Визначте своєрідність зображення теми кохання в «Книзі пісень» Франческо Петрарки

Видатний італійський поет епохи Відродження, учений, філософ, громадський діяч, Франческо Петрарка (1304—1374) був першим європейським гуманістом. Його вважали родоначальником нової європейської лірики. У квітні

1327 р. в церкві Святої Клари у французькому місті Авіньоні Петрарка вперше зустрів донну Лауру і відразу ж закохався в неї.

Свою кохану він прославляє в сонетах і канцонах (піснях), написаних іта лійською мовою. Сам Петрарка не надавав цим творам великого значення, йому здавалися більш важливими і досконалими наукові праці та поеми, написані ним латинською мовою. Але саме італійські вірші «Книги пісень» принесли поетові світову славу. Вірші «Книги пісень» Пе-трарка створював протягом усього свого життя. Лаура була знатною заміжньою дамою, вона навіть не була знайома з поетом, але він кохав її до самої своєї смерті. Тому «Книга пісень» — це не історія любовних стосунків, а скоріше, картина різних душевних настроїв самого Петрарки, естетизація його любовних «солодких страждань».

Книга складається з двох частин — «На життя мадонни Лаури» і «На смерть мадонни Лаури» (вона померла від чуми 1348 р.). Образ коханої в обох частинах напрочуд прекрасний. Возвеличуючи Лауру, підкреслюючи її доброту, благородство, цнотливість, поет також малює бездоганність її земної краси, чарівність голосу, принадність рухів. Кохана — не-перевершений ідеал зовнішньої і внутрішньої краси:

Я сліпну в чистім сяєві мадонни, І не сховатись в сутінок вечірній, Ні в пітьму ночі не втекти мені.

І кохання до Лаури стає для Петрарки формою сприйняття земного буття:

Проте немає глушини такої,

В якій би не знайшла мене любов,

Щоб знов вести розмови нескінченні.

Поет відчуває у своїй душі то надію, то відчай. Це внутрішнє протиріччя народжує найкращі сонети, де радість невіддільна від муки, а кохання — від поезії:

Як не любов, то що це бути може? А як любов, то що таке вона? Добро? — Таж в ній скорбота нищівна. Зло? — Але ж муки ці солодкі, Боже!

Сонети, в яких розповідається про смерть Лаури, висловлюють відчай. Світ для поета змінюється: він втрачає барвисті фарби, сонце ніби гасне, печаллю повняться поля й долини. І соловейко не співає пісень кохання, а «сумно плаче». Ніч тужливим стогоном нагадує про нещастя. «Таж люта смерть не милує й богині!» — у розпачі вигукує поет.

А потім приходить усвідомлення того, що перед Лаурою відкрилися блаженні небеса. Відчай змінюється світлим сумом за тією, яка вже не недосяжне земне божество, а небесна розрадниця поета:

«Для чого завчасу марнуєш ти свій вік? — Вчувається мені: — Для чого з-під повік Струмиш потоки сліз розпучливо, безсило?»

Висновок. У сонетах Петрарки створюється атмосфера гармонії. Поет пише про почуття кохання так натхненно та майстерно, що не випадково на нього рівнялися наступні покоління ліриків, а О. Пушкін у романі «Євгеній Онєгін» ототожнював «мову Петрарки» з мовою кохання.

Опорні слова і поняття: епоха Відродження, поет і громадський діяч, сонет, зовнішня і внутрішня краса, кохання як вияв гармонії.

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Визначте своєрідність зображення теми кохання в «Книзі пісень» Франческо Петрарки. И в закладках появилось готовое сочинение.

Визначте своєрідність зображення теми кохання в «Книзі пісень» Франческо Петрарки.