Пушкін, у скороченні

Список добутків у скороченні цього автора Кюхля Смерть Вазир-Мухтара Пушкіна

У Сергія Львовича Пушкіна народився син, якого він назвав на згадку свого діда Олександром. Після крестин у будинку Пушкіних на Німецькій вулиці в Москві влаштований скромний «куртаг»: крім родичів запрошений француз Монфор і Микола Михайлович Карамзин. Приємна бесіда з вишуканими поетичними іграми переривається раптовою появою Петра Абрамовича Аннибала - рідного дядька Надії Осипівни Пушкиной, сина знаменитого «арапа Петра Великого» Ибрагима. Старий арап шокує всіх гостей, грубить Сергію Львовичу, але дитиною задоволений: «левеня, арапчонок!»

У раннім дитинстві Олександр незграбний, мовчазний, неуважний. Але, як і батьки, любить гостей, з інтересом вслухується в розмови, що ведуться по-французькому. У кабінеті батька він поринає в читання французьких книг, особливо його займають вірші й твори любовного змісту. Багато часу проводить у дівочій, перед сном слухає спів дівки Тетяни. Нові звички Олександра викликають гнів матері, що зганяє на сині своє невдоволення безпутним і легковажним чоловіком.

Олександр починає складати вірші по-французькому, але спалює їх після того, як його досвіди в присутності батьків нещадно висміює вихователь Русявіло. У дванадцять років Олександр здається чужим у рідній сім'ї, він нещадно судить своїх батьків холодним, отрочним судом. Сергій Львович тим часом роздумує про подальше утворення сина й вирішує віддати його або до єзуїтів, або в знову створюваний у Царському Селі ліцей.

У Петербург Олександра привозить його дядько Василь Львович, віршотворець, автор фривольної поеми «Небезпечний сусід». Він представляє племінника поетові й міністрові Іванові Івановичу Дмитрієву з метою заручатися підтримкою впливової особи. На користь ліцею рішуче висловлюється Олександр Іванович Тургенєв, від якого юний Пушкін уперше чує нові вірші Батюшкова. Іспит виявляється чистою формальністю, і незабаром Олександр Пушкін прийнятий за № 14 в Імператорський ліцей.

Раніше він ріс один, і йому важко звикнути до товаришів. На першість серед ліцеїстів претендують Горчаков і Вальховский. «Розпачливі» Броглио й Данзас змагаються в покараннях, роблячи одну зухвалість за іншою. За чорний стіл іноді попадає й Пушкін. Він кутастий, диковат і ні з ким, крім Пущина, поки не дружить. У нього немає князівства, він не перевершує інших силоміць, але говорить французькою мовою, як француз, і вміє читати напам'ять вірші Вольтера. Навіть Горчаков визнає, що в нього є смак. На уроках Пушкін гризе пір'я й щось записує. Втім, у ліцеї творчістю займаються й інші: Илличевский, Дельвиг, Кюхельбекер.

Олександр викликає ворожість інспектора Мартіна Пилецкого, що вимагає в директора Маліновського виключити Пушкіна з ліцею - за безвір'я, за «глузливі вірші на всіх професорів». Однак покинути ліцей доводиться самому Пилецкому.

Через Царське Село йдуть російські війська, готуючись до військової кампанії. Серед ополченців - друг професори Куницина, гусар Каверін. Він жартуючи кличе Пушкіна й Пущина із собою. Армія Наполеона вторгається в Росію, направляючись не те до Петербурга, не те до Москви. Директор Маліновський тривожиться за долю своїх вихованців, які тим часом увлеченно стежать за військовими подіями, обговорюють із викладачами особистість Наполеона, знаходять собі улюблених героїв серед російських полководців. Після реляції про бородінську перемогу в ліцеї влаштовують свято з театральним спектаклем, за який директор, однак, одержує догану від міністра Разумовского. У річницю підстави ліцею, дев'ятнадцятого жовтня, Наполеон зі своєю армією йде з Москви. Про це ліцеїстів повідомляє на лекції вчитель історії Кайданов, а Куницин переконаний, що тепер рабство в Росії буде скасовано.

