Алеша Бесконвойний

Шукшин Василь Макарович

Його кликали те не Алеша, він був Костячи Валиків, але все в селі кликали його Алешей Бесконвойним. А кликали його отож за що: за рідку в наші дні безвідповідальність, некерованість. Втім, безвідповідальність його не простиралася безмежно: п'ять днів у тижні він був безвідмовний працівник, більш того - старанний працівник, умілий (улітку він пас колгоспних корів, узимку був скотарем - кочегарил на фермі, траплялася нічна справа приймав, теляти), але наступала субота, і отут усе: Алеша випрягався, Два дні він не працював у колгоспі: суботу й неділю. І навіть уже й забули, коли це він завів такий порядок, усі знали, що цей преподобний Алеша «сроду такий» - у суботу й неділю не працює- Пробували, звичайно, вплинути на нього, і не раз, але все безглуздо. Жалували взагалі те: у нього п'ятеро дітлахів, з них тільки старший добрався до десятого класу, інший часник сидів де те ще в другому, у третьому, у п'ятому... Так і махнули на нього рукою. А що зробиш? Переконуй його, не переконуй - як об стінку горох. Ляскає очами... «Ну, зрозумів, Алеша?» - запитають. «Чого?» - «Так не можна ж дозволяти собі такі речі, які ти собі дозволяєш! Ти ж не на фабриці працюєш, ти ж у сільському господарстві! Як же так те? А?» - «Чого?» - «Кинь дурачка із себе будувати! Тебе російською мовою запитують: будеш у суботу працювати?» - «Немає. Між іншим, щодо дурачка - я адже можу теж... дам у чоло разок, і ти мені ніякої статті за це не знайдеш. Ми теж закони знаємо. Ти мені образа словом, я тобі - у чоло: уважається - взаємність». От і поговори з ним. Він навіть на збори не ходив всубботу.

Що ж він робив у суботу?

У суботу він палив лазню. Усе. Більше нічого. Розжарював лазню, мився й починав паритися. Парився, як ненормальний, як паровоз, по п'ята година парилася! З відпочинком, звичайно, з перекуром... Але однаково це ж який треба мати організм! Кінський?

У суботу він просипався й відразу згадував, що сьогодні субота. І відразу в нього розпускалася в душі тиха радість. Він навіть особою світлішав. Він навіть не вмивався, а йшов відразу у двір - колоти дрова

У нього була своя наука - як палити лазню. Наприклад, дрова в лазню йшли тільки березові: вони дають після себе стійкий жар. Він колов їх акуратно, з насолодою...

От, допустимо, одна така субота

Погода стояла саме нудна - мерзлякувато було, сиро, легковажно - кінець жовтня. Алеша таку погоду любив. Він ще вночі чув, як пробризнул дощик - постукало м'яко, дробно в стекла вікон і перестало. Потім у верхньому правому куті будинку, де завжди гуділо, загуділо - вітер налагодив. І ставні пішли смикатися. Потім вітер поутих, але однаково ранком ще потягував - сніговий, холодний

Алеша вийшов із сокирою у двір і став вибирати березові кругляши на расколку. Холод поліз під фуфайку... Але Алеша пішов махати сокиркою й зігрівся

Він вибирав зі стосу цурки потолще... Вибере, візьме її, як поросяти, на руки й несе кдровосеке.

- Ишь ти... який,- говорив він ласкаво чурбаку.- Отаман якої...- Ставив цього «отамана» на широкий пень і тюкав по голові

Незабаром він так натюкал велика купа... Довго стояв і дивився на цю купу. Білизна й соковитість, і чистота таємна полін, і дух від них - свіжий, нутряний, ледве захололий, лесовой...

Алеша стягнув їх у лазню, акуратно склал біля каменки, Ще потім буде момент - розпалювати, теж милу справу. Алеша навіть хвилювався, коли розпалював у каменке. Він взагалі дуже любив вогонь

Але треба ще наносити води. Справа не стільки миле, але й противного в тім нічого немає. Алеша намагався тільки скоріше наносити. Так дріботав ногами, коли ніс на коромислі повні цебра, так вигинався довгою своєю фігурою, щоб не хлюпати із цебер, сміх дивитися. Баби в колодязя завжди дивилися. Ипереговаривались.

- Ти глянь, глянь, як пружинить! Чисто акробат!..

- И не хлюпає адже!

- Так куди так несеться те?

- Ну, баню знову палить...

- Так рано ж ще!

- От весь день буде лазнею займатися. Бесконвойний він і є... Алеша.

