Борисов Л. Під прапором Катриони. Частина восьма. Майстер великої мрії. Глава четверта

Борисов Л. : Під прапором Катриони.

Частина восьма. Майстер великої мрії. Глава четверта

"… Дорогою Кольвин, дні мої на результаті. Кваплюся працювати й не знаю, гублюся в здогадах, що потрібніше: мої книги або сама дійсність. Почав два романи, і обоє вони посуваються повільно, зі скрипом; мене тривожить і кличе на службу до себе інша робота — виконання людського боргу. Подробиці писати не буду, про їх розповість Бакстер. Я перебуваю в тугому вузлі. Ви запитуєте мене про Фенни, захоплюєтеся нею й називаєте мене (у жарт?) тиранічною особою. А Фенни… це енергія диявола; вона може зробити всі, обставити будинок так само добре, як і сімейну суєту. Як друг, вона цілком віддана мені, як ворог — фурія. Годі про це Янусі. Бакстер розповість Вам про мої плани. Письменницькі Вам відомі, у них розум і логіка (що не те саме): від роману пригод через оповідання історичне до психологічного роману. Плани чисто особисті… тут Фенни абсолютна фурія. Ллойд на її стороні. Мама на самоті; вона тільки й просто обожнює мене. У її очах я бездоганний. Я надходжу по її радах… Дні мої недовгі, я кваплюся, — але не писати, а діяти. Дуже важливо залишитися в пам'яті людей, яким чесно й добре послужив…"

У постскриптумі приписав:

"Ненавиджу всі три крейсери".

Робота тимчасово була відкладена. По ранках до нього приходила його пасербиця й читала вголос свіжі газети. Про події на острові писали мало й завжди де-небудь або в хроніку, або у відділі "Із внутрішньої пошти". Німецькі газети називали Матаафу "прирученою мавпочкою", англійські — "недотепним командиром свого війська". Попадалися замітки й зі згадуванням прізвища "відомого письменника, що усамітнився на острові й подарував мирі прекрасні книги, у яких він розповідав нерозказане й описував невимовне".

"Начебто можна починати", — думав Стивенсон, вслухуючись у декламаційну манеру читання пасербиці. Матаафа сповістив Тузиталу, що він і його наближені перебувають у в'язниці на острові Джалут. І — ні слова більше. Записку цю передав Стивенсону капітан торговельного судна, що тільки що прибуло з Маршальських островів. Стивенсону лестила техніка передачі записки: його слуга Семели сказав, що Тузиталу хоче бачити якийсь джентльмен у білому кітелі, що цей джентльмен сьогодні й завтра буде в портовому кабачку й що йому потрібно сказати одне слово: "друг", і тоді він запропонує Тузитале цигарку

Джентльмен у білому кітелі розкрив портсигар; у ньому не було ні однієї цигарки, тільки записка, що Стивенсон взяв разом спортсигаром.

Джентльмен (капітан "Бури) негайно вийшов. Дуже смішна конспірація

Портсигар виявився подарунком Стивенсона: він підніс його Матаафе в день народження бога Удачі й Щастя

"Чому мені ніколи не спадають на думку от такі немудрі, прості сценки? — запитував себе Стивенсон. — чи Не тому, що все це надзвичайно просто й мало правдоподібно? Ми розпещені гострим, пряним і абсолютно позбавленими життєвості…"

Стивенсон остаточно вирішив відправитися на Маршальські острови 15 листопада: 13-го — день його народження; 14-го їде Бакстер. Фенни, провідавши про наміри чоловіка, стривожилася:

— И я с тобою, Луи…

— Із мною поїде Семели. Я незабаром повернуся. Мені необхідно поговорити із суддями, захисниками й іншими містерами. Не хвилюйся, дорога!

— Візьми Ллойда, Луи! Ти хворий. Ти слабкий. Ти щось задумав…

— Я хворий, я слабшав, — уже дратуючись, проговорив Стивенсон. — Я задумав. І я не заспокоюся доти, поки не виконаю задуманого

— Отриманий лист із Росії, — перевела розмову Фенни на іншу тему. — Художник Мельников збирається до нас у гості. Не рушай з місця, Луи!

Він здумав жартувати. Він сказав, що бере із собою двоє довгих мотузкових сходів, лом для того, щоб пробити стіну тюремної камери, пилку, щоб звільнитися від ґрат у вікні, і складаний корабель, на якому Матаафа буде доставлений додому. Крім того, є дві чорні напівсумки, костюм бандита й гостро відточені ножі

— А гроші? — запитала Фенни.

— Цілий мішок, Фенни! Тисяча дукатів. Для дружини доглядача в'язниці я приготував флакон паризьких парфумів. Успіх буде повний

— Не виїдь, — благала Фенни. — Післязавтра день твого народження. Прийдуть гості. Бакстер приготував мовлення. Луи, дорогою!..

— Фенни, я вірю, що я ще доріг тобі. Будь такий же й для мене!

— Добре, — здалася Фенни. — Але візьми із собою й Сосиму.

— Добре, — здався цього разу й Стивенсон. — Візьму Сосиму.

