Великовский. Поети французьких революцій 1789 — 1848 р. Андре Шенье й революція

Великовский. Поети французьких революцій 1789 - 1848 гг.

Андре Шенье й революція. істини" неабиякої давнини ні на крок не наблизилися до істини історичної. Замість того щоб прояснити життєву й творчу драму одного із самих обдарованих французьких ліриків, вони лише затуманюють і псують її під­линний зміст

"Джерело: Література Освіти)— творець любовних елегій і буколік у давньогрецькому дусі — при житті залишався відомий хіба що вузькому кружку близьких друзів. Рукопису його, пролежавши чверть століття в сімейних архівах, побачили світло вперше в 1819 р.; сам же він опублікував усього два вірші, причому обоє — гострі відгуки на злість дня. Зате Шенье — журнальний памфлетист був занадто добре відомий сучасникам саркастичною уїдливістю своїх нападок на республіканські клуби і їхніх вождів, озлобленим презирством до революційного плебейства, що він зарозуміло йменував "набродом ледарів", умінням точно, відверто формулювати програму й тактику ліберальних кіл, уже через рік після початку революції що жадали покласти кінець "смуті" полюбовною угодою з аристократією й королівським двором. Саме цього Шенье — "ворога народу... що замишляв ниспровергнуть республіканський уряд і відновити королівство у Франції", як говорило обвинувальний висновок, — 7 термідора II року Республіки розбитий віз доставив з в'язниці Консьержери до місця публічної страти

"Джерело: Література Освіти) страстям мрії, як представляли справу інші його біографи. Навпроти, він сам, не коливаючись, перевів мрію, вирощену на ниві мистецтва, на скупу мову політичних гасел. Але тоді-те й виявилася її половинчастість, боязкість у порівнянні з дерзанням революційного народу

"Хто робить революцію наполовину, лише сам риє собі могилу". Ці слова якобінця Сен-Жюста, сказані незадовго до суду над Шенье, немов прямо мають на увазі трагічну логіку біографії поета. Фатальним його заблужде­нием було бажання обрубати лише деякі омертвілі суки із гнилого дерева абсолютистської Франції, тоді як ураган історії корчував його з коренем. Помітивши, що воно різко нахилило, він намірився було випрямити його всупереч бурі, надірвався й загинув разом з важко, що звалився стовбуром,

"Джерело: Література Освіти) аристократи­ческий Наваррский коллеж, де давалися досить солідні по тимі часам пізнання в області філософії, природознавства, античної історії й культури. У кружку близьких Шенье учнів, тісно й на довгі роки сдружившихся ще на шкільній лаві, панував культ мистецтв і наук. Оригінальні тексти грецьких і латинських авторів і праці нових європейських мислителів, дослідження з історії цивілізації й видання французьких класиків, трактати про походження держави й теоретичні посібника з поетики рано зробилися настільними книгами юних ентузіастів знання. Однак дух передреволюційного XVIII в. торкнувся їхніх допитливих розумів лише однієї, просве­тительской, стороною своєї: діти знаті або великих постачальників і вищих суддівських чиновників, вони залишалися вільнодумцями книжковими. Виконані презирства до прогнилої дворянско-клерикальнои верхівки країни, вони неохоче й лише за традицією займали військові й адміністративні посади, а своє щире покликання шукали в літературних працях і житті вдалині від усякої придворної й ділової суєти

"Ледь распростившись із дитинством і відкривши ока на навколишнє, — записав в одній із чернеток молодий Шенье, — я виявив, що гроші й інтриги — чи ледве не єдиний шлях чого б те не було домогтися: з тих пор я твердо вирішив, як би не зложилися для мене обставини, завжди триматися віддалік від будь-яких справ, жити із друзями в самоті й повній незалежності". Згодом поет перегляне це життєве кредо. Але поки він болісно тяготиться службою в армії, щоправда, досить нетривалої, пізніше — місцем особистого секретаря у французького посла в Лондоні. Цілком задоволений своєю долею він лише тоді, коли може безперешкодно відвідувати будинку, де збирається колір тодішнього літературно-артистичного Парижа, подовгу гостювати в садибах своїх друзів, а головне — мати у своєму розпорядженні дозвілля для занять поезією. Легкі любовні пригоди переміняються поривами всепоглинаючої пристрасті, відзвуки якої надають настільки незвичайну для лірики XVIII в. трепетну щирість його елегіям, присвяченим коханій під вигаданим ім'ям Камілли. Незважаючи на крайню скрутність у засобах, А. Шенье вживає подорож у Швейцарію, через рік — в Італію; зробити ж паломництво в Грецію, почитавшуюся їм колискою мистецтв і землею предків, йому так і не довелось.

