Твір-Ідейно-твір на темутичеськая зв’язок поеми «Мцирі» з лірикою М. Ю. Лермонтова



Поема «Мцирі» - один з останніх класичних зразків російської романтичної поезії. Проблематика цього добутку тісно пов'язана Із центральними Твір на темуми ліричної творчості Лермонтова: темою самітності, незадоволеності навколишнім світом, спрагою боротьби й волі.

Мцирі — герой-борець, що протестує проти насильства над особистістю. Він жадає волі, волі, «просить бури», подібно вітрилу, не задовольняючись тихою долею ченця, не покоряючись долі:

Таких два життя за одну,

Але тільки повну тривог,

Я проміняв би, якщо б міг.

В'язницею став для Мцирі монастир. Його бажання «довідатися, для волі иль в'язниці на це світло народимося ми», обумовлено жагучим поривом до волі. Короткі дні втечі стали для нього тимчасово знайденою волею. Тільки поза монастирем він жив.

І ліричний герой вірша «Вітрило» не знаходить заспокоєння в реальному житті, не може піти на примирення з дійсністю:

Під ним струмінь світлішай лазурі,

Над ним промінь сонця золотий...

А він, заколотний, просить бури,

Начебто в бурах є спокій!

Хіба не так само Мцирі, «як брат, обійнятися з бурою був би радий»? У цьому вірші виражене невикорінне прагнення досягти недосяжного. Постійна боротьба, постійний пошук, безперервне прагнення до активної дії - от у чому поет бачив сенс життя. Саме цим високим змістом автор наповнив і поему «Мцирі»: хоча героєві не вдалося знайти шлях у рідну країну, «де люди вільні, як орли», Лермонтов прославив пошуки могутності волі, мужності, заколот і боротьбу, до яких би трагічних результатів вони не вели.

Образ Мцирі схожий також з ліричним героєм вірша «Листок», відірваним від «гілки рідної» і не знаходить спокою ніде. Недарма вмираючий говорить сам про себе: «Грозою відірваний листок». Близька Мцирі й Твір на тему самітності, червоною ниткою пронизуюча вся творчість Михайла Юрійовича. Самотній, що біліє «у тумані моря блакитному» вітрило, «один і без мети» носиться по світлу дубовий листок... І герой поеми самотній:

Спочатку бігав він від усіх,

Бродив безмовний, самотній... — причому самотно не тільки в середовищі ченців, але й в усьому світі людському. І недарма зрозумілі Мцирі думи роз'єднаних потоком самотніх ськель, яким «не сойтиться ніколи». Цей же мотив самітності, мрія про з'єднання непоєднуваного звучать у вірші «На півночі дикому коштує самотньо...», виражаючись в образі сосни, що марить про такій же самотній і смутній «прекрасній пальмі». Далекий миру людей, що нехтує своє оточення, Мцирі почуває споріднення лише із природою. Дитя природи, він припадає до землі й довідається таємницю пташиних пісень, загадки їхнього віщого щебету, йому зрозумілий «немолчний ремство», «вічна суперечка» потоку «із упертої грудою каменів», дума ськель, що жадають зустрічі. У цій рідній йому середовищу погляд його загострюється: він зауважує блиськ зміїної луськи й відливи срібла на вовні барса, він бачить «зубці далеких гір» і бліду смугу «меж темним небом і землею». Природа настільки будить «старанний погляд» Мцирі, що йому чудиться, начебто крізь прозоруу синявий небесного зводу він може стежити «ангела поле» . Схожий стан душі ми бачимо в ліричного героя вірша «Коли хвилюється жовтіюча нива...». Він сприймає пейзаж «сладостним», привітним, його душу перебуває в гармонії із природою, великою силою, що вносить у душу спокій і надію, що упокорює тривогу:

Тоді упокорюється душі моєї тривога,

Тоді розходяться зморшки на чолі, —

И щастя я можу осягнути на землі,

И в небесах я бачу бога...

Але найбільшою любов'ю для Мцирі була та «одна - але полум'яна пристрасть», що «згризла душу й спалила», — любов до батьківщини. Цим почуттям був обумовлений і його жагучий порив до волі. І навіть перед смертю останній привіт він посилає рідному Кавказу, бажаючи, щоб його поховали в такому місці, звідки видні його сніжні вершини:

Звідти видна й Кавказ!

Бути може, він зі своїх висот

Привіт прощальний мені надішле,

Надішле із прохолодним вітерцем...

Подібний по змісту зі сповіддю Мцирі щодо цього передсмертний монолог героя вірша «Заповіт». Основний тон його становить ськепсис, гіркоту й незадоволеність. Умираючий армієць самотній, його «долею, ськазати по правді, дуже ніхто не стурбований». Але він вірний своєму патріотичному боргу, його любов до Батьківщини позначається в прихильності до «рідного краю», йому єдиному поранений посилає свій останній уклін.

Таким чином, поема «Мцирі» ідейно - Твір на темутичеськи пов'язана з лірикою Лермонтова. Мужність, цілісність натури, героїзм головного героя поеми є докором бездіяльному й « ганебно-легкодухому» поколінню Лермонтова, що «в'яне без боротьби» і про яке великий поет ськазав гіркі слова:

Юрбою угрюмою й незабаром позабутої

Над миром ми пройдемо без шуму й сліду,

Не кинувши століттям ні думки плідної,

Ні генієм початої праці.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Твір-Ідейно-твір на темутичеськая зв’язок поеми «Мцирі» з лірикою М. Ю. Лермонтова. И в закладках появилось готовое сочинение.

Твір-Ідейно-твір на темутичеськая зв’язок поеми «Мцирі» з лірикою М. Ю. Лермонтова.





|