Сценарій позакласного Заходу. «материнська тривога не спить…» (За творами дмитра іванова)

Методичні зауваги

Сценарій може бути використаний у ході підготовки до 8 Березня, Дня Матері. Для створення емоційного настрою рекомендуємо підібрати платівки, касети, диски із записами пісень про матір, звучання яких супроводжуватиме слова ведучих і читців. Учасники літературно-музичної композиції можуть і самі виконати пісні про матір.

Доцільно було б оформити виставку книжок «Образ матері в художній літературі». Завершити свято можна привітанням Переможців Літературного конкурсу на кращий твір «Слово про матір».

У творчості Дмитра Іванова особливе місце посідає образ матері. До теми матері, материнства в українській літературі зверталися майстри слова різних епох. По-новому розкриває цю тему Дмитро Іванов, спираючись на свій життєвий досвід. У поетичних рядках він змальовує жінку-матір без традиційного пафосу, у буденних турботах, клопотах, вічних тривогах. Але у цій буденності й простоті виразніше проступають риси святості української Мадонни. Тієї святості, якої набуто не стільки зовнішньою вродою, скільки жертовністю материнських почуттів, важкою працею, боротьбою зі злиднями, стійкістю у життєвих випробуваннях, відданістю до самозабуття своїм дітям.

Материнська любов є тим життєдайним променистим світлом, що осяває шлях її дитини усе життя, оберігає від лиха навіть


Тоді, коли мати відійде у вічність. Вона й звідти буде молитися за своїх і чужих дітей:

МОЛИТВА МОЄЇ МАТЕРІ Наш єдиний,

Довічний наш батьку, Сохранителю світла й краси, До незрушного

Щасного спадку Цю молитву мою пронеси.

Діток, внуків і правнуків наших Денно й нощно

Не кидай ніде. Хай прокляття разюче

Назавше На твоїх ворогів упаде.

Хай же нелюди дикі, затяті Не покотять пекельні вали. Ми, горьовані, вдівством розп’яті, Все, що мали, тобі віддали.

І себе віддамо,

Щоб велично Ти стояв

На землі

Й серед зір. Воцарись же над світом

Навічно. Да святиться ім’я твоє —

МИР!

Образ матері в поезії Дмитра Іванова пов’язаний із пекельними муками, страхіттями війни, вдівством, голодом, сирітством та упертою боротьбою за виживання, а ще — мрією про краще майбуття своїх дітей. Він пам’ятає, як-то нелегко було його рідній матері й усім українським матерям у повоєнні голодні й холодні роки піднімати дітей:

МОНОЛОГ З МОГО ДИТИНСТВА (Уривок)

Осінь скиртує тумани…

— Я не за себе журюсь: Ноги набрякли у мами, Очі підпухли чомусь. В стрісі добута солома Зовсім не хоче горіть. Дим із лежанки солоний


Хмарою став угорі. Холоду я не боюся — Не схолодить все одно. Тільки б зігрітись матусі Під задубілим рядном (Мама до міста носили Татову теплу шинель…). Мамо, ви — дуже красиві, Гляньте в люстерко лишень. То не синці під очима, То з большака пилюга Синя, немовби ожина, Вам під повіки лягла. Ох і смачненна ж макуха В місті далекім росте! Мамо, я вас буду слухать, Мамо…ще трішки дасте? Я вже в плиту не залазив В попелі грітись,

І сам Хату підмів,

І ні разу Босий в дворі не гасав… …Дим, як ведмідь волохатий, Всівсь на долівку рябу. Мама заснули… А в тата Я вже давненько не був…

Любов, шана до матері й болісне відчуття вини перед нею за несплачені борги, за те, що ніколи не мріялося їй про журавля в небі та й синиці в руках не довелося тримати, не полишають поета. Але синова вдячність, його трепетно-зворушливе звертання на «Ви», його високе, крилате, величальне слово про матір, його турбота про неї — чи не найдорожчий скарб, такий природний і жаданий:

ЗИМОВИЙ ПЕЙЗАЖ З МАМОЮ, СИНИЦЕЮ ТА ЯГОДАМИ НА РУШНИКУ Прилітала й прилітала Якась дивакувата синиця Та дзьобала й дзьобала Вишневі ягоди на моєму рушнику, Вишитому мамою ще у дівоцтві їхньому, — Нічогісінько у птахи не виходило. А мама стояли й стояли роздивовані, Зорили й зорили крізь вікно на балкон,


Де, прикутий морозом диким до мотузки,

Бурчав на синицю рушник.

От мама взяли та й посіяли через поріг балкон

Поживою для синиці під тим буркуном.

А пташка прилинала й прилинала, та знов

Буцькала й буцькала дзьобом ті ягоди,

Доки не впала під них.

Тоді мама вибігли босі на балкон

(За це їм від мене попало добряче).

Вгорнули синичку в руку, ланкою

Покарлючену, Дмухали у дзьобик, пригортали до щоки

Горьової — Не допомогло ні на крихту. І мама довго-предовго дивились Зомлілими очима на пташину… То була перша синиця У їхній вісімдесятилітній жмені…

«Мама їдуть додому — наче літо відходить…», так завершується ще одна поезія, присвячена матері. Як багато сказано цим одним-єдиним рядком. У нім душевний щем, смуток, біль, переживання, сум від близької розлуки, гіркі передчуття (не приведи Господи) непоправного… Вона тривожиться там, далеко, за сина, за онуків. А вони відчувають завжди її тепло, її підтримку, її любов, що дає силу й наснагу у такому непростому житті:

МАМИНА БАЛАДА

(прочитана на телепередачі «Світ поезії»)

Ось читаю зараз вірші й знаю:

У кімнатці при однім вікні,

Примостившись на тапчані скраю,

Мама усміхаються мені

І переживають, щоб не збився.

Ще й екран старенький мерехтить.

Мамо, не хвилюйтесь. Подивіться:

Я — спокійний. Голос не тремтить,

Хоч і здетоновує прозово.

А для Вас — це пісня з далини.

Ви, коли б змогли,

То кожне слово Синове

У рамку завели. Та немає слів таких на світі, Щоб звичайність Вашу оспівать. Десь в непроминущім перелітті Їхня віща сила виспіва.


Мамо, пам’ять — кінофільм неспинний:

Ось до нас увесь куток спішить,

І не може співів удовиних

Наша сива хата умістить.

Їх виносять в ніч.

І вже надворі

Аж тріщать приполи вишини,

І поглухлі опадають зорі

Нам, малим, у шпоришеві сни…

Вранці, вже на ланці, теж співали.

Весело — щоб горю вік усох.

Як же Ви співали, якщо мали

Пляшку молока на десятьох?

Як же Ви співали, коли знали,

Що звікує молодість — одна?!

А тим часом

Нам росли вокзали, Котрі вип’ють спокій Ваш до дна…

Мамо, літ зростали щемні міти, Та в незгодинній тривкій глуші Не зуміла й трохи потемніти Чиста пісня Вашої душі. Це вона засів мій освятила На мозільні і густі жнива… Є у мене доля, друзі, сила, Тільки, мамо, все частіш бува: Звідтіля, з одвічного спокою, Батько наш

Мене вночі пита: — Чом же мати не живе з тобою, Сину наш єдиний? Як же так?.. І чомусь тоді

В мої зіниці Йде той день, занурений в блакить, Як прибув художник із столиці, Щоб мене забрать і всиновить. Він казав щось про мої малюнки, Що в селі талант мій пропаде. А у Вас,

Як сіль,

Збіліли руки, Пригорнувши сонях до грудей. І така здивованість нещадна Струменіла із-під Ваших брів, Що художник, тихо попрощавшись, До машини чорної побрів.


Ластівки пили з Інгулу воду, Вслід авто курів сердито шлях, І мовчали Ви серед городу Із розквітлим сонцем у руках… Той город на березі крутому Незбагненно-дивну силу мав: Ви мене

Не віддали

На ньому, А мені

Город Вас

Не віддав. …Мамо, ось про це, чим серце дише, Чим найдужче в світі дорожу, Вже не раз писалось красивіше, Але я

Рідніше Вам кажу. Ось і фінішує передача. Телевізор стихне. І з тих пір Ваші думи розчерком гарячим Довго пропікатимуть ефір. Мамо,

Знайте:

Як екран поблідне, Знов по вечоровій тишині Прийде моє серце

І розквітне Соняхом

При Вашому

Вікні. (1985)

Мама, матінка, матуся, ненька — які милі серцю слова! Від мами — життя, від мами — любов. І дітьми ми відчуваємо себе до тих пір, допоки з нами наші матері. Їх неспокій, їх тривоги нас оберігають від лиха. Тож низько вклонімося нашим матерям і будьмо гідними їхньої любові, як Дмитро Іванов.




Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Сценарій позакласного Заходу. «материнська тривога не спить…» (За творами дмитра іванова). И в закладках появилось готовое сочинение.

Сценарій позакласного Заходу. «материнська тривога не спить…» (За творами дмитра іванова).