стали частіше зноситися один з одним по морю. <...> Тоді заняття це не вважалося ще ганебним, скоріше, приносило навіть деяку славу” (Thuc. I 5 1—2; пров. Ф. Г. Мищенко). Страбон, посилаючись на ератосфена, говорить, що найдавніші греки робили плавання заради грабежу й торгівлі (κατ 'ηστ&epsilo"Джерело: a) самосском пануванні над Егейським морем у часи тирана Поликрата (VI в. до н.е.), морської влади афинян, що припинилася після розгрому афінського флоту сиракузянами в 414 р. до н. е., і т.д. — нас цікавить насамперед елліністичний період, коли були написані грецькі романи

"Джерело: a)— розгарбуванні Мессении етолийскими піратами в 220 р. до н.е. — розповідає Полибий, підкреслюючи керівну роль місцевих військових правителів: один з них, Доримах, “дозволив піратам викрасти худоба в мессенян, друзів і союзників етолян у прикордонних місцях Мессении; потім, ставши смелее, вони дерзали уриватися й у вдома, що були на полях, з'являючись уночі, коли ніхто не чекав їх” (Polyb. IV 3 9—11; пров. Ф. Г. Мищенко). Як бачимо, пірати діяли не тільки на море, але й на суші, і часто їх заохочували влади. За словами В. Тарна, “піратство було гірше бандитизму й краще організовано. У боротьбі з піратами царі не робили ніякій допомозі”5. Вертаючись до Полібію, відзначимо, що саме він — перший грецький автор, у якого зустрічається слово “пірат” (π&epsilo"Джерело: a)“самовпевненими й зухвалими” із часів Митридатових воєн6, коли киликийци складалися на морській службі в царя: пірати “не тільки прийнялися нападати на мореплавців, але навіть спустошували острови й прибережні міста. Уже багато з людей, заможні, знатні й, по загальному судженню, розсудливі, почали вступати на борт розбійницьких кораблів і брати участь у піратському промислі, начебто він міг принести їм славу й пошану” (Plut. Pomp. 24 2 5—10; тут і далі пров. Г. А. Стратановского). Навіть юний Гай Юлій Цезар побував у полоні в піратів: він провів у них тридцять вісім днів, а потім, виплативши зібрані для нього викупні гроші й звільнившись, відразу ж спорядив проти цих піратів кораблі й захопив у полон більшу частину бандитів; захоплені багатства він залишив собі, а людей відправив у в'язницю (Plut. Caes. 1).

Оскільки, як говорить Плутарх, могутність піратів поширилася майже на все Середземномор'я й море стало практично недоступним для мирного мореплавства й торгівлі, римляне надали Помпею повноваження для боротьби з піратством. У життєписі Помпея Плутарх розповідає про знамениту війну з піратами (67 р. до н.е.), у результаті якої було розбито й захоплене в полон безліч піратських кораблів і більше двадцяти тисяч самих бандитів (Plut. Pomp. 28). Ватажки їх були страчені, а іншим Помпей даної їм сенатом владою оголосив амністію й відвів для їхнього поселення кілька зруйнованих міст у Киликии (Plut. Pomp. 25—30). Завдяки цим мірам приблизно півтора десятиліття мореплавці, за словами Страбона, насолоджувалися безпекою; однак через якийсь час, у період воєн Антонія й Октавиана, піратство відродилося знову, і аж до початку IV в. н.е. римським правителям доводилося знову й знову направляти свій флот для боротьби із цим бичем Середземномор'я



"Джерело: a)“образах” піратів — як вони з'являються перед нами в історичних джерелах і в романістів

"Джерело: a)“Помпей виходив з переконання, що по природі своєї людин ніколи не був і не є дикою, неприборканим істотою, але що він псується, віддаючись пороку всупереч своєму єству, мирні ж звичаї й зміна способу життя й місця проживання облагороджують його. Навіть люті звірі, коли з ними звертаються більш м'яко, втрачають свою лютість і лютість. Тому Помпей вирішив переселити цих людей у місцевість, що перебуває вдалині від моря, дати їм можливість испробовать принадність доброчесного життя й привчити їх жити в містах і обробляти землю” (Plut. Pomp. 28 3—4). Плутарх приписує Помпею філософські переконання, виходячи із власних “просвітительських” поглядів на соціальне життя, і тим самим одночасно вишиковує й образ “освіченого” володаря, і, побічно, образ розбійника — останній виявляється тут ілюстрацією концепції вродженої чесноти, зіпсованої несприятливими зовнішніми умовами7.

Т. Грюневальд у вже згаданій роботі “Бандити в Римській імперії” класифікує тих, хто називався latro"Джерело: a)“Вони розграбували багато недоторканних до того часу святилищ — кларосское, дидимское, самофракийское, храм Хтонии в Гермионе, храм Асклепія в епидавре, храми Посейдона на Истме, на мисі Тенаре й на Калаврии, храми Аполлона в Акції й на Левкаде, храми Гери на Самосе, в Аргосе й на мисі Лакинии” (Plut. Pomp. 24 5). Замість відправлення визнаних культів самі пірати, продовжує Плутарх, “справляли в Олімпі11 дивні, незрозумілі свята й робили якісь таїнства; з них дотепер ще мають поширення таїнства Митри, уперше уведені ними” (Plut. Pomp. 24 5).

Щодо ролі киликийских піратів у поширенні культу Митри сучасні дослідники підтверджують Плутарха. Відомий історик релігії Франц Кюмон у своєму дослідженні “Містерії Митри” говорить, що римляне були присвячені в ці містерії киликийскими піратами, а останні сприйняли їх у часи Митридатових воєн: “Залишки понтийской армії й флоту, гнані війною втікачі й біженці із усього Сходу поширили іранські містерії серед морських розбійників, що зростали у своїй моці під укриттям гір Киликии”12.

Як бачимо, у Плутарха згадуються не тільки злодіяння піратів, але також їхні порочні вдачі й схильність до вірувань, недоступним звичайним людям: не випадково Плутарх, говорячи про піратські таїнства, використовує слово ’απ&omicro"Джерело: a)“дикість і лютість”, спрямованість до пороку й любов до розкоші, прихильність незвичайним культам, схильність до театральності — от що ми читаємо про піратів у Плутарховой біографії Помпея. Тепер подивимося, як описують морських розбійників автори грецьких любовних романів

"Джерело: a) різкому повороту сюжету13. Це відзначають всі дослідники; втім, дана особливість романів лежить на поверхні й помітна будь-якому читачеві. У романах, крім морських розбійників, фігурує й безліч сухопутних, ми ж сконцентруємося саме на піратах

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Протопопова И. Пірати в грецькому романі, або Вертеп філософів. И в закладках появилось готовое сочинение.

Протопопова И. Пірати в грецькому романі, або Вертеп філософів.