Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 21. В. Гюго

Екскурси в історію допомагають Гюго пояснити й зародження вільнодумства в людини, звільнення його свідомості від релігійних догм. Це показано, наприклад, у випадку із Квазімодо. Сутність цього "майже" людини ("квазімодо" означає по-латинському "начебто б", "майже) перетворила любов, і він виявився здатним не тільки розібратися в конфлікті есмеральди й Клода Фролло, не тільки вирвати з рук "правосуддя" чарівну танцюристку, але й зважитися на вбивство її переслідувача Фролло, свого названого батька. У такий спосіб дозволяється в романі тема історичного прогресу. Цей прогрес веде до появи більше гуманної моралі (образ Квазімодо, суд трюанов над Гренгуаром), а в більше узагальненому змісті - до зміни книгою друкованої символічної "кам'яної книги середньовіччя", втіленої в соборі. Освіта переможе релігійна свідомість - саме ця думка укладена в одній із глав роману, що носить назву "Це вб'є те".

"Собор Паризької богоматері" був найбільшим досягненням Гюго, молодого вождя романтиків. За словами історика Мишле, "Віктор Гюго побудував поруч зі старим собором поетичний собор на настільки ж міцному фундаменті й з настільки ж високими вежами". Собор, побудований руками багатьох сотень безіменних майстрів, стає приводом для натхненної поеми про талант французького народу, про національне французьке зодчество

До кінця 20-х років, коли у Франції складалася революційна ситуація, став зростати інтерес до подій сучасності. Відгуком на сучасність [294] можна назвати повість Гюго "Останній день присудженого до смерті" (1829), у якій передається атмосфера епохи Реставрації з її стратами, посиланнями, каторгами. Повість задумана як викривальний виступ проти страти, як протест проти жестокостей суспільства, як заклик до людяності. Гюго вчасно поставив актуальну тему "людин і суспільство", виявляючи соціальні протиріччя епохи напередодні назріваючої революції 1830 р. Ця повість (автор назвав її "аналітичним" романом, що зображує внутрішню драму людини) випереджає соціально-психологічний характер романів 40-х років XIX в. у Франції. Гюго став і першовідкривачем величезної теми - "злочину й покарання", до якої будуть згодом звертатися письменники всіх країн наприкінці XIX-XX в.

"Останній день присудженого..." передбачив соціальну повість "Клод Ге" (1834), у якій мова йде про дійсну історію людини - представника робітничого класу, засудженого на страту за вбивство тюремного наглядача. Автор доходить висновку про винність сучасного йому суспільства, "державний організм якого в цілому заражений важкою недугою". Гюго обвинувачує це суспільство в тім, що "народ голодує й мерзне". "Убогість штовхає його на шлях злочинів і в безодню розпусти".

Творчий шлях, що проробив Гюго в 40-е роки, показав, як мінявся світогляд поета, що поступово займав ліберальної позиції як у політику, так і влитературе.

Новий етап творчості Гюго ( 1848-1870) збігся з епохальною подією у Франції - Лютневою революцією 1848 р., у якій він брав участь як депутат Установчого, потім Законодавчих зборів. Переслідуваний урядом Наполеона III, Гюго змушений був виїхати в Бельгію. Але й у вигнанні, що затяглося до 1870 р., Гюго не склав зброї

В 1852 р. він опублікував памфлет "Наполеон Малий", у якому викривається злочин Луи Наполеона Бонапарта, сучасного тирана, що задушив республіку. Блискучий памфлет став відомий всій Європі. У тім же 1852 р. була завершена "Історія одного злочину" (опубл. 1877). В 1853 р. Гюго видає цикл політичних віршів "Відплата", природне, на думку автора, і необхідне доповнення [295] до "Наполеона Малому". У семи частинах збірника сатиричних віршів поет із гнівом і сарказмом лагодить розправу над узурпатором і його міністрами, пародіюючи офіційні завірення Луи Бонапарта, що видає себе за рятівника суспільства, порядку, сім'ї, релігії. Вірші Гюго - це мовлення громадського обвинувача. У своїй думці поет надзвичайно винахідливий: він висміює ненависні йому персонажі те у формі байки, то в балаганній пісеньці, то в злій сатирі. У той же час, картини голоду й убогості, гноблення й насильницької смерті відтворені поетом надзвичайно просто. Особливе місце серед різних тем "Відплати" займає народ. Поет уболіває про його долю ("Полина Ролан", "Гімн засланців) і вірить, що поки ще сплячий "лев" обов'язково пробудиться ("Тим, хто спить),

