Адміністративна грація

Микола Семенович Лєсков

Зібрання творів в 11 томах. Т. 9, Москва, Державне видавництво художньої літератури, - 1958

(Zhme dressur... у жандармському аранжуванні)

{ М'яке, ручне дресирування (ньому.).}

Опогань беззаконня всю землю й

Наповнена суть справи їх шкідлива

Ездри III кн., гл. XV, 6.

У наші сморідні дні навіть у тиші меррекюльских пісків нікуди не піти від гримас і болячок рідної політики: минулим летом серед тамтешніх генеральш жахливо багато було тривог і зніяковілості через їх «недосвідчених хлопчиків». Так кличуть одні з них своїх синочков, інших племінників, досить сумнівної марки, а треті просто жоли-гарсонів, при погляді на потужні плечі яких починають зігріватися полум'ям колишніх страстей їхні зів'ялі серця й погасаючі погляди. Хвилює генеральш те, що тепер знову стало неспокійно, і парубкові легко так оступитися, що «цього потім і не поправити». Особливо трепихали ті, у кого їх жоли-крихти вчаться в Московському університеті, звідки вірменський просвітитель Росії рукою владної викинув професорів Муромцева й Ковалевского. Більшість «крихт» лекціям віддають перевагу ковзанкам, танцкласи, але запал вимагає відважного геройства, і коли начальство відняло цих «володарів дум», крихти стали хвилюватися, робити бетизи й цим засмучувати генеральш

Одна з них хвилювалася особливо палко й, трясучи пучком фальшивих кудерок над підмазаним лобиком, взвизгивала:

- Я не стерпела й в cousine Brbe самому Михайлу Никифоровичу так і відрізала: ps de zele, ps de zele {Не усердствуйте (франц.).}, але він усе боїться, що нас від Європи відмежують по Нарву, і тільки потирав руки, а путнього нічого сказати так і не зумів...

Услихав нападки на Каткова, що відпочивав серед тих же меррекюльских пісків директор гімназії з Волині, не те з хорватів, не те із чехів, скипів священним патріотизмом і повстав на захист достолюбезного хорватським серцям апостола від Жагучого бульвару й, взвизгивая не гірше генеральші, став кричати на неї, що вона не розуміє предуказаний державної політики, заради якої треба вилучити не тільки Муромцева й Ковалевского, але й всіх иже сними.

- Корінь зла так вивержений буде, - волав директор, здіймаючи до тьмяного чухонскому небу свій худий перст

- Але це значить дражнити Європу, - волала генеральша

- И будемо дражнити Європу, і будемо, але зате не залишимо будинку погані й злоучений, - повторював директор

Коли вони, несамовито сперечаючись, вийшли від ослона біля пам'ятника, що зберігав дотоле мовчання сановник з досить заслужених презирливо подивився їм вслід і наставительно підбив підсумок їхньої суперечки:

- И злоучений залишати не слід, але й дражнити Європу теж не годиться, а всьому погано те, що люди сьогоднішнього дня не вміють вести свою лінію акуратно, рубають, може бути, і по потрібному місцю, але ніяково, без грації. От як ці самі чехи на роялі грають: у жодній ноті не сфальшують, а того туші, якої вас Антон Григорович пестить, у них нізащо не виходить...

- Так, ваше превосходительство, думати изволите, - запитав хтось сановника, - що й адміністрацій туші необхідно?

- Всенепременнейше-З! І що колись цю грацію адміністрація в політику дотримувати вміла, поясню прикладом зі своїх особистих досвідів

До того, як мене призвали в столицю, до складу вищої установи імперії, правил я університетським містом на півдні. Час був неясне. Турецька війна, черняевские добровольці під акомпанемент аксаковских юродств усіх сколихнули, і мого попередника серед білого дня в самій людній частині міста в кареті пристрілили. Мені така доля не подобалася, і з першого ж дня став я зірко придивлятися, і бачу, що всій смуті центр і верхівка - університет і ветеринарний інститут: студенти усе більше чуби, палкі, уперті. Під масть їм і професори, які молодь і під'юджували, хто подурій - явно, на лекціях, а хто похитрей - з-під підлоги, на гулянках так на вечірках. Особливо один трибун у них славився: і розумник і оратор не гірше Гамбетти, так що стрижені дивули прямо його слобідським Лассалем охрестили й усі чекали, коли ж він їхніми зімкнутими рядами, як шпильгагенский Лео, поведе на «останній, вирішальний бій».

