Алеша Бесконвойний

И жоден, слава богові, не помер. Але зате як хотів Алеша, щоб діти його вивчилися, виїхали б у велике місто й піднялися там до пошани й поваги. А вуж улітку приїжджали б сюди, у село, Алеша метушився б біля них - біля їхніх дружин, чоловіків, детишек ихних... Адже ніхто ж не знає, який Алеша добра людина, турботливий, а от ті, міські те, відразу б це помітили. Внучатки б отут бігали по огорожі... Ні, жити, звичайно, має сенс. Інша справа, що ми не завжди вміємо. І особливо це стосується сільських долбаков - от вуж упертий народець! І візьми навіть своїх учених людей - агрономів, учителів: немає зазнавитее людини, чим свій, сільський же, але котрий вивчився в місті й знову приїхав сюди. Адже вона ж іде, вона ж нікого не бачить! Якого б вона малого росточка не була, а все норовить вище людей дивитися. Міські, ті як те вміють, собаки, і культуру свою показати, і нікого не принизити. Він з тобою, навпаки, перший привітається

- Так... Ну добре,- сказав Алеша.- Піду

И Алеша пішов у лазню. Дуже любив він пройти з будинку в лазню саме при такій погоді, коли холодно й сиро. Ходив завжди в одній білизні, навмисно йшов повільно, щоб змерзти. Ще знаходив яке нибудь заделье по шляху: собачий ланцюг розплутає, піде воротца гарненько прикриє. Це щоб міцніше змерзти

У передбаннику Алеша роздягнувся донага, мигцем оглянув себе - нічого, міцний ще мужик. А вуж серце занило - у лазню хоче. Алеша посміхнувся на своє нетерпіння. Ще побил маленько в передбаннику... Шкіра покрилася пупиришками, як той самий крепдешин, хех... Уражай тебе в душу, чого тільки в житті не буває! От за що й любив Алеша суботу: у суботу він так багато міркував, згадував, думав, як ні в який інший день. Так за які ж такі великі цінності віддавати вам цю суботу? А?

Наздожену, наздожену, наздожену,

Хабибу наздожену!..

- проспівав Алеша неголосно, відкрив двері й ступив вбаню.

ех, життя!.. Була в селі загальна лазня, і Алеша сходив туди разок - для відчуття. Сміх і гріх! Там саме цигани милися. Вони не милися, а в основному пиво пили. Мужики гарчать на них, а вони теж лаються: «Ви не розумієте, що таке лазня!» Вони розуміють! Хоч, втім, у такий те лазні, як загальна те, тільки пиво й пити сидіти. Не лазня, а непорозуміння яке те. Добре ще не в суботу ходив; у суботу перетопив свою й змив до чортової матері всі спогади про суспільну лазню

...І пішла отут життя цілком конкретна, але й цілком теж непояснена до країв дорога й рідна. Пішов Алеша рухати тази, цебра...- став налагоджувати маленький Ташкент. Усяка шкідлива напруга зовсім відпустила Алешу, дрібні думки покинули голову, вселилася в душу якась цілісність, крупность, ясність - життя стало зрозумілої. Тобто вона була поруч, за віконечком лазні, але Алеша став недосяжний для неї, для її суетни й злості, він став великий і поблажливий. І любив Алеша - від повноти й спокою - поспівати поки, поки ще не налагодив паритися. Наливав у тазик воду, слухав небесно чистий звук струменя й непомітно для себе співав неголосно. Пісень він не знав: пам'ятав тільки яке які сільські частівки так обривки пісень, які співали діти будинку. У лазні він любив помуркотати частівки

Подивлюся я по народу

Немає мого милого,

- проспівав Алеша, зачерпнув ще води

Кучерявий чуб великий,

Як у Ворошилова.

И ще зачерпнув, ще проспівав:

Перетопила мама лазню,

Посилає паритися

Мені, мамаша, не до лазні

Миленький вінчається

Навів Алеша води в тазику... А в інший таз, з окропом, поклав поки віник - розпарювати. Став митися... Мився довго, із зупинками. Сидів на теплій підлозі, на гілках, плескався й муркотав собі:

Я сама йду дорогою,

Моя дума - стороною

Рано, милий, похвалився,

Що я буду за тобою

И точно пливе він по річці - плавн і теплої, а пливе як те дивно й добре - сидячи. І струменя теплі прямо де те в серця

Потім Алеша полежав на полку - просто так. І раптом подумав: а що, витягнуся от отож коли нибудь... Алеша навіть і руки склав на груди й полежав так малий час. Напружився було, щоб побачити себе, подібного, у труні. І вже що той такий початок увижатися - подушка втиснена, новий піджак... Але душа стала проти далі, Алеша встав і, випробовуючи якесь бридливе почуття, облив себе водою, И для бадьорості ще проспівав:

ех, наздожену, наздожену, наздожену,

Хабибу до го ню!

