Арзуманян С. Особистість Людовика XI в історії й у творчості В. Скотта й В. Гюго

Арзуманян С. : Особистість Людовика XI в історії й у творчості В. Скотта й В. Гюго.

"Мемуарах" Пилипа де Коммина ( I-V книги, 1489-1490гг.) і в романах Скотта "Квентин Дорвард"(1823) і Гюго " Собор Паризької Богоматері" (1828, изд. 1831).

В історії цей король відомий своєю обачністю й миролюбністю, достатньої для того, щоб не затівати непотрібних воєн. Він далекоглядний політик, що об'єднав Францію й, наскільки це було можливо, що припинив феодальні звади. При цьому він був хитрий, твердий, марновірний, підозрілий і непостійний у своїх прихильностях. Людовика XI називали “ лисом”, на підтвердження чого він любив говоить: “Хто не вміє причинятися, той не вміє царювати”. Далекоглядність політики Людовика, його політична прозорливість допомогли королеві не тільки підсилити монархію, але й перетворити Францію в централізовану державу. Пилип де Коммин почав писати свої " Мемуари" на прохання архієпископа Вьеннского Анджело Като. Людовику XI відведено в них одне з головних місць. Це було пов'язане з тим, що в 1472 році де Коммин перейшов на сторону Людовика від Карла Сміливого й аж до 1477 року, до смерті Карла, був камергером і першим радником короля й мав великий вплив при дворі. Після цього вплив Коммина піло на спад, він упав у немилість. Людовик відправляє його спочатку у Фландрію, потім у Флоренцію. По суті, це було посилання. Після смерті Людовика серед рекомендованих для королівської ради осіб, зазначених у його заповіті, Коммин названий не був

Із усього цього можна зробити висновок, що Коммин на собі випробував всі прояви характеру короля. Але в "Мемуарах" він намагається зберегти об'єктивність. "Я бачив государів двох типів: одні настільки неврівноважені й підозрілі, що не знаєш, як з ними обходитися, тому що їм увесь час увижається, що їх обманюють; інші ж цілком довіряють своїм слугам, але настільки мало розуміють у своїх обов'язках, що не розуміють, хто їм приносить добро, а хто зло. Причому перші постійно переходять від любові до ненависті й від ненависті до любові. І оскільки серед государів обох типів рідко зустрічаються добрі, то положення при них не занадто надійно й міцно. Я, однак, зволів би жити при мудрому государі, ніж при дурному, оскільки при ньому легше знайти засоби й способи уникнути його гніву й заслужити його милість"1. Під мудрим государем Коммин, природно, мав на увазі Людовика XI, за його словами, "гідного самої доброї пам'яті"2.&"таки боязким". У неспокійний час він ставав мудрим і наполегливим у досягненні мети. У спокійний час, що, за словами Коммина, він переносив із працею, король наживав собі ворогів, тому що часто кривдив тих, чиїми послугами користувався до цього. Мемуарист називає Людовика "смиреннейшим у своїх мовленнях"3 і відразу говорить, що "його балакучість приносила йому одні неприємності"4. Мінливість короля він називає оманою, і, незважаючи на все, що Людовик "нерозважливо накоїв", Коммин уважає, що король "більше треба добру, чим злу". Коммин прощає королеві всі його несправедливості, виправдуючи його як мудрого, утвореного й сильного політика. Він підкреслює, що "не знав жодного государя, у якого було б менше пороків, чим у нього"5.

Вальтер Скотт звертається до образа Людовика XI в 1823 році під час роботи над романом "Квентин Дорвард". Про те, як шотланд - ский романіст характеризував французького короля, можна судити по зображенню Людовика в експозиції, що передує роману. Ха - рактеристика ця, незважаючи на розуміння політичних заслуг короля, різко негативна: "Монарх цим, наділеним характером найвищою мірою егоїстичним, не здатним почати що-небудь, не зв'язаний - ное з його честолюбством, жадібністю або тягою до насолод, здається чи ледве не втіленням самого диявола, якому дозволено все, що здатно забруднити саме джерело наших подань про честь. При цьому не можна забувати, що Людовик у високому ступені мав уїдливу дотепність, здатним осміяти все, що вживає людина для блага інших, без вигоди для себе. Таким чином, король був превосходно підготовлений до того, щоб відігравати роль безсердечного й глузливого друга"6. Вальтер Скотт, звичайно, визнавав прогресивність політики государя. "Людовик добре розумів інтереси Франції й ретельно захищав їх,- пише Скотт, але при цьому додає,-покуда вони збігалися з його особистими інтересами"7. Судячи з історичних даних про роль Людовика в історії Франції, особисті інтереси короля в більшості випадків збігалися з інтересами держави. Честолюбні плани розширити границі Франції й зміцнити монархію відповідно підсилювали позиції держави. Прагнення послабити лицарство теж було прогресивним. Навіть Скотт, цей співак лицарської епохи, розуміє, що "ця система відживала своє століття, та й у пору свого розквіту вона була занадто вимученої й фантастичної у своїх основах..."8.