Придивився я до нього, зібрав через жандармського полковника все, що знати покладалося, і бачу, що при ньому в нас добра не буде. Вирішив з ним розв'язатися

По колишній моїй службі розправлятися з ученим народом не доводилося, і сильно я замислювався, як би мені по недосвідченості не наробити неловкостей, а нас ще в корпусі вчили, що на кожного коня особливий трензель доводиться й що важливіше всього знати, якої яку тягти треба. Сиджу раз присмерком у каміна й думаю, яким трензелем його підловити, і раптом ад'ютант доповідає, що владика подарував з візитом. Архієрей у мене був досить тонкий, під крилом у московського Філарета вирощений, після благословення відразу ж помітив мою замисленість і запитав, у чому справа. Я йому все доверительно доповів - і про тубільного Лассаля й про свої пошуки трензеля на нього. Владика слухає, бурштинові чіткі перебирає, а потім і запитує, чи не ввів я у свої думки на цей рахунок навчальне начальство. «Ні, - говорю, - вам, владико святий, свої думки першому відкриваю». - «Ну, - говорить, - тоді ця справа дуже просто, і надайте його моїй смиренності: наш адже граф Дмитро Андрійович і синод і навчальна частина відає й досить схвалює, коли ми, духовні, і по навчальному відомству його не залишаємо без оповіщень. От днями до великого свята до нього із проскурою ігумена посилати буду й при цій оказії листик щодо вашого Лассаля відправлю. Мій батько, Исихий раб вірний, а на пошті всі секретнейшие паперу нигилистови поплічники читають і розголошують. Подаруйте до мене днями після вечерні чайку з липцем попити, а я на той час чернетку свого послання приготувати либонь удосужусь». Подякував владиці, заїхав до нього дня через три й до його викладу ще деякі узорчики підбавив, але в загальному владика все зобразив дуже до речі, про мене ні слова, а бентежить, мол, його архієрейську совість цей трибун аки лев, искай поглотити в довіреному його пастирському жезлу череді нерозумних овець

Повіз лист із проскурою батько Исихий, повернувся назад, пройшло ще місяця півтора, а зверху ніякої уваги до Лассалю моєму не помітно. Довідався в навчального піклувальника, що теж до Нового року на невські береги прокотився. Виявляється, у нього граф тільки довідався, чому цього професора в усі суспільства головою вибирають так на всіх вечорах мовлення говорити просять. Бачу, стало бути, що владикино лист до графа дійшло, але тем більше дивуюся його бездіяльності й неприйняттю ніяких заходів щодо частини «оздоровлення корінь», про яке й тоді вже Ковзанок усердствовал. Вирішив: або наш Лассаль сильну руку в столиці має, або праві ті, хто волає, начебто «вожжи з рук випущені». Так пройшло серед невизначеності місяця два-три, як раптом довідаюся, що нежданно-негаданно Лассаля з голів у самому що ні на є передовому суспільстві скинули, а через тиждень - з іншого, а там і із третього. І піклувальник у подиві доносить, що студенти його спершу на лекції в університеті освистали, потім у найближчий же вечір у його будиночку всі стекла у вікнах побили; розуму прикласти не можемо з ним: звідки такий вітер подув проти Лассаля. У газеті, де ще недавно кожну пустяковенную замітку його корпусом на самому видному місці друкували, раптом від редакції заява, що згідно з одноголосно вираженою волею співробітників такий-те надалі участі не приймає...


Одним словом

Де стіл був страв,

Там труна коштує...

Так ми з піклувальником пожартували державинским віршиком, а труна-те й наблизився: через тиждень професора знайшли за містом на шосе із простреленою скронею й запискою, яку самогубця при собі на прощання залишають. Про всякий випадок розпорядився, щоб на похорони поліцмейстер виготовив солідну варту, а на них, крім баби його няньки так двох старих товаришів по службі, жодна душа не з'явилася. Одним словом: «схоронили, забули...»

Похорон ці довелися на великий четвер, а на світлу заутреню владика в соборі, христосуючись, не без гордості шепнув: « Листик-Те батько Исихий не зрячи звозив». Сперечатися з ним було в таку мінуту недоречно, але про себе подумав, що зовсім дарма архієрей листу приписує те, що саме собою до нашого взаємного задоволення зложилося

Після Великодня весна й літо настали дуже клопітливі по політичній частині: і по наших місцях загуділи ті дзвоніння, що в Липецке відбилися зовсім не комедією князя Шаховского, а досить небезпечною справою, так що про що самоубились Лассаля й думати забув, цілі дні й ночі за письмовим столом сидячи. Так за цими тривогами запрацювався, що й дочка й правитель канцелярії ледве не насильно випровадили з будинку провітритися. Про відпустку в те літо й думати було грішно, і щоб відв'язатися від них, вирішив разок глянути в цирк, благо поліцмейстер усе захоплювався дивною приборкувачкою левів, що там виступала. Дійсно, номер себе виправдав: і в самої приборкувачки ноги в рейтузах досить примітні, і левів вона приборкувала зі сміливістю разючої, так що загубленого вечора жалувати не доводилося. При виході не міг не поділитися захватом з жандармським полковником, якого відразу до речі по терміновій справі до себе в палац запросив. Поки їхали, він і говорить:

Страницы: 1 2 3

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Адміністративна грація. И в закладках появилось готовое сочинение.

Адміністративна грація.





|