"Джерело: Література Освіти)"служіння гордим і незалежним музам" здобуває значення вищого боргу перед самим собою й людьми. В епоху, коли " літератори, щораболіпствують... налякані погрозами або притягнуті нагородами, продають своє перо й розум несправедливим володарям", він мріє про поезію, вільної від опіки знатних заступників, одночасно наївно-безпосередньої, як гомеровский епос, і вартої на рівні новітніх наукових відкриттів, перейнятою язичеською радістю буття й не далекої визвольних ідеалів Освіти

Сучасний мир, по думці Шенье, ворожий такої поезії, тому що в ньому людська особистість покалічена становими забобонами, далекими від природності звичаями, безглуздими державними інститутами. Вони поро­дили на одному полюсі розслаблююче ледарство, на іншому — підневільна праця, що отупляє:

У селищах людських зносити приречені

Подвійного зла закон всі смертні сини

Одні — царі, жерці користі й насилья, —

Над миром панують у безсоромності изобилья.

Інші, сором забувши, знехтувані раби,

Цілують їхньої стопи, покірні й слабкі,

У поросі плазуючи перед гордими палацами,

Чий блиск безжалісний спорудять їхніми працями,

Чий мармур їхньою рукою з гірських вирваний надр,

І піт на їхньому чолі не осушує ветр.17

Пер. В. Римського-Корсакова

Від настільки безутішного видовища лих цивілізації погляд шанувальника краси звертається до щасливої пори дитинства людства, коли в житті ще що не відірвалися від природи людей панувала згода громадянського обов'язку й особистих потреб, думки й справи, духу й плоті. Саме такою землею обітованої рисувалася його уяві древня Аттика. У своїх буколіках, тонко стилізованих під гомеровский міф, він оспівав блаженний край, де праця й багатство не знають звади ("Жебрак), де пристрасть не замутнена розрахунком ("Хворий юнак), де мистецтво — не розкіш зніжених ледарів, а надбання простих пастухів і городян ("Сліпий). Відроджені Шенье картини древньої Греції далекі від сухої археологічної реставрації, зігріті надією знову розбудити в людях мрію про особистостей безкорисливих, розкутих, що черпають моральну силу в неспотворених зв'язках із суспільством і природою. Мрія ця, цілком співзвучна настроям епохи, чреватої катастрофою старого миропорядка, була, однак, укладена в оболонку напівлегенди, у своїй ідеальній утопічності, що не мала прямих точок дотику із французьким життям, і тому залишалася лише казковим золотим сном, не закликом до дії.18

Навіть тоді, коли думка Шенье, покинувши далечіні книжкової утопії, вертається до пекучої злободенності, умовні рамки патріархального "золотого століття" до пори до часу охороняють його поезію від проникнення в неї всього історично минущого. На насущні ідеологічні запити дня він відгукується філософською буколікою "Воля", де ключові для французької Освіти ідеї викладені в розмові грецьких пастухів — вільного козопаса й раба, що стерегет хазяйських овець. По суті, цей пастушачий діалог сходить до традиції міркувань-бесід, настільки розповсюджених у просвітительській літературі. Його ціль — ілюстрація думки, висловленої незадовго до того Ж. - Ж. Руссо: кабальна залежність змушує трудівника ненавидіти свою справу. Але сценка, розгорнута в буколіці, досить далека від простого зіткнень несхожих точок зору; з розмови випадкових співрозмовників виростають дві різні життєві долі. Душу пастуха, що дбайливо пасе власну череду, нічим не затьмарена, між ним і миром панує повна згода. І тому він життєрадісний, добрий, дружелюбний, того праця йому не в тягар. Зате похмурий і жовчний його підневільний побратим, змушений цілими днями ганяти чужих овець. Він не відає любові, нехтує пещення, глухий до щебету птахів і наигришам сопілки, твердий зі своїм безмовним супутником — сторожовим псом, на якому зганяє образи. Від життєвих негод серце його зачерствіло. Чеснота, вітчизна — для нього порожні слова, боги — злісні тирани, праця — проклятье. І сама годувальниця-земля, що щедро приносить вільному дарунки своїх нив, струмків і гаїв, у його очах — сувора мачуха. Втрата волі привела до омертвіння людської особистості

Страницы: 1 2 3

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Великовский. Поети французьких революцій 1789 — 1848 р. Андре Шенье й революція. И в закладках появилось готовое сочинение.

Великовский. Поети французьких революцій 1789 — 1848 р. Андре Шенье й революція.