Длугач Т. Б. Дени Дідро. 4. Антиномії людської природи

Длугач Т. Б. Дени Дідро

4. Антиномії людської природи природного" людини. В XVIII в. під цим мався на увазі існуючий поза суспільством і від природи наділений всіма людськими рисами індивід. Теорія "робінзонади", тобто система подань про такого ізольованого індивіда, що На зразок Робинзона живе зовсім незалежно від всіх інших людей, доповнювалася в XVII — XVIII вв. теоріями суспільного договору, тому що, з погляду просвітителів (не тільки французьких, але також і англійських), хоча кожна людина цілком може існувати "поодинці", однак із часом він усвідомлює переваги спільного життя й поєднується з іншими людьми на основі свідомого договору, по якому зобов'язується ставити суспільні інтереси вище особистих і добровільно відмовляється від тих домагань, які завдають шкоди навколишнім

"Джерело: Література Освіти) як уважає Маркс, полягає в тому, що вихідним пунктом міркувань є індивід, тоді як у дійсності людин може існувати й розвиватися тільки в людському суспільстві. Формування індивіда поза суспільством — така ж неможлива річ, як розвиток мови без спільно живучих і людей, що розмовляють між собою. Самі теорії "робінзонади", думає Маркс, могли виникнути на досить високому щаблі суспільного розвитку, точніше, вони відповідали фактичному роз'єднаному стану індивідів у буржуазному суспільстві

"Джерело: Література Освіти) здавалося цілком логічним затверджувати, що оскільки всі люди створені природою й володіють від народження однаковими органами й тими самими потребами, то внаслідок цього вони повинні бути визнані рівноправними членами суспільства. Те, що в даний момент існує станова ієрархія, пояснювалося як неправильне, не відповідній природі людини суспільний устрій, ліквідація якого зв'язувалася головним чином з поширенням освіти

"Джерело: Література Освіти) нового суспільного лада, і людина стала тут як атомарний індивід, тому що у світі речових відносин кожна людина протистоїть іншому у вигляді абстрактної робочої сили

"Джерело: Література Освіти)"Енциклопедії", людина визначається їм як продукт природи, - як істота, що володіє природними потребами, задоволення яких робить його щасливим; нещастям же зізнається неможливість задоволення цих потреб

"Джерело: Література Освіти) що считали, що в природному стані людин перебуває в "війні всіх проти всіх", тому що потреби й сили всіх людей приблизно однакові, а можливості для їхнього задоволення малі. По Дідро, і в природному стані кожна людина цілком чітко розрізняє добро й зло й прагне поводитися у відповідності зі своїм розумінням цього, тобто намагається не робити іншому того, чого не бажає сам. Що являє собою суспільний стан — - запитує Дідро й відповідає: "Це — договір, що зближає, об'єднуючий і связивающий між собою безліч до того ізольованих істот. Людина, що вивчить ґрунтовно природу природного стану й природу цивілізованого стану, незабаром повинен буде переконатися, що перше є по неминучості стан безвинності й миру, а друге — стан війни й злочину..." (3, 2, 132).

"Джерело: Література Освіти)"Не витончені мистецтва розбестили вдачі й не науку зіпсували людей. Вивчите гарненько історію, і ви побачите, що псування вдач було викликано зовсім іншими причинами. Лише наслідком цих причин були псування смаку, падіння мистецтв, презирство до наук, неуцтво, дурість і варварство, притім не таке варварство, з якого нації може вийти, але таке, з якого вона вже не вийде" (3, 10, 501). Всі лиха й нещастя людей полягають, по Дідро, не в цивілізації як такий, а в її перекрученнях. Хоча іноді може створитися враження, що Дідро, як і Руссо, ототожнює зіпсованість і цивілізацію в дійсності це не так: не один раз ставить він питання про те, що варто зволіти — дике, природне, або цивілізований стан, і щораз відмінюється на користь другого; він воліє "витончений порок, одягнений у шовкове плаття, тупості й жорстокості у звіриній шкірі" (3, 2, 282).

"Джерело: Література Освіти) прав добровільно, щоб придбати більше. Хоча людина — природна істота, себелюбність ніколи не може стати головним мотивом його діяльності; "воля окремих осіб ненадійна: вона може бути й блага й дурний, а загальна воля завжди є благий, — вона ніколи не помилялася, вона не помилиться ніколи" (3, 7, 204). Усе, що ви зрозумієте, усе, що ви надумаєте, буде благим, великим, піднесеним, прекрасним, якщо це буде відповідати загальним інтересам, затверджує Дідро. Навіть у тому випадку, коли значення загальної волі в різних народів або в різні періоди історії по-різному, завжди можна з достатньою визначеністю судити про зло або благо, тому що вони написані в серце кожного, насамперед у вигляді вимоги віддавати перевагу загальне особистому; ця перевага обумовлена інтересами самого індивіда. Таким чином, Дідро відповідно до теорії суспільного договору розглядає суспільство як якийсь гарант інтересів індивіда й визначає його як сукупність одиничних воль і бажань. Поєднуючись у колектив, люди добровільно відмовляються від частини своїх домагань і тим самим вільно обмежують себе щоб уникнути взаємних зіткнень. Третейським суддею, що стежить за виконанням умов договору, є государ і інші керуючою державою особи. Звідси стає зрозумілим, що, ніж більше освіченим щодо сутності людини і його потреб буде монарх, тим більше правильним виявиться пристрій держави й більше щасливої — життя його підданих