Алеша наливав до країв казан, що в каменке, дві більші діжки й ще в оцинковану ванну, що від купив років п'ятнадцять назад, у якій по черзі перекуповувалися всі його дитини. Тепер він неї пристосував у лазню, И добре! Вона стояла на полиці, скраю, місця багато не займала - не заважала паритися,- а вода завжди під рукою. Коли Алеша особливо заходився на полку, коли на голові волосся тріскотіли від жари, він курял голову прямо в цю ванну

Алеша наносив води й сіл на порожек покурити. Це теж дорога мінута - посидіти покурити. Відразу Алеша любив оглянутися по своєму господарству в передбаннику й у сарайчике, що прибудований до лазні - продовжував передбанник. Чого тільки в нього там не було! Старі литовки без черешків, старі грабли, вила... Але був і верстачок, і був справний інструмент: рубанок, ножівка, долота, стамески... Це все на неділю, це завтра він отут буде вправлятися

У лазні сутінно й незатишно поки, але лазневий терпкий, холодний захід розбавився вже заходом березових полін - тонким, ледве вловимим - це предвестье швидкого свята. Серце Алеши немає немає та й підмиє радість - подумає: «Сча ас». Треба ще вимити в лазні: навіть і етого не дозволяв робити Алеша дружині - мити. У нього був заготовлений голичок, песочек у баночці... Алеша зняв фуфайку, засукав рукава сорочки й пішов платати, пішов драїти. Усе перемив, усе продер голиком, облив чистою водою й протер ганчіркою. Ганчірку обполоскав і повісив на сучок клена, клен ріс поруч із лазнею. Ну, тепер можна й затопити, Алеша ще разок закурив... Подивився на хмуре небо, на сумовитий далекий обрій, на село... Ні в кого ще лазня не палилася. Потім будуть, до вечора, на швидку руку, яке як, пих пих... Будуть ковтати гіркий чад і паритися, Напариться не напариться - учадіє, прийде, хлястнется на ліжко, ледве живий, і думає, це лазня, Хех!..

Алеша кинув недокурок, удавив його чоботом у мокру землю й пішов палити

Поліна в каменке він клав, як і всі кладуть: два - так, одне - так, поперек, а потім зверху. Але там - у тій амбразурі те, що утвориться те,- там кладуть звичайно скіпи, папір, гасом ще навадились тепер обливати,- там Алеша нічого не клав: те поліно, що клав поперек, він ще посередке настовбурчував сокирою, і всі, і потім ці заструги підпалював - загорялося. І от це теж дуже хвилюючий момент - коли розпалюється, Ах, славний момент!

Алеша присів навпочіпки перед каменкой і невідривно дивився, як вогонь, спершу маленький, боязкий, трепетний, усе стає більше, всі надежней. Алеша завжди багато думав, дивлячись на вогонь. Наприклад: «От ви там хочете, щоб всі люди жили однаково... Два поліна й те згоряють неоднаково, а ви хочете, щоб люди прожили однаково!» Або ще він зробив відкриття: людина, помираючи, наприкінці в самому,- так раптом захоче жити, так обнадеется, так зрадіє якому нибудь лікам!.. Це знають. Але точно так і ціпок кожна: догоряючи, так раптом спалахне, так озарится вся, таку викине шапку вогню, що діву даєшся: звідки така остання сила?

Дрова добре розгорілися, тепер можна піти чайку попити. Алеша умився з рукомийника, витерся й з легкою душею пішов у будинок. Поки він займався лазнею, дітлахи, один за одним, ушлепали в школу. Двері - Алеша чули - раз у раз ляскала, і скрипіли воротца. Алеша любив дітей, але ніхто б ніколи так не подумав, що він любить дітей: він не показував. Іноді він подовгу уважно дивився на якого нибудь, і в нього в груди нило від любові й захвату. Він усе дивувався природі: із чого вийшла людина?! Адже не із чого, з малої який те малості. Особливо він їх любив, коли вони були ще зовсім маленькі, безпомічні. От уже, правда що, стеблинка малий: давай чіпляйся тепер із всіх силоньок, карабкайся. Поперед багато всякого буде - ніяким розумом уперед не скинеш. І вони ростуть, карабкаются. Будь на те Алешина воля, він би ще п'ятьох змайстрував, але дружина утомилася. Коли пили чай, поговорили сженой.

- Холодно як уже стало. Сніг, дивися, випаде,- сказала дружина

- И випаде. Воно б і нічого, випав те, на сиру землю

- Затопив?

- Затопився

- Кузьмовна заходила... Грошей зайняти

- Ну? Дала?

- Дала. До середовища, говорить, а там, мол, за картоплю одержить...

- Ну й добре.- Алеше подобалося, що в них можна, наприклад, зайняти грошей - всі як те повеселій в очі людям дивишся. А те налагодили: «Бесконвойний, Бесконвойний». Дурні.- Скільки попросила те?

- П'ятнадцять рублів. У середовище, говорить, за картоплю одержимо...

- Ну й добре. Піду продовжувати

Страницы: 1 2 3 4

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Алеша Бесконвойний. И в закладках появилось готовое сочинение.

Алеша Бесконвойний.





|