Віяло мадам Полетики

Ліна Василівна Костенко


Ідалія Полетика,

Прославилася бабонька,

Цькувала собі генія, знічев'я, просто так.

Тепер в музеях Пушкіна

Зі стін очима кліпає,

За віяло ховається, коли екскурсовод

Ні-ні та й скаже: - Ось вона,

Та сама світська дамочка,

Котра цькувала генія. Нікчемна, а й вона

Отрути жменьку вкинула, де наклепи варилися,

І є в його загибелі також її вина.

Куди ж тепер їй дітися?

Безсмертя річ безвихідна.

Всі погляди спиняються на ній, на ній, на ній!

А що, мадам Полетико?

Позиція невигідна.

Тепер сиди у рамочці, прилюдно червоній.

Він щедрий, незлопам'ятний,

Він виві тебе з ницості.

Без нього, без убитого, ну ким би ти була?

А так усі розплутують по вузлику, по ниточці,

Вже років сто розплутують усе, що ти плела.

В Дантеса були крильця - сріблясті еполетики.

Він пурхав, ти звивалася - як жевжик і змія.

Воно, звичайно, бувши

Дружиною Полетики,

Годилось би залишити достойніше ім'я.

Ідалія, вродливиця, і очі з поволокою,

Дитя розпусти графської, рождене без вінця.

Як ви цькували генія!

Безжалісно, толокою.

Чого ж тепер ти віялом прикрила півлиця?

Ідалія, сучасниця,

Ну, як тобі сичалося?

Звідкіль взялося віяло, бо наче ж не було.

Чи ти ото прикрилася, щоб совість не пручалася,

Щоб люди не побачили роздвоєне жало?

А треба ж було думати,

Царі, Дантеси, Дубельти,

Ідалія Полетика, і всі на одну масть!

То небезпечно - генія цькувати.

Він у безсмерті страшно вам воздасть.




Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Віяло мадам Полетики. И в закладках появилось готовое сочинение.

Віяло мадам Полетики.





|