Розглянемо історичну ситуацію, зображену в романі "Квентин Дорвард". Скотт описує події 1468 року, коли конфлікт між Людовиком і Карлом Сміливим досяг своєї кульмінації й король повинен був ужити певних заходів, щоб не втратити остаточно Бургундію, де правил Карл. Основні події розгорнулися на території міста Льєж. Судячи з "Мемуарів" Коммина, Скотт досить точно описує самі події. Людовик виявив бажання зустрітися з Карлом, щоб зміцнити встановлене між ними перемир'я, але не попередив своїх людей, яких відправив у Льєж підняти серед городян заколот проти герцога. Король виявився в пастці, що сам собі підбудував. Але завдяки віроломству й безчесності, цим непривабливим рисам його характеру, государ зумів виправити положення, зрадивши льежцев, але примирившись із герцогом. Цікаво, що Коммин обвинувачує короля й герцога не в зрадництві й жорстокості, а скоріше в тім, що ті не попередили цих подій. "Ви розумієте, як багато треба враховувати, щоб завершити миром зваду, що почалася між настільки могутніми государями, і як велика помилка, що обоє вони зробили, не попередивши своїх слуг, що займалися їхніми справами вдалечині від них, і представляєте, що могло б із цього відбутися"9.

Скотт не дає своєї оцінки вчинків Людовика. Він намагається зберегти об'єктивність, і може здатися, що й він уважає, що ціль виправдує засобу, тобто єдність Франції &"Квентин Дорвард" в 1823 році Гюго пише статтю "Про Вальтера Скотті (із приводу Квентина Дорварда)", звідки ми можемо одержати перше подання про сприйняття письменником образа Людовика. Вірний своїм гуманістичним принципам, Гюго ні словом не згадав про позитивну роль короля в розвитку Франції, про його політичну мудрість. Якщо Скотт, зображуючи "розпусного монарха", не обходить стороною цих проблем, то Гюго бачить у першу чергу людини, особистість, що не відповідає за своїм характером його естетическим і етичним поглядам. "Друга роль доручена Людовику XI, - пише Гюго, - монархові більше спритному, чим самий спритний царедворець, старому лисові з левиними пазурами, могутньому й проникливому, котрий слуги допомагають і при світлі дня, і під покривом ночі, якого завжди прикривають, немов щит, його охоронці й, немов меч, супроводжують кати"10. У всьому вигляді короля, намальованому Гюго, лише одна фраза може підвести до думки про політичну мудрість і далекоглядність государя: "... Око короля проникає далі, ніж рука герцога"11.

Стаття Гюго важлива й для розуміння образа Людовика, зображеного в романі "Собор Паризької Богоматері". У творі Гюго немає експозиції, як говорить Б. Г. Реизов, "образ Людовика виникає двічі, - у перший раз у келії ченця, щоб бути присутнім при вченій суперечці, потім наприкінці роману, щоб віддати наказ, ніякими документами не виправданий і історично неможливий. Все інше &"12. Реизов зовсім прав, говорячи про те, що Гюго зобразив не історію подій. Звичайно, у романі говориться про те, що в Париж прибутку посли з Гента й у тому числі башмачник (по Коммину), або панчішник (по Гюго) Копеноль, щоб укласти шлюб між дофіном і Маргаритою Фландрской, але Гюго не дає пояснень тому, що стало причиною цього шлюбу, так само, як нічого не говорить про політичну мету цього сполучника, що Людовик, будучи важко хворим, прагнув укласти вже давно. "Король, наш володар, був дуже мудрий і добре розумів, що таке Фландрія",-пише Коммин. Однак Гюго не фіксує своя увага й увага читачів на цих подіях. У єдиній главі, де діє король, а поруч із ним перебувають фламандці Рим і Копеноль, Людовика турбують зовсім інші проблеми, хоча, за свідченням Коммина, "король був дуже хворий... і не хотів, щоб його бачили"13. Людовик у Гюго &"Тобі відомо, володарка, що багато хто дуже набожні государі порушували привілеї церкви в славу божию й у силу державної необхідності..."14. Далі треба наказ, повний протиріч: "Роздавите чернь. Повісьте чаклунку"15, - тобто покарайте народ, а потім виконаєте його ж волю (трагічне нерозуміння королем свого народу): стратите есмеральду.&"Проте їм (государям &"16.

Природна й позиція В. Скотта. Англія не бачила таких королів, як Людовик, англійська монархія майже ніколи не була так сильна. Незважаючи на численні економічні революції, в Англії до того ж не було такої кількості політичних переворотів і кровопролиття, як у Франції. Скотт прагнув до об'єктивності у всіх своїх романах, він об'єктивний і в "Квентине Дорварде".

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Арзуманян С. Особистість Людовика XI в історії й у творчості В. Скотта й В. Гюго. И в закладках появилось готовое сочинение.

Арзуманян С. Особистість Людовика XI в історії й у творчості В. Скотта й В. Гюго.





|