Загребельний Павло Архипович

Дата народження - 25 серпня - 1924

Дата смерті - 03 лютого - 2009

Загребельний Павло Архипович народився 25 серпня 1924 р. у із Солошине на Полтавщині. В 1941 p., щойно закінчивши середню школу, пішов добровольцем на фронт, був курсантом 2-го Київського артучилища, у серпні цього ж долі був поранень. Наступного долі знову був важко поранень, потрапив у повний. В 1945 р. П. Загребельний працював у радянській воєнній місії в Західній Німеччині.

В 1946р. він вступивши на філологічний факультет Дніпропетровського університету. Закінчивши університет в 1951 p., розпочав діяльність журналіста.

В 1957р. видав збірку оповідань «Учитель», повість «Дума про невмирущого», наступного долі — збірку «Новели морського узбережжя». В 1959 р. письменник розпочав пригодницько-політичну дилогію, видавши перший роман «Європа 45». В 1961 —1963 pp. Загребельний працював головним редактором «Літературної газети», видав другові книгу дилогії «Європа. Захід».

Протягом 1960—1980 pp. письменник створив основну частину своїх романів, які принесли йому світове визнання: «День для прийдешнього» (1963), «Диво» (1968), «З погляду вічності» (1970), «Переходимо до любові» (1971), «Первоміст» (1972), «Смерть у Києві» (1973), «Євпраксія» (1975), «Розгін» (1976), «Роксолана» (1980), «Я, Богдан (Сповідь у славі)» (1983) та інші.

Оцінки цих творів були далеко не однозначні: від схвальних до знищувальних, алі саме це й засвідчувало, що з'явилися твори небуденні, автор здобув славу одного з найерудованіших письменників свого години

В 1974р. за романи «Первоміст» і «Смертьу Києві» П. Загребельний отримав Державну премію ім. Т. Шевченка. В 1980р. твір «Розгін» був відзначений Державною премією СРСР.

П. Загребельний в 1979—1986 pp. очолював Спілку письменників України. Був депутатом Верховної Заради СРСР 10-го й 11-го скликань, Верховної Заради УРСР 9-го скликання. Протягом 1980—1990 pp. письменник видав твори: «Південний комфорт» (1984), збірник «Неймовірні оповідання» (1987), « В-Ван» (1988), фантастичний роман «Безсмертний Лукас» (1989), «Гола душу» (1992), пригодницьку повість «Ангельська плоть» (1993), «Тисячолітній Миколай» (1994), «Юлія» (1997) та інші твори

Впродовж багатьох років читачі з великим інтересом зустрічали літературно-критичні та літературознавчі виступи Павла Загребельного, з нетерпінням очікували його нові твори

П. Загребельний власноруч переробляв свої прозові твори на п'єси: «День для прийдешнього» переробив на «Хто за? Хто проти?», а «З погляду вічності» на «І земля скакала мені навстріч», які були поставлені українськими театрами. За його сценаріями на Київській кіностудії ім. О. Довженка були зняті художні фільми: «Ракети не повинні злетіти» (1965), «Перевірено — мін немає»(1966), «Лаври»(1974), «Ярослав Мудрий»(1982Загребельний є автором збірника статей, есе «Неложними вустами» (1981).

Основний жанр П. Загребельного ;— це роман, хоча в його доробку є й новели, і оповідання, і повісті. Проте серед жанрово-стильового розмаїття романістики письменника особливе місце, безперечно, займає історична белетристика.

Роман «Диво» був першим історичним твором П. Загребельного. Твір має оригінальну композицію: у ньому поєднуються в одній розповіді далека минувшина й сучасність, зіставляється ті,'що реально було розділене майже тисячоліттям. Це стало можливим завдяки тому, що центром цих періодів виступає реальний образ Софії Київської — дивовижної пам'ятки архітектури часів князювання Ярослава Мудрого, збудованої, за художньою версією П. Загребельного, талановитим майстром Сивооком,— незвичайне диво, що «ніколи не кінчається й не переводитися», яку однаково належить як XI століттю, так і XX. Великою мірою собор є символічним образом. Софія як художній символ і як реальний історична пам'ятка, сконцентрувала в собі весь волелюбний, сильний дух народу, його невмирущість та нескореність. Собор не нагадував візантійських церков, звідки прийшло на Русь християнство, бо не було в ньому простоти й суворості, а було «щось буйно-рожеве, приховано-поганське», як у тихнув дерев'яних язичницьких святинях, що їх у тої година палили й нищили по всій Русі. «Він був барвистий, як душу й уява народу, що створив його»,—пише Пі Загребельний.

