Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 21. В. Гюго

"Я всім поваленим і пригнобленим друг",- викликував Гюго в одному з віршів "Грозного року" (1872). Ці слова поета й щирі й щирі, тому що його суспільна діяльність і його літературна творчість, що він розумів як суспільне служіння, завжди були звернені не до вибраних, а до всіх людей, до демократичних мас. І в лірику, і в прозі Гюго ніколи не замикався у вузьке коло інтимних переживань: всі його добутки наповнені почуттям глибокої участі в долях пригноблених і народів, що повстають. Роман "Знедолені" (1862) був написаний Гюго також у захист народу. Про це заявлено в передмові: "Доти, поки силою законів і вдач буде існувати соціальний проклін, що серед розквіту цивілізації штучно створює пекло й обтяжує долю, що залежить від Бога, фатальним приреченням людським... доти, поки будуть панувати на землі нестаток і неуцтво, книги, подібні цієї, виявляться, бути може, не марними". Задум роману з життя найбідніших шарів суспільства виник у письменника ще на початку його творчого шляху: з 1823 р. Гюго збирав відомості про життя й побут каторжників, до початку 1830 р. він уже уявляв собі обриси майбутнього роману, але перша його редакція була створена в 1852, остаточна - в 1861 р. Роман, постійно разраставшийся за рахунок великих історичних, публіцистичних, філософських відступів, ставав теперішнім поліфонічним добутком з багатьма темами, ідейними й естетическими задумами. Основу "Знедолених" становить ідея морального прогресу, до якої Гюго постійно вертався в зрілій творчості

Свій роман він назвав "епосом душі", маючи на увазі моральне вдосконалювання головного героя Жана Вальжана. У передмові до першого видання роману Гюго затверджував, що "ця книга від початку до кінця в цілому й у подробицях представляє рух від зла до добра, від несправедливого до справедливого, від помилкового до щирого, від мороку до світла...". И хоча Гюго вважав, що в міру того, як людина змінюється на краще, міняються й суспільні умови, зникає соціальне зло, все-таки як правдивий художник, він не хотів іти від [298] соціальних проблем свого часу. Реальна дійсність підказала вигляд і долі основних героїв роману: це - і доведений до крайньої вбогості й голоду Жан Вальжан, головний герой "Знедолених" (він змушений украсти хліб, щоб нагодувати дітей своєї сестри), і трудівниця Фантина, що пожертвувала собою заради дитини, і маленька Козетта, що стала прислугою в лиховісного трактирника Тенардье, і справедливий, веселий безпритульник Гаврош, що героїчно загинув на барикаді 1832 р. у бої за республіку

"Знедоленими" Гюго намагався дозволити подвійне завдання: викрити соціальне зло й указати шлях до його подолання. Показавши прагнення трактирника Тенардье до збагачення, викривши вороже народу законодавство, втілене в образі поліцейського детектива Жавера, Гюго створює несприятливу картину суспільства, що складається після героїчної революційної епохи 1789 г.

В образі єпископа Мириеля втілилася одна з головних "ідей" письменника: це - вища гуманність, заснована на принципах християнського милосердя. На долі головного героя Жана Вальжана перевіряється істинність цієї "ідеї", що виправдала себе: на наших очах відбувається переродження колишнього каторжника, запеклого життям, у людину високоморального, викликаним серцевим відношенням до нього єпископа. "Відбулося щось більше, ніж перетворення,- відбулося перетворення",- говорить автор

Але життя розсіює ілюзії Гюго, що вважав, що прояву любові й гуманності здатні знищити соціальне зло. Революція 1848 р. і державний переворот Луи Бонапарта, що знищив буржуазну республіку, змінили політичні погляди Гюго, що привело його до виправдання революційного насильства,' правда, тільки проти монархії за республіку. Тому в процесі переробки "Знедолених" Гюго додав у роман нові глави, які співчутливо зображують республіканське повстання 1832 р. у Парижу. У результаті цього на сторінках роману з'являється ще один ідеальний герой, полум'яний натхненник повстання, Анжольрас, в образі якого втілилися гуманізм і сувора непохитність, здатність до жалю й непримиренність до ворогів. Автор приводить на барикаду, де героїчно бореться Анжольрас разом [299] зі своїми друзями-республіканцями із суспільства "Друзів абетки" і робітниками-блузниками, Жана Вальжана, що, співчуваючи справі революції, не стріляє, а тільки допомагає що бореться, полум'яно вірячи в те, що лише добром і милосердям можна впливати на людину, И в цьому весь Жан Вальжан, що залишився вірним до кінця свого життя моральним ідеям єпископа