Ну її до чорта! Прийде прийде, чий завчасно тренуватися! Дивно, однак же: на війні Алеша зовсім не думав про смерть - не боявся. Ні, звичайно, укривався від її як міг, але в такі от подробиці не входив. Ну її до лісовика! Прийде - прийде, нікуди не дінешся. Справа не в цьому. Справа в тому, що це свято на землі - це взагалі не свято, не треба його й розуміти як свято, не треба його й чекати, а треба спокійно все приймати й «не метушитися перед клієнтом». Алеша недавно почув анекдот про те, як досвідчена звідниця вчила в бардаке своїх дівок: «Головне, не метушитися перед клієнтом». Довго Алеша сміявся й думав: «Вірно, метушимося багато перед клієнтом». Добре на землі, щоправда, але й стрибати козлом - чого ж? Між іншим, куди радісніше буває, коли радість цю не чекаєш, не готуєшся до неї. Субота - це іншу справу, суботу він саме чекає весь тиждень. Але от буває; погано з ранку, от що те огидно, а вийдеш із коровами за село, вигляне сонечко, займеться какойнибудь кущ тихим вогнем зверху... І так раптом обігріє тебе неждана радість, так добре зробиться, що станеш і коштуєш, і не помітиш, що коштуєш і посміхаєшся. Останнім часом Алеша став зауважувати, що він цілком усвідомлено лг"біт. Любить степ за селом, зорю, літній день... Тобто він цілком розумів, що він - любить. Став стукатися спокій у душі - став любити. Людей сутужніше любити, але от дітей і степ, наприклад, він любив усе більше й більше.

Так думав Алеша, а поки він так думав, руки робили. Він вийняв распаренний запашний віник з таза, сполоснув той таз, навів у ньому води попрохладней... Далі зачерпнув ківш гарячої води з казана й кинув на каменку - перший, пробний. Каменка ойкнула й пішла сичати й клубитися. Жар вцепился у вуха, поліз у горло... Алеша присів, перечекав перший натиск і потім тільки піднявся на полиць. Щоб дошки полку не підпалювали боки й спину, облив їхньою водою з тазика. І шурхнув веничком по тілу. Вся те помилка людей, що вони відразу починають щосили охаживать себе віником. Треба спершу почухати себе - походити віником уздовж спини, з боків, по руках, по ногах... Щоб він шепотком, шепотком, шепотком поки. Алеша мистецьки це робив: він дрібно тряс віник біля тіла, і листочки його, точно маленькі гарячі долоньки, стосувалися шкіри, розохочували, викликали шалене бажання відразу исхлестаться. Але Алеша не допускав цього, немає. Він обполоснувся, полежав... Кинув на каменку ще полковша, потримав віник під каменкой, над парою, і поприкладивал його до боків, під коліна, до попереку... Спустився з полку, відкрив двері й присів на лавочку покурити. Зараз навіть малі залишки вигарного газу, якщо вони є, підуть із першою сирою парою. Каменка обсохне, камені знову загостряться, і тоді можна буде паритися без побоювання й досхочу. Так те, милі люди

...Прийшов Алеша з лазні, коли вже темніти стало. Був він весь новий, весь ширяв. Скинув калоші в порога й по свіжих постілках пройшов у світлицю. І приліг на ліжко. Він не чув свого тіла, мир навколо погойдувався відповідно до серця

У світлиці сидів старший син Борис, читав книгу

- З легкою парою! - сказав Борис

- Нічого,- відповів Алеша, дивлячись перед собою.- Іди в лазню те

- Зараз піду

Борис, син, з деяких пор став не те що соромитися, а як те ніяково йому було, чи що,- став як те переживати, що батько його скотар і пастух. Алеша помітив це й мовчав. По первости його глибоко скривдило таке, але потім він раздумался й не показав навіть виду, що помітив зміну в сині. Від молодості це, від більших устремлінь. Нехай. Зате хлопець вимахнув рослий, гарний, може, бог дасть, і умишком візьме. Добре б. Бач, соромиться, що батько пастух... ех, милий! Ну, давай, давай цілься вище, дивишся, куди нибудь і потрапиш. Учиться добре. Мати говорила, що вуж і дівчисько яку те проводжає... Все нормально. Дивно взагалі те, але все нормально.

- Іди в лазню те,- сказав Алеша.

- Пекуче там?

- Так тепер вуж який жар!.. Добре. Ну, пекуче здасться, відкрий віддушину

Так і не привчив Алеша синів паритися: не хочуть. У материну породу, у Коростилевих. Він пішов збиратися в лазню, а Алеша продовжував лежати

Увійшла дружина, схилилася знову над ящиком - дістати білизну синові

- Пам'ятаєш,- сказав Алеша,- Ваблячи в нас, коли маленька була, віршик склала:

Біла берізка

Коштує під дощем,

Зелений лопух її накриє,

Буде там берізці тепло й добре.

Дружина откачнулась від ящика, подивилася на Алешу... Який той малий час вдумувалася в його слова, нічого не зрозуміла, нічого не сказала, усунулась знову в скриню, звідки тягло нафталіном. Дістала білизну, пішла в прихожую кімнату. На порозі зупинилася, повернулася кмужу.

- Ну й що? - запитала вона

- Що?

- Віршик те склала... До чого ти?

- Так смішний, мол, віршик те

Дружина хотіла було піти, тому що не вважала потрібним витрачати тепер час на порожні слова, але згадала що те й знову оглянулася

Страницы: 1 2 3 4

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Алеша Бесконвойний. И в закладках появилось готовое сочинение.

Алеша Бесконвойний.





|