Алі ще більшим дивом у романі постають люди. Письменник детально змальовує складні людські долі, глибоко розкриваючи психологію своїх персонажів. Майстерно змальований у романі митець Сивоок, будівничий Софії Київської. Його частка — це частка талановитого майстра з древлянських земель, який багато блукав по тодішній Русі, був ченцем у болгарському монастирі, згодом, полонений, потрапив до Візантії, працював у константинопольського майстра як будівник і оздоблювач храмів і аж згодом, дозрілий у своєму таланті й розумінні життя, повернувся до Києва, на рідну землю. З особливою уважністю й проникливістю письменник розповідає про ті, як зароджується й формується в Сивоокові митець — наука в діда Родима, язичницьке бунтування проти хрестів, наука в Радогості, у тітки Звенисдеви, яка сказала, що «у нього між оком і рукою € ті, чого німа ні в кого з людей», вишкіл по інших краях. І нарешті — натхненний вияв усіх його вмінь і здібностей у творенні Софійського дива. Відштовхуючись від запису в літописі Нестора про збудування собору Ярославом, полемізуючи з цим твердженням літописця вже епіграфом з Брехта («Хто звів семибрамні Фіви? У книгах стояти імена королів. А хіба королі лупали скелі й тягали каміння?..»), П. Загребельний створює образ русича Сивоока, талановитого митця давніх часів, і пристрасно переконує читача, що в славнозвісному архітектурному шедеврі є відсвіт життєвого й творчого подвигу нашого далекогопредка-слов'янин а, представника свого народу

Складним, суперечливим постає образ князя Ярослава, який зображується реальною людиною: повторюємо й цілеспрямованим, алі водночас жорстоким, закоханим у книги, мудруємо, і в тої ж _ годину незахищеним, слабким, як звичайний смертний.

У романі автор не просто стежить за розвитком подій, життєвих колізій, а намагається дати їм філософсько-етичне тлумачення, робить це досить непомітно, ненав'язливо, часто через самих героїв. Завдяки такому глибокому проникненню в психологію персонажів, авторові вдалося порушити досить багато важливих проблем не тільки тої години, алі й сучасності: влада та мистецтво, влада й людина, талант і держава, тлінне й нетлінне, проблема творчого початку в людині, свободолюбства, людської гідності, добра й зла, проблема вибору. Протягом твору автор ненав'язливо підводить читача до думки, що «справжня історія — це історія творення, а не руйнування».

Багатий ідейно-психологічний зміст роману, розгалуження основної його проблематики зосереджуються не лише в образах Сивоока і Ярослава. Дід Народимо, молодий стрілець Лучук, підступний медовар Ситник — суцільне втілення зла, щирий грузин

Гюргій, майстер, позбавлений мужності, якові дає справжній талант, пристосуванець з одинадцятого століття Міщило (це про нього Сивоок вигукує: «Бійся посередності, про княже!»Серед помітних героїв роману — і представники іншого покоління, що належати вже двадцятому століттю: вчені Гордій Отава та його син Борис. Історик Гордій Отава бере гору не тільки в науковій полеміці з німецьким професором Шнурре, відстоюючи ідею самостійності й первинності культури слов'янства, а й ціною власного життя рятує фрески Софії Київської від вивезення до Німеччини під година Великої Вітчизняної війни. Отже, герої твору дуже різні, алі всі смороду творять історію своєї землі, несуть у собі тої дивовижний світ, оригінальний внутрішній космос, що його ніко: му не зруйнувати, як і Софію Київську.

Коментуючи свій роман «Диво», П. Загребельний у літературно-критичній статті «Спроба автокоментаря» зазначав: «Хотілося показати нерозривність часів, показати, що великий культурний спадок, полишений нам історією, існує не самодостатньо, а входити в наше життя щоденне, впливає на смаки наші й почування, формує в нас відчуття краси й величі, мі ж плачено своїм далеким предкам тім, що ставимося до їхнього спадку з належною шанобою, оберігаємо й захищаємо його».

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Загребельний Павло Архипович. И в закладках появилось готовое сочинение.

Загребельний Павло Архипович.