Але події 1815-1833 гг., про які розповідається в "Знедолених", похитнули впевненість самого єпископа Мириеля в тім, що тільки милосердя здатне звільнити народи від гніта й насильства. Зустріч Мириеля зі старим революціонером, що був членом Конвенту, і їхній моральний двобій приводить до того, що обоє вони виявилися союзниками: об'єднало ж їхню безкорисливість і бажання служити людству. Об'єднання ідеї християнської смиренності в романі із прославлянням революції збіднило художню правду. Гюго сам не міг вирішити, що важливіше - відвернена ідея гуманності або активна боротьба. Це питання буде хвилювати письменника до кінця життя. А поки він намалював справді народний бій з істинно романтичним пафосом

Саме народ стає в "Знедолених" носієм моральної й історичної істини. Прикладів тому багато. Народ схиляється перед життям єпископа Мириеля, захоплюється подвигом Жана Вальжана, що врятував моряка, що завис над безоднею. Гюго захоплено розповідає про скромного паризького трудівника, він оспівує героїзм захисників барикад Сен-Дені й Сен-Мерри, а описуючи історичну битву під Ватерлоо, що вирішили долю Наполеона, письменник віддає всі симпатії не великим полководцям, а англійському й французькому солдатам

Слідом за "Знедоленими" Гюго створює епопею про рибалок Гернси, острова, де він жив у вигнанні. У передмові до "Трудівників моря" (1866) Гюго пропонує розглядати цей роман як заключну книгу трилогії, куди входять "Собору Паризької богоматері" і "Знедолені". Позначення й об'єднуюча ідея триптиха: боротьба людини зі стихійними, ворожими йому силами. Кульмінаційний момент роману - це сутичка головного героя, простого рибалки Жильята, з океаном. Жильят робить подвиг, виявляючи виняткову силу, спритність, спритність [300] людини-трудівника. У його образі Гюго прославляє праця-творчість, праця-подвиг. У безрідному рибалці письменник бачить титана Прометея з героїчних переказів стародавніх греків. Під стать рибалці Жильяту й та романтична природа, що його оточує. Гюго одушевляє морську стихію, наділяючи хвилі, скелі й вітри людським характером. Тому Жилят звертається до сил природи як до живих людей, своїм супротивникам. Але не тільки у двобої з дивовижним спрутом герой проявляє мужність і самовладання. Зробивши свій подвиг заради коханої дівчини, Жильят довідається, що вона любить іншого. Він жертвує собою, улаштувавши її шлюб з молодим пастором ебенезором, і добровільно йде з життя

Гюго залучає велич душі Жильята, що своїми вчинками в моральному відношенні піднімається над миром міщанського благополуччя. Хоча соціальні мотиви поводження героя другорядні стосовно головної теми, але й у цьому романі Гюго виступає викривачем існуючого громадського порядку. У короткій розмові Жакмена ерода з Летьери письменник розвінчує ненависні йому політичні принципи: монархічний деспотизм, рабство, правосуддя, символами якого є шибениця, релігійний фанатизм, торгашеський дух сучасної релігії

Роман "Людин, що сміється" (1869) відбив той досвід, що виніс Гюго, оселившись на островах Ламаншского архіпелагу Джерсі й Гернси, що належать Англії. Спочатку Гюго думав, що він знайшов країну волі,, але дійсність показала зворотне. Саме в Англії він зштовхнувся зі становими забобонами, що мають глибокі коріння. Тому, незважаючи на те що дія "Людини, що сміється" звернено до минулого Англії, до XVIII століття, письменник найчастіше дає зрозуміти, що мова йде саме про сучасну йому дійсності

Композиційна побудова роману таке, що вже з перших його сторінок соціальні контрасти становлять похмуру картину Англії: перераховуються багатства, привілеї, доходи, титули англійського дворянства й поряд із цим розповідається про торгівлю людьми й про жорстоку діяльність компрачикосов, про суворі закони, спрямованих проти бідноти, про варварство англійського судочинства. [301]

Страницы: 1 2 3 4 5 6 7

Нужно скачать сочиненение? Жми и сохраняй - » Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 21. В. Гюго. И в закладках появилось готовое сочинение.

Історія закордонної літератури ХIХ століття Глава 21. В. Гюго.





|