Військові будні солдата Кисельова

Військові будні солдата Кисельова

Історію надіслав Сергій Кисельов.

Говорять, що життя швидкоплинне й безумно мінлива …. Особливо  зараз, коли щодня приносить людям масу нової й, часом, непотрібної інформації, Все пролітає повз нас зовсім непомітно, не залишаючи ні найменшого сліду…. Але, є щось, що неможливо стерти, забути, убити в душі… це ПАМ'ЯТЬ! Пам'яті мого батька присвячується це невелике, але важливе для мене оповідання, що є часточкою внеску в перемогу. Мені хочеться, щоб люди прочитали ці записи, зроблені мною зі слів батька – просту скромну людину й солдата Кисельова Миколи Семеновича

Війна для нього почалася восени 1941 року, коли його вісімнадцятирічного призвали в армію. Потрапив він у м. Бердск, що під Новосибірськом у навчальний стрілецький полк. А взимку був відправлений на Карельський фронт у десантний лижний батальйон, воювали там проти фінів і німців. В основному запам'ятав засідки по трьох чотирьох доби за мовами.
Один раз пішла група 19 чоловік, жоден не повернувся. Пішли шукати, знайшли 13 чоловік убитими. Командир взводу навіть пістолет не встиг витягтися. Останнім ішов для прикриття кулеметник тільки й встиг, що встановити кулемет, а шість чоловік не знайшли, потягли – «а все із за той, що зелені ми були, по однієї й тій же лижні йшли в засідку й по ній же верталися назад, от він нас і обчислив.» Серед попавших у полон із шести, був його однокласник по Якутії м. Укулан. Коли в 60е роки поставили пам'ятник загиблої, його прізвища зазначено не було. Запитав. Сказали, що в загиблих не значиться. Швидше за все загинув у полоні.
Ще згадав як один раз зрадив комісар «Пішли на завдання ротою. За його розпорядженням видали замість сухого пайка, концентрати. Довелося розпалювати багаття варити, отут нас фіни з усіх боків і придавили. Добре, що сніг глибокий був яке як розосередилися. Мало нас після цього залишилося, ну може чоловік п'ятдесят, а коммисара потім так і не бачили, видно до них пішов.»
Коли зійшов сніг, батальйон розформували. Відправили під м. Москву на Бородінське поле – «…ми його всі ископали уздовж і поперек.»
В 1942 році потрапив під м. Сталінград воював навідником у мінометному розрахунку – там важко контузило, збоїло серце. Довго лежав у госпіталі в м. Новосибірську для важких, після нього відразу додому відправляли. Але начебто поправився, і на комісії в присутності двох професорів, які й вирішили мою подальшу долю. Визнали придатним до подальшої служби.
Після госпіталю потрапив під набір в училище офіцерів на командира взводу, ганяли здорово. Командир взводу маленький був, злий на фронті не був і, видно не хотів туди потрапити, тому нас і ганяв.
Школу закінчити не далечіні. Закінчувалася битва на Курській дузі, потрібно було м'ясо. Привласнили звання молодших командирів і під м. Полтаву всім складом школи – затикати діри.
Був командиром кулеметного розрахунку. Кулемет ДШК розрахунок чотири чоловіки – командир розрахунку, шофер, навідник, підношувач патронів. Кулемет 187 кг, стрічка з патронами 50 штук 10 кг, дано 10 коробка, так приціл зенітний. До кулемета патрони були такі ж як до ПТР – не кулемет пушка скорострільна. Воювати з таким добре й проти піхоти й проти авіації. От і воювали. Поки була рівнина, була додана машина, коли ввійшли в гори дали візок.
Пам'ятає дуель свого розрахунку з розрахунком такого ж німецького кулемета – «… позиція була не вигідна, у лісі. Як тільки почнемо стріляти по німцях, відразу по нми міномети, міни луплять, по деревах осколки летять у низ; погано; відразу вистачали автомати, метрів за тридцять була дорога ми туди, там труба була, бетонна в ній і перечікували наліт.»
Один раз в 1943 році, треба було взяти висоту, був уже заступником командира взводу, командир взводу болів, командував взводом. «Отож, висота відправив два відділення з обох флангів сам пішов із фронту,  там мене й ранило гранатою.» було це вже в Західній Україні. Основне поранення в голову довго не міг їсти, тільки молоко так хлібна м'якушка. У госпіталі лежав у м. Самбор під м. Львів був уже 1944 рік.
Коли видужав, покупця на зенітників не було. Залишилося в госпіталі здорових чоловік сорок. Приїхав покупець із чорними погонами, викликав усіх на співбесіду. У результаті із сорока чоловік відібрав тринадцять чоловік. Як виявилося в контррозвідку фронту (СМЕРШ). Командуючий фронтом Штеменко. Поїхали на м. Ужгород. Потім стояли Чехословаччина, Польща, відрядження в Німеччину. Наприкінці служби до 1946 року служив у Румунії.
Тата мого не стало в 1991 році, і хочу сказати, що був він справжньою, цільною, гарною людиною. Вічна пам'ять їм всім!

Всі історії Автори історій Герої історій10059452

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Військові будні солдата Кисельова. И в закладках появилось готовое сочинение.

Військові будні солдата Кисельова.





|