Тринадцятого листопада 1893 року Стивенсону здійснилося сорок три роки. З ранки почалися візити. Прийшов англійський консул з усім сімейством, поздоровив, випив небагато провина, викурив сигару, побажав довгого років життя й пішов, пославшись на достаток справ. Американський консул з'явився разом зі Шнейдером. Розмова зав'язалася негайно, і диригував ним американець, відверто не довіряючи такту свого колеги, що хвастав тим, що саме він… урятував острів від кровопролиття й тепер посилено клопоче про амністію ув'язненим

— Так воно й мабуть, — помітив Стивенсон. — Ув'язнені ні в чому не винуваті. Винуваті ті, хто на волі

Американець зробив знак своїй дружині; вона вміло повернула туру бесіди убік рятівного мису балаканини про погоду й урожай на плантаціях. Шнейдер взяв флейту, що лежала на кришці рояля, і, не запитуючи дозволу, спробував грати на ній, але флейта, інструмент делікатний, тонкий, не слухалася його, хоча й не має наміру була мовчати, видаючи звуки благання й суму. Американець і його дружина відмовилися від обіду, обіцяючи бути присутнім на офіційному з'їзді гостей

Нанесли візит Моорз, капітани крейсерів, начальник порту, хазяїн готелю "Континенталь". О шостій годині почалося святкування на площадці перед будинком Стивенсона. З тераси спускалося жовтогаряче полотнище з вишитим ім'ям хазяїна Вайлими. На землі були постелені циновки, на пальмових листах лежали засмажені поросята, качки, фрукти й овочі з городу Стивенсона. Гості сіли на циновки — і почався бенкет. Бакстер виголосив промову. Після нього говорили Сосима й Лафаел. Завели грамофон. Запрошені — сто двадцять остров'ян і сорок європейців — приступилися кнасищению.

Вони їли корінь таро, змішаний з кокосовим горіхом, палузаму — суміш вершків з кокосових горіхів і листів таро. Подане було якесь блюдо, називане палоло, до якого не доторкнувся жоден з європейців, за винятком Стивенсона й Ллойда; блюдо було приготовлено із хробаків, виловлених в океані, смаком воно нагадувало краба й було в міру гостро й зовні неприємно. Бакстер настійно пропонував ці ласощі сусідові своєму — Шнейдеру; той кланявся й говорив, що він уже спробував. Фенни проспівала кілька американських пісеньок, після чого два самоанца врочисто ушановували миссис Стивенсон: вони надягли їй на голову віденок із квітів кактуса й пританцовивая мінути три кружлялися перед нею, взбрасивая руки й скалячи зуби

Потім почалися танці. На довгих столах поставили вази з європейськими ласощами — мармеладом, тягучками, цукерками й шоколадом. Від дерева до дерева простягнули дріт і повісили різнобарвні ліхтарики. Шнейдер танцював, що називається, до упаду, а після здумав стріляти в мету з карабіна. Іноді він попадав, і Стивенсон, ризикуючи бути зрозумілим так, як і випливало, підносив стрілку як премія те цукерок, то плитку шоколаду. Шнейдер запропонував Стивенсону вистрілити раз-інший і всадити кулю в ліхтарик, що висів над вхідними дверима

"Нерозумно", — подумав Стивенсон і, не удержавшись, порадив гостеві палити по ліхтарику з гармати, що стояла на борті німецького крейсера. Шнейдер розкрив рот, подивився на Стивенсона й щось промурмотав щодо того, що ліхтарик маленький, а пушка більша

— А людина ще більше ліхтарика, — сказала Стивенсон і над самим вухом гостюючи вистрілив ввоздух.

— Я промахнувся, — сміючись вимовив він і повернув Шнейдеру карабін

— Дарую його вам, — кланяючись, сказав Шнейдер і, не піднімаючи голови, задкуючи задом, по сходам увійшов у будинок. Стивенсон повинен був зізнатися у своїй недооцінці цієї людини: не так вуж дурний, як здається, хоча розум його й загорнуть у шкіру бегемота…

— Мій крейсер потривожив вас, сер? — запитав Шнейдер, сідаючи в крісло на терасі. — Що поробиш… Не постріляй трошки — усім було б погано. Післязавтра екіпаж крейсера святкує день якогось морського святого — милості прошу на борт!

— Спасибі, — нерішуче вимовив Стивенсон.

— Прийдете?

— Прийду, герр Шнейдер.

— Даєте слово?

Пастка! Шнейдер, видимо, щось знає. Післязавтра бути на борті крейсера неможливо: післязавтра з порту на Маршальські острови йде "Зеніт", окрема каюта вже замовлена. Шнейдер шпигує; в очах його блискають фіолетові іскорки. Фіолетовий колір — це синій в істерику. Добре б довести Шнейдера до істерики! Шпигун і боягуз! Рятувався від розправи на борті крейсера!..

Страницы: 1 2

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Борисов Л. Під прапором Катриони. Частина восьма. Майстер великої мрії. Глава четверта. И в закладках появилось готовое сочинение.

Борисов Л. Під прапором Катриони. Частина восьма. Майстер великої мрії. Глава четверта.





|