Умирає директор Маліновський, гордившийся тим, що в ліцеї «немає духу раболепствия». Олександр занедужує й попадає в лазарет. Його відвідує Горчаков, якому він довіряє дві свої ризиковані поеми. «Тінь Баркова» Горчаков у жаху спалює, щоб уберегти товариша від лиха, а «Ченця» ховає. Олександр багато говорить про поезію з Кюхлей, присвячує йому віршоване послання. Галич, що заміщає професора словесності Кошанского, радить Пушкіну «випробувати себе у важливому роді» - оспівати у віршах царскосельские місця й пов'язані з ними спогаду про історію.

Дельвиг і Пушкін вирішуються послати свої вірші в журнал «Вісник Європи». Першим публікують Дельвига, а Пушкін чекаючи відповіді знаходить розвагу в спектаклях кріпосного театру графа Толстого, оспівує у віршах акторку Наталю. Нарешті послання «До друга віршотворцеві» з'являється в «Віснику Європи», підписане псевдонімом. Сергій Львович гордий за сина, блискучим початком уважає ця подія й Василь Львович. На врочистому іспиті в ліцеї Олександр читає «Спогаду в Царському Селі», і одряхлілий Державін з несподіваною легкістю вибігає, щоб обійняти автора. Але Олександр ховається.

У ліцей навідується Карамзин, а разом з ним - Василь Львович Пушкін і В'яземський, що сповіщають Олександра про те, що він прийнятий у суспільство «Арзамас», де йому привласнене ім'я Цвіркун. Приїжджає в гості до Пушкіна й Батюшков. Олександр азартно включається в літературну війну арзамасцев з «Бесідою аматорів російського слова», складає епіграму на Шишкова, Шихматова й Шаховского.

Новий директор ліцею Єгор Антонович енгельгардт, що усуває «всі сліди старого хазяїна», ставиться до Пушкіна насторожено й прагне «увести його в границі». Дратує директора й та надмірна увага, що робить його родичці, молодій удові Марії Смит, цей юний і зухвалий поет. Однак Марія, оспівана під іменами Лили й Ліди, недовго володіла почуттями Олександра: він забував про неї негайно, як вони розставалися. У Царське Село переїжджає Карамзин із дружиною Катериной Андріївною, і тепер Олександр щоранку повинен бути впевнений, що побачить її ввечері. Вона одна його розуміє, хоча йому сімнадцять років, а їй - тридцять шість.

Олександр пише Катерине Андріївні любовну записку. Довідавшись про цьому, Карамзин отечески вичитує закоханого поета, а Катерина Андріївна сміється, доводячи Олександра до сліз і до повного розпачу. Незабаром Карамзину стають відомі їдкі й влучні епіграми, складені на його «Історію» Пушкіним. У суперечках про 288

Рабстві й самовладді юний поет взяв сторону не Карамзина, а Каверіна й Чаадаєва.

Пушкін і його товариші закінчують ліцей на три місяці раніше покладеного: цар уже давно тяготиться близькістю цього навчального закладу до палацу. Ліцеїсти вмовляються збиратися разом щороку дев'ятнадцятого жовтня. У Петербурзі Олександр захоплений театром, буває там щовечора. Займають його й молоді «зрадниці». Тим часом крамольні вірші доводять його до лиха. Один раз за ним приходить квартальний і доставляє його в головне поліцейське керування. Там Пушкіну показують цілий шкап, заповнений його епіграмами й доносами на нього.

Чаадаєв і Карамзин намагаються полегшити доля Пушкіна. Імператор, вислухавши прохання Карамзина, вирішує відправити Олександра не в міцність, а на південь, у Катеринослав. Карамзин у присутності Катерини Андріївни чекає від Пушкіна обіцянки виправитися. «Обіцяю... На два роки», - відповідає той.

Пушкін прощається з Петербургом. Він кінчає нову книгу віршів. Поема «Руслан і Людмила» у пресі. До від'їзду він устигає програтися в карти, залишивши в Микити Всеволожского навіть рукопис своїх віршів.

Він довідається батьківщину на всю широчінь і міць на більших дорогах. Шлях далекий. У Катеринославі Пушкін зустрічається із сім'єю генерала Раєвського, вони разом їдуть на Кавказ і в Крим. Дивлячись на кримський берег, Олександр думає про Катерине Андріївну, пише елегію - як «останнє, що стояло сказати».

«Вище голову, ровней подих. Життя йде, як стих».

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Пушкін, у скороченні. И в закладках появилось готовое сочинение.

Пушкін, у скороченні.