Софокл. Розквіт грецької трагедії

В афінському суспільстві того часу багато говорили й сперечалися про принципи виховання. Відповідно до традиційної крапки зору, що підтримував Софокл, чеснота - уроджена властивість людини, передана в спадщину. Супротивники цього погляду вважали, що чеснота осягається навчанням і її з успіхом заміняє мудрість. По Софоклу ж, основою суспільства повинне бути не виховання в правилах мудрості, носієм якої він робить Одиссея, а вроджені властивості людської натури, що розкриваються за допомогою виховання. На прикладі Неоптолема він показує, що шляхетна людина не здатна на підлість навіть у тому випадку, якщо це необхідно для найблагородніших цілей. Зображуючи в трагедії внутрішню боротьбу юного героя, Софокл відкриває протиріччя людського характеру, яким буде присвячена весь творчість Еврипида.

На схилі своїх днів Софокл повернувся знову до образа пануючи едипа, але вмер, не встигши поставити останню трагедію "едип у Колоні" і заповівши її своєму онукові. Сюжет трагедії взятий з місцевих аттических переказів про едипе, заступнику афинян, похованому в Колоні, на батьківщині Софокла. Сліпий едип, вигнанець рідної країни, по Софоклу, зневажає всіма зненацька пропонованими йому життєвими благами й умирає, стаючи джерелом благодаті для його народу, що притулив. У цю трагедію, що критика називала лебединою піснею Софокла, поет вклав всю свою любов до батьківщини й скромному сільському Колону. Хор громадян співає, славлячи Колон:

 ...у кращу межу країни, У край, конями прославлений, До нас ти в білий прийшов Колон. Лунко тут соловей співає, День і ніч незмінний гість У нетрях гаю зеленої, Схованої під покровом плющачи темнолистного... 

"Джерело: a) Немовля Гермес украв череду корів Аполлона й, підібравши на дорозі панцир черепахи, змайстрував собі для забави ліру. Драма Софокла озаглавлена по хорі сатирів, що розшукують у горах викрадена череда. Сліди приводять сатирів у печеру, де німфа качає маленького Гермеса. Кінець драми, у якому бог Аполлон прощав Гермеса й нагороджував сатирів, не зберігся.

Античні критики називали Софокла трагічним Гомером і захоплювалися класичною чіткістю мови його драм, їхньою дивною майстерністю.

Софокл - поет розквіту грецької трагедії, що відбила передову ідеологію афінського поліса і його кращі традиції, що защется. Гуманістична творчість Софокла було звернено до його співгромадян, і поет призивав афинян створити така держава, де не прийде божеволіти від образи й сваволі героєві Аяксові, де Антигонах не буде загрожувати страта й де ніщо не перешкодить едипу віддати всю свою енергію й розум на благо громадян. Аристотель, посилаючись на слова Софокла, говорив, що той "зображує людей, якими вони повинні бути, а Еврипид такими, які вони є"46. У зіткненнях цих героїв з навколишнім світом, імовірно тотожним софокловской дійсності, розкривалася сутність трагічного конфлікту й своєрідність мироотношения Софокла. Нову оцінку людини і його діяльності дав у своїх драмах останній представник класичної грецької трагедії - Еврипид.

Страницы: 1 2 3 4

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Софокл. Розквіт грецької трагедії. И в закладках появилось готовое сочинение.

Софокл. Розквіт грецької трагедії.