Твір на тему: Кавказ у лірику А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова

Багатьох російських письменників вабив Кавказ, таємничий край, «де люди вільні, як орли». Кавказ називали «Теплим Сибіром»; туди в діючу армію засилали неугодних. На Кавказ їхали й молоді люди в спразі побувати в «теперішній справі», туди прагнули і як в екзотичну країну чудес. З 1817 Росія вела боротьбу з розрізненими горянськими племенами, що об'єдналися в боротьбі за волю під прапорами Шаміля. Брали участь у цій війні й інших офіцерах М. Лермонтов і Л. Толстой, але не війну оспівали вони у своїх кавказьких утворах, а прекрасну, сувору, дику красу гір, колоритне життя горців, що чарує красу горянок, легенди й ськазання аулів.

У свій час Бєлінський відзначав, що Кавказ зробився для росіян «заповітною країною волі й невичерпної поезії» з легкої руки А. С.Пушкіна. У його вірші «Обвал» з надзвичайною силою й поетичністю зображена могутня й дика природа:



Дроблячись об похмурі ськелі,

Шумлять і піняться вали,

И треба мною кричать орли,

И нарікає бор,

И блищать серед хвилястої імли

Вершини гір.



Своєму другові Н. Раєвському Пушкін присвятив поему «Кавказький бранець». Захоплюючись красою Кавказу, він писав: « чиЗабуду його кременисті вершини, Гримучі ключі, що зів'янули рівнини...». У цій романтичній поемі протипоставлене розчароване «дитя цивілізації» — росіянин, «європеєць» і..., дитя природи, «діва гір», що живе природним життям, втілення любові й самопожертви. Поема Пушкіна відкриває тему трагічного протистояння Росії й Кавказу, тему, що, видимо, ніколи не буде вичерпана.

Мотив любові до Кавказу проходить і через всю творчість М. Ю.Лермонтова, який у свій час уразила поема «Кавказький бранець». Не дивно, що деякі риси (горда самітність, таємничість, палка пристрасть) поєднують героїв пушкінської поеми й героїв Лермонтова:

И хладен блиськ його очей... ...Почуття, страсті, В очах навіки догорівши, Таяться, як у печері лев, Глибоко в серце...

Кавказ для Лермонтова пов'язаний зі спогадами його дитинства, романтичним світовідчуванням, тугою за незвичайним, потребою у величному. З юнацького років він марив Кавказом, буваючи там, він слухав оповідання про країну, записував народні пісні. Поема «Утікач», наприклад, виросла із черкеської народної пісні. Поему цю варто було б читати всім, хто в різні роки приймав рішення про втихомирення непокірливих горянських народів. Немає для черкеса більшої ганьби, чим боягузтво на поле бою й невміння помститися. Із презирством відвернувся від утікача й умираючий друг, і кохана, і навіть мати. І коли на ранок «удар кинджала припинив нещасну ганьбу», мати його лише «хладно відвернула погляд».

Лермонтов славить Кавказ і вустами свого героя Мцирі, що воліє життя в неволі три дні життя на волі.



Сияньем блакитного дня

Упьюся я востаннє.

Звідти видний і Кавказ!

Бути може, він зі своїх висот

Привіт прощальний мені надішле...



сумний Демон, Що Блукав у пустелі миру, знаходить край, гідний його



долі й страсті: Прекрасне ти, суворий край волі!

І ви, престоли вічні природи.



Нарешті, сам поет у вірші «Кавказ» викликує:



Як солодку пісню вітчизни моєї

Люблю я Кавказ!



Як би передбачаючи сучасну трагедію російсько-кавказьких відносин, А. С.Пушкін писав:



Кавказу горді сини,

Боролися, гинули ви жахливо,

Але не врятувала вас наша кров...



А Лермонтов, як би в продовження цього життя, філософськи зауважує:



И с смутком таємницею й серцевої

Я думала: « Жалюгідна людина...

Чого він хоче?... Небо ясно.

Під небом багато місця всім;

Але безупинно й дарма

Один ворогує він — навіщо?

(«Валерик»)

Виходжу один я на дорогу;

Крізь туман кременистий шлях блищить;

Ніч тиха. Пустеля внемлет Богові,

И зірка зі звездою говорить.

М. Лермонтов



Михайлу Юрійовичу Лермонтову в історії російської літератури належить особливе й значне місце. Будучи продовжувачем традицій А. С. Пушкіна, поет не став його наслідувачем. Він знайшов свої теми, думки й настрої, які повною мірою відбилися в його прекрасній ліриці. Поезія Лермонтова многотемна, мені ж хочеться зупинитися на його віршах про природу.

Поет любив російську природу, з дитинства був оточений її красою, і вже ранні його вірші наповнені фарбами, звуками, що чарує принадністю навколишнього світу.