"Джерело: Література Освіти)— підпорядкування дітей своїм батькам. Але люди "швидко догадалися, що якщо вони будуть продовжувати користуватися своєю волею, самотужки, своєю незалежністю й нестримно віддаватися своїм страстям, то положення кожної окремої людини стане більше нещасним, чим якби він жив окремо; вони усвідомили, що кожній людині потрібно поступитися частиною своєї природної незалежності й скоритися волі, що представляла б собою волю всього суспільства й була б, так сказати, загальним центром і пунктом єднання всіх їх воль і всіх їхніх сил. Таке походження государів. Можна бачити, що їхня влада й права засновані тільки на згоді народів (3, 7, 236). Тому, по Дідро, найкращим буде такий суспільний устрій, у якому законодавчою владою володіє народне представництво, що контролює також виконавчі органи, у тому числі й королівській владі. Найбільш прийнятної для нього стає "представницька" монархія, де королівська влада не передається в спадщину, а є виборної, причому вибір визначається знов-таки народним представництвом. По суті справи від освіченої монархії Дідро переходить до своєрідної парламентської республіки, у якій роль президента грає освічений монарх

"Джерело: Література Освіти) він зміг розглянути непомітні для поверхневого погляду протиріччя індивіда й суспільства, інтереси яких начебто б лише взаємно доповнюють друг друга

"Джерело: Література Освіти)"природа" при уважному розгляді виявляє суперечливість, що повною мірою ставиться до поняття "людська природа". З одного боку, "природним" людиною вважається той, хто поводиться відповідно до своїм потребам, обумовленим тілесною організацією — у людини тільки одна "природа" — "фізична природа". (Гольбах), або "фізична чутливість" (Гельвеций). Але, з іншого боку, просвітителям було ясно, що людина — це не просто природна істота й "природно" він поводиться не тоді, коли виходить тільки зі своїх власних інтересів, а коли розміряє їх собщественними.

Дійсно, "природне" у цьому випадку виявляється в просвітителів чисто індивідуальним і в цьому змісті несвідомою-несвідомим-стихійно^-несвідомим, але в той же час чимсь протилежним — свідомим, а виходить, не тільки тілесним, але й розумним і тому включає у своє визначення соціальність. Оскільки поняття "природна людина" становить основу просвітительських поглядів, остільки дане протиріччя — джерело всіх інших антиномій Освіти

Для ілюстрації цього можна звернутися к. таким роботам Дідро, як "Спростування книгн Гельвеция "Про людину"" і "Додавання до "Подорожі" Бугенвиля".

"Подорож", опубліковане в 1771 р. Л. А. Бугенвилем, першим із французів, що совершили кругосвітню подорож, було присвячено опису вдач різних народів. Жваво зацікавившись цією роботою, Дідро, що вже цілком сформувався як самостійний мислитель, в 1772 р. пише додавання до неї, ставлячи перед собою завдання знайти за допомогою порівняльно-історичного аналізу принципи організації "щирого" людського суспільства. У вигаданій розмові європейського священика з вождем таитян Репетую розкривається безглуздість християнських догматів. Зіпсованість європейської цивілізації протиставляється чистоті вдач і законів таитян. Чи продовжувати жити так, як європейці живуть зараз, або розумніше перешикувати суспільство за прикладом Таїті, тому що "таитяне, які строго дотримуються закону природи, ближче до гарного законодавства, чим будь-який цивілізований народ" (3, 2, 75)?

Відповідь на це питання начебто може бути тільки один: треба жити так, як живуть таитяне. Вони змогли привести у відповідність два кодекси — закони природи й цивільні закони (тоді як у цивілізованому європейському світі між ними завжди існує розбіжність) — і зуміли не підпасти під вплив церковної моралі (у той час як у Європі релігія завжди вклинюється між природними й цивільними законами, псуючи ті й інші).

Страницы: 1 2 3 4 5

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Длугач Т. Б. Дени Дідро. 4. Антиномії людської природи. И в закладках появилось готовое сочинение.

Длугач Т. Б. Дени Дідро. 4. Антиномії людської природи.





|