Твір на тему: Цивільне звучання лірики М. Ю. Лермонтова



Вірші М. Ю. Лермонтова відомий літератор В. Ходасевич назвав «...поезією страждаючої совісті». Совість поета чуйно реагувала на всі прояви несправедливості в російському суспільстві. З усією строгістю «судді й громадянина» Лермонтов оцінював події сучасної йому дійсності. Тривожна незадоволеність сьогоденням, мрія про краще майбутнє, спрага гармонічного людського буття - все це зливалося в бурхливий потік його лірики.



Думки про батьківщину неминуче народжували в поета й надії на її волю. Так, у вірші «Прекрасні ви, полючи землі рідний» він пише:





Степ розкинулася ліловою завісою,



И так вона свіжа, і так родна з душею,



Начебто створена лише для волі.





Пильно вдивлявся поет у життя селянської Росії. Він згадує села «у ранковому серпанку», «купи хатин невеликих», «балалайки звук народний». Цим же почуттям батьківщини дихають його вірші «Сонце», «Два брати», «Романс» і багато хто інші.



Слова «Там стогне людина від рабства й ланцюгів...» з вірша «Ськарги турка» ставляться насамперед до положення простих людей у кріпак Росії. Ці ж мотиви у вірші «Монолог». Основна його думка - неможливість у сучасному житті знайти застосування кращим людським якостям.





До чого глибокі познанья, спрага слави,



Талант і палка любов волі,



Коли ми їх ужити не можемо?





Заради волі народу поет готовий пожертвувати навіть своїм життям:





За справу загальне, бути може, я впаду.



Иль життя у вигнанні безплідно проведу...





Саме в цьому бачив Лермонтов зміст свого життя, борг громадянина й поета.





У його лірику часто звучать ноти самітності, розчарування й приреченості. Це не випадково: розквіт його творчості доводиться на період «похмурого десятиліття». «Усе, що було тоді в Росії шляхетн і великодушного, нудилося в рудниках або Сибірі», - справедливо помітив Герцен. В умовах жорстокого терору подібні настрої були цілком природні. Самотнім почуває себе вітрило, що біліє далеко в море, дубовий листок, що відірвався «від гілки рідної», і сосна, що росте на «півночі дикому»...



Темницею називає поет миколаївську Росію. «Відчините мені темницю, дайте мені сиянье дня», - викликує він у вірші «В'язень».



Вірш «Прощай, немита Росія» перегукується з пушкінським «Волі сівач пустельний», де автор теж говорить про те, що народ звик до ярма й бича й поки залишається глухим до голосів, що вимагають для нього волі. Рабське положення привчило його покорятися силі. Ліричний герой Лермонтова в тяжку годину кидає в особу улюбленої Батьківщини гіркий докір:





Прощай, немита Росія,



Країна рабів, країна панів,



И ви, мундири блакитні,



И ти, слухняний їй народ.





Але цей «докір» усього лише форма вираження тривоги поета за свою батьківщину, а не презирливий розрив з ним. Звертатися до батьківщини «на ти», як підтверджує історія, право великих художників, а зовсім не прояв брутальності й жовчі. Такі звертання можна зустріти майже у всіх великих російських поетів.



У вірші «30 липня - Париж» Лермонтов, висловлюючи співчуття революції, пише: «Є суд земної й для царів». А в «Новгороді» поет призиває декабристів зберігати мужність і подає їм надію: «Загине ваш тиран, як всі тирани гинули».



В одному із самих значних віршів поета «Батьківщина» Добролюбов побачив, як Лермонтов у своїх сподіваннях близький до свого народу. От уривок із цього вірша, що підтверджує правоту Добролюбова:





Люблю вітчизну я, але странною любов'ю!



Не переможе її розум мій.



Ні слава, куплена кров'ю,



Ні повний гордої довіри спокій,



Ні темної старовини заповітні преданья



Не ворушать у мені втішного мечтанья.



Але я люблю - за що, не знаю сам -



Її степів холодне молчанье,



Її лісів безбережних колиханье...





Ні в ранніх творах Лермонтова, ні в інших російських поетів того часу цивільне почуття не досягає такої високої ясності, такої усвідомленості, як у цьому вірші.



Говорячи про Лермонтова як про громадянина, треба згадати, що його завжди хвилювала доля його покоління. Так, в «Монолозі» образ тих, чия юність нудилася «серед бур порожніх», а «життя похмуре», звучить докором існуючої дійсності.



В «Думі» поет дорікає сучасників за щиросердечний холод, за відсутність твердих переконань, за нездатність до дії, за творчу безплідність.





До добра й зла ганебно байдужі,



Спочатку поприща ми в'янемо без боротьби;



Перед небезпекою ганебно легкодухі,



И перед властию - знехтувані раби.





Поезія Лермонтова дивно співзвучна нашому часу: вона заколотна, неспокійна. Повна почуттям громадянського обов'язку й волі. Його вірші пронизані глибокими думками, зігріті великою любов'ю до батьківщини й свого народу. Духовний мир поета, його ідеали, шалене прагнення до вищої доськоналості не можуть не хвилювати сучасного читача

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Твір на тему: Цивільне звучання лірики М. Ю. Лермонтова. И в закладках появилось готовое сочинение.

Твір на тему: Цивільне звучання лірики М. Ю. Лермонтова.





|