Листи в полі пожовкли,

И кружляються, і летять;

Лише в борі поникли ялини,

Зелень похмуру зберігають.

(«Осінь»)



И с перших, ще недоськоналих і багато в чому учнівських віршів поета проступає його власний, самобутній погляд на мир, на навколишню природу. Вона таємнича й повна чарівництва, з нею поет прагне злитися, а от з людьми, юний і заколотний, Лермонтов такого зв'язку не знаходить, почуває свою відірваність від їхнього миру й по^-дорослому, філософськи міркує в «Елегії»:



Але для мене увесь світ і порожній і витрачуваний,

Любов безневинна не лестить душі моєї.



З ранньої лірики намітилася поетична особливість Лермонтова. Він любується рідною природою, не прикрашаючи її, а приймаючи такий, яка є.



Прекрасні ви, полючи землі рідний,

Ще пречервоній наші непогоди;

Зима подібна в ній з первою взимку;

Як з першими людьми її народи!

Туман тут одягає неба зводи!

І степ розкинувся ліловою завісою...



Лермонтов, описуючи природу, не обмежується лише почуттями захвату. Навколишній світ існує сам по собі, відірваний від людини. Ліричний герой поета — ськладова частина великої Вселеного, гармонічного й прекрасної, але такого байдужої до людського страждань і переживань.



Три ночі я провів без сну — у тузі,

У молитві, на колінах — степ і небо

Мені були храмом, вівтарем курган...

(«Уривок»)



Поета долає не всесвітня, відвернена туга, а бажання знайти навколо хоча б одну родинну душу, щоб поділитися своїми думками й сподіваннями, але не призначено цьому здійснитися:



Угорі одна Горить зірка;

Мій погляд вона Вабить завжди;

Мої мрії Вона тягне

И с висоти Мене кличе!

(«Зірка»)



Тому в його лірику багато віршів, що описують зоряне небо, таємничість ночей, беськрайность росіян просторів. Природа прекрасна й неськінченна, людина ж мала й незначний, недостоин тої величі, що оточує його. Лише види й краси Кавказу пожвавлюють дух ліричного героя, вселяють йому думка, що серед цієї первозданної врочистої краси й тиші повинні бути й незвичайні люди, гідні цього величі.



Люблю я ланцюга синіх гір,

Коли, як південний метеор,

Ярка без світла й червона

Спливає через них місяць,

Цариця кращих дум співака

И краща перлина того вінця,

Яким звід небес часом

Пишається, начебто цар земної...



І чим далі розвивається ліричний дарунок поета, тим отчетливее і ясніше звучить Твір на тему самітності поета і його ліричного героя в цьому величезному й холодному світі.



Біліє вітрило самотній

У тумані моря блакитному!..

Що шукає він у країні далекої?

Що кинув він у краї рідному?..

Під ним струмінь світлішай лазурі.

Над ним промінь сонця золотий...

А він, заколотний, просить бури.

Начебто в бурах є спокій!

(«Вітрило»)



Але є в лірику Лермонтова вірші, що відбивають таку красу миру, перед якою відступають всі хвилювання й тривоги, героєві здається, що ця дійсність наближає його до Бога, дає можливість піднятися до розуміння навколишнього світу, доцільності існування всього живого.



Коли хвилюється жовтіюча нива

И свіжий ліс шумить при звуці вітерцю,

И ховається в саду малинова слива

Під тінню сладостной зеленого листка;

Коли росою окроплений запашної,

Рум'яним вечором иль ранку в годину златой.

З-під куща мені конвалія сріблистий

Привітно киває головою...

Тоді упокорюється душі моєї тривога.

Тоді розходяться зморшки на чолі,—

И щастя я можу осягнути на землі,

И в небесах я бачу Бога...



Туга й самітність Лермонтова не сприймаються як примхи гордої душі, що відкидає «невартий» її мир, навпроти, вона прагне всією душею до людей, хоче бути потрібним і близьким їм, а вони цураються його, не розуміючи або не бажаючи прийняти у своє коло. Тому так пронзительно-сокровенно звучать його вірші про природу, що яськраво відбивають внутрішній мир самотньої душі поета.



На півночі дикому коштує самотньо

На голій вершині сосна

И дрімає гойдаючись, і снігом сипучим

Одягнена, як ризою, вона.

І сниться їй усе, що в пустелі далекої —

У тім краї, де сонця схід. Одна й смутна на стрімчаку пальному

Прекрасна пальма росте.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Твір на тему: Кавказ у лірику А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова. И в закладках появилось готовое сочинение.

Твір на тему: Кавказ у лірику А. С. Пушкіна й М. Ю. Лермонтова.