Гюго продовжував дивувати й захоплювати аматорів поезії й в 60-е роки. Збірник "Споглядання" (1856) - найбільший утвір ліричного генія, підсумок двадцяти п'яти років творчості. Книга складається із двох основних розділів: "Тоді" і "Тепер". "Споглядання" - книга про долю людини в тисячах її проявів, а також про долі всього людського суспільства. Тому збірник наповнений різноманіттям почуттів і ліричних станів. Тут і вірша, присвячені дитячому і юнацькому спогадам, і трепетна любовна лірика, і сумний цикл, присвячений рано померлої Леопольдине, дочки поета, і філософські роздуми про світ і долю людини, про величну природу - охоронниці вічної істини. Не далекі поетові й соціальні теми

Багато струн своєї ліри торкнувся Гюго в "Спогляданнях", але йому хотілося зобразити "людство в якійсь циклічній епопеї... у всіх планах - історичному, легендарному, філософському, релігійному, науковому, що зливаються в одному грандіозному русі до світла...". Про це поет розповів у передмові до багатотомного "Легенді століть" (1859, 1877, 1883 - роки видання трьох книг). Оригінальність цієї монументальної епічної фрески, що складає з безлічі "малих" епопей, полягає в її демократичному пафосі, прагненні Гюго обґрунтувати своє бачення миру як кінцеву перемогу добра над злом. Прагненням зрозуміти, "звідки й куди йде людство", проникнуть весь цикл: у його поезію входять епічні картини легендарного й історичного минулого людства; він охоплює[296] історію багатьох країн і народів. Але в циклі віршів можна зустріти й жанрову сценку, пейзажну або портретну замальовку, політичну сатиру. Художній метод Гюго збагачується за рахунок тонкого сполучення фантастичної деталі з реалістичної, влучним спостереженням, мифотворчества - з конкретною образністю

В "Легенді століть" Гюго приголомшує глибиною думки, скоряє незвичайною поінформованістю, вражає міццю своєї уяви й небаченою майстерністю. Із цього добутку поети могли б витягти для себе уроки на всі випадки життя, тому що, як уважав Луи Арагон, "головне чудо тут - стих, французький вірш, доведений до неперевершеної досконалості".

Майже одночасно з "Легендою століть" створювався трактат "Вільям Шекспір" (1864), що узагальнює подання Гюго про мистецтво і являющийся данину великому англійському письменникові, що зіграв величезну роль на шляху просування Гюго до романтизму. Це добуток як би підтверджує творче кредо письменника, до кінця життя остававшегося захисником демократичних воль. Борючись за літературу суспільно значиму, Гюго висловлюється проти естетики "чистого мистецтва", тому що перша й основна заповідь його як поета - "працювати для народу".

Гюго затверджує, що поет повинен бути філософом і істориком, але, намагаючись бути ними, він завжди залишався насамперед поетом

Підтвердженням тому є віршовані збірники, як і раніше вихідні у світло: "Пісні вулиць і лісів" (1865), "Чотири вітри духу" (1882), "Всі струни ліри" ( 1889-1893). Особливо слід зазначити збірник патетичної лірики - "Грозний рік", опублікований в 1872 р. Цей збірник - своєрідний поетичний щоденник тих незабутніх подій, які привели Францію до першого досвіду пролетарської диктатури. Почуваючи себе істориком, хронікером, поет відчуває свою відповідальність за те, щоб ці події французької історії були забуті майбутніми поколіннями (звідси й хронологічний принцип збірника: дванадцять глав "Грозного року" носять назви місяців ---і від серпня 1870 до липня 1871 р.). Поет розповів і про падіння Другої імперії, про франко-прусской війну й гіркоту поразки, про кривавий терор версальцев, катів комунарів. Не прийнявши багато чого в комуні, [297] Гюго першим із французьких письменників сміло й відкрито виступив на захист потерпіла поразка революціонерів

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 21. В. Гюго. И в закладках появилось готовое сочинение.

Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 21. В. Гюго.





|