Щоденник провінціала в Петербурзі. Цикл оповідань (1872), у скороченні

Список добутків у скороченні цього автора Історія одного міста. По справжніх документах видав М. Е. Салтиков (Щедринповесть (1869 - 1870) Добродії ташкентци. Картини вдач. Нариси (1869 - 1872) Щоденник провінціала в Петербурзі. Цикл оповідань (1872) Помпадури й помпадурші. Нариси (1863 - 1874) Добромисні мовлення. Нариси (1872- 1876) Добродії Головлеви. Роман (1875 - 1880) Пошехонская старовина. Житіє Никанора Затрапезного, пошехонского дворянина. Роман (1887 - 1889)

Щоденник? Так немає! Скоріше, записки, замітки, спогаду - верней, фізіологія (забутий жанр, у якому белетристика сполучається з публіцистикою, соціологією, психологією, щоб повній, та й доступней описати якийсь соціальний срези от герой уже їде в поїзді, що мчить його з російської провінції в російську столицю, вагон повний таких же, як і він, провінціалів, і ремствує провінціал, що ніде від провінції не вкритися (навіть на постій губернія влаштовується в ту саму готель), міркує, який чорт його смикнув перекочувати в Петербург, тому що ні концесій на будівництво залізниць, ні інших невідкладних справ немає в нього й впомине.

Однак середовище, як відомо, засмоктує: усі бігають по міністерствах і відомствам, і герой починає бігати якщо не туди ж, так хоч в устричну залу до Єлисєєва, на цю своєрідну біржу, де миготять кадики, потилиці, кашкети із червоними околицями й кокардами, якісь маслинові особистості - не те греки, не те євреї,

Не те вірмени, - анемподисти тимофеичи, що вершать суд так справа за коньяком, баликом, горілочкою. Круговорот метушливо-ділового неробства засмоктує: усе прагнуть у театр подивитися на заїжджу актриску Шнейдер - і наш туди ж... Жуируют, базікають, а все гнітить думка, начебто є ще щось, що необхідно б роздобути, але в чому складається це щось - от цього-те саме герой сформулювати й не може. Мимоволі він пригадує свого дідуся Матвія Иванича, що і життям жуировал - поліцію наголову розбивав, посуд у трактирах бив, - і в мізантропію не вдарялся. Правда, онук додумується до того, що тужить він, тому як не над ким і не над чим попанувати, хоч і жаль йому не кріпосного права, а того, що, незважаючи на його скасування, воно еше живе в серцях наших

Приятель провінціала Прокіп не дає йому розслабитися: протаскує бідолаху по всіх колах і суспільствам, де проекти пишуть (нині прожекти ці в моді, всі їх пишуть - один про скорочення, іншої про розширення, інший про розстріл, сякой про марнування, адже всякому-те пиріжка хочеться«Народ без релігії - однаково що тіло без душі <...> Землеробство знищене, промисловість мало-мало дихає, у торгівлі застій <...> И чого цееремониться із цією паскудной літературою? <...> Скажіть, куди ми йдемо?» - демократичні кола надзвичайно стурбовані судьбою батьківщини. Що ж стосується розстрілу, то недаремно піддати оному нижченаведених осіб: всіх несогласномисляших; усіх, у поводженні яких зауважується відсутність щиросердості; всіх огорчающих похмурим обрисом особи серця добромисних обивателів; скалозубів і газетярів - і тільки. З рауту на раут, від одного суспільства ліберально -переляканих людей до іншого, поки провінціал із Прокопом не напиваються до чортиків і ночують, милості заради, на квартирі помічника дільничного наглядача. Ні, видно, без дедушкиной моралі нікуди не дітися: тільки один засіб відгородити своє життя від неприємних елементів, - відкинувши сумніву, знову почати бити по зубах. І в заціпенінні герой замислюється: невже й у новітні прогресивні часи на зміну уничтожительно-консерватив-ний партії грядет з мороку партія, що вже прийде назвати науничтожательнейше-консервативнейшею?

Отже, начитавшись проектів, переважно твору Прокопа (про необхідність децентралізації, про необхідність оглушення в змісті тимчасового приспання почуттів, про переформування де сиянс академії), провінціал упадає в стан якихось особливо тривожних і провісних сновидінь. Йому сниться, що він самотньо вмирає в мебльованих кімнатах, наживши на откупщичестве мільйон рублів. І отут автор описує, як душу покійного спостерігає за розгарбуванням нажитого. Усе, що міг, - від цінних паперів до батистових хусток - стягнув закадичний друг Прокіп. А в родовій садибі при селі Проплеванной сестриці Машенька й Дашенька, племінниці Фофочка й Лелечка, єлейними голосами поминаючи небіжчика, думають, як би перетягнути друг у друга шматки спадщини

Промайнули роки - і от уже пристарілий Прокіп живе під гнітом шантажиста Гаврюшки, що був номерного, котрий бачив, як пан у чуже добро руку запустив. Приїжджає адвокат, зачинається справа, страж закону намагається урвати із Прокопа свої законні, і тільки через незговірливість обох все доходить до суду. Прокоп виграє своя справа, оскільки резон російських засідателів - своє так упускати! етак і по мирі незабаром підеш! Після такого сновидіння героєві хочеться лише одного - бігти! Так куди? Із провінції в столицю вже біг, не назад же вертатися...

Провінціал спрямовується до свого стародавнього приятеля Менандру Перелестнову, що ще в університеті написав твір «Гомер, людина й громадянин», перевів сторінку з якогось підручника й, за оскуднением, став лібералом і публіцистом при щоденному літературно -науково-публіцистичному виданні «Найстарша Всеросійська Пенкоснимательница». Взагалі-Те нашого героя не можна назвати далеким літературній праці: екземпляр юнацької повестушки «Маланья», із селянського життя, відмінно переписаний і чудово переплетений, і доднесь зберігається в провінціала. Друзі зійшлися на тім, що нині легко дихається, світле живеться, а головне - Перелестнов обіцяє ввести товариша в майже таємний «Сполучник Пенкоснимателей». Герой знайомиться з Уставом Сполучника, заснованого за відсутністю сьогодення справи й у видах необразливого перепровадження часу, а незабаром і із самими його членами, в основному журналістами, співробітниками різних видань, начебто «Щирого Російського Пенкоснимателя», «Дзеркала Пенкоснимателя»,

«Загальноросійської Пенкоснимательной Соромітниці», де, здається, під різними псевдонімами той самий людина полемізує сам із собою. А так... хто із цих пенкоснимателей займається родоводу Чурилки; хто доводить, начебто сюжет « Чижика-Пижика» запозичений; хто діяльно працює на підтримку «скасування». Словом, некомпетентність пенкоснимателей у питаннях життя не підлягає сумніву; тільки в літературі, що перебуває в стані омертвіння, вони можуть видавати свій дитячий белькіт за відповіді на питання життя й навіть комусь імпонувати. При цьому література унило бреде по затихлій колії й незв'язно бурмоче про те, що першим попадає під руку. Письменникові не хочеться писати, читачеві - читати огидно. І радий бігти, так нікуди...

Однак найголовнішою подією для провінціала, після занурення в мир пенкоснимателей, стала містифікація VIII международною статистичного конгресу, на який злітаються заатлантичні друзі, дуті іноземці; легковірні ж російські делегати, серед яких Кірсанов, Берсенєв, Рудин, Лаврецкий, Волохів, їх годують-напувають, улаштовують екскурсії, збираються показати Москву й Троїце-Сергієву лавру. Тим часом на робочих засіданнях з'ясовується, по яких статтях і рубрикам у Росії взагалі можливо проводити статистичні дослідження. Нарешті, любов росіян пооткровенничать із іноземцями, поліберальничати перед європейцями приводить до, здавалося б, неминучому завершенню: весь конгрес виявився пасткою, щоб з'ясувати політичні погляди й ступінь лояльності панів російських делегатів. Їх переписують і зобов'язують бути на допити в якесь потайное місце. Тепер сміливці й фрондери готові один одного закласти, та й сам себе кожний викриває, аби тільки виявити свою благонадійність і отмазаться від співучасті вуж Бог знає в чому. Кінчається всі звичайним свинством: у підслідних вимагають хоч скільки-небудь грошей, обіцяючи негайно припинити справа. Подих загального полегшення... Втім, по численних ляпах і застереженням давно слід було б догадатися, що це нерозумно-грубий розіграш із метою поживиться.

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Щоденник провінціала в Петербурзі. Цикл оповідань (1872), у скороченні. И в закладках появилось готовое сочинение.

Щоденник провінціала в Петербурзі. Цикл оповідань (1